Справа № 629/4353/25 Головуючий 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1961/25 Головуючий апеляційної інстанції - ОСОБА_2
18 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком визнано ОСОБА_7 винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст.286-1 ч.1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід обраний ОСОБА_7 у вигляді особистого зобов'язання змінено на тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 30307,60 грн., перерахувавши їх на р/рUA048999980313050115000020649, код класифікації доходів бюджету 24060300, код ЄДРПОУ 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач платежу ГУК Харків обл/МТГ Харкiв/24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 , задоволено частково, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування в рахунок відшкодування моральної шкоди 75000 (п'ятдесят тисяч) гривень та витрат на професійну правову допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до ст.ст.100, 126 КПК України.
Вищевказаним вироком встановлено, що 1.04.2025, близько 14-20 год., ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у порушення вимог п.2.1 (а) Правил дорожнього руху України, згідно яких «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії», не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «В», рухався по автодорозі P-51 (Мерефа-Лозова-Павлоград) зі сторони селища Лиманівка Лозівського району Харківської області у напрямку с.Катеринівка Лозівського району Харківської області, зі швидкістю не менше 53 км/год.
Керуючи вказаним транспортним засобом, ОСОБА_7 , під час руху на ділянці дороги Р-51 (Мерефа-Лозова-Павлоград) у напрямку с.Катеринівка Лозівського району Харківської області, не доїжджаючи до вул.Дружня в с.Катеринівка Лозівського району Харківської області, діючи з необережності, у формі кримінальної протиправної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, у порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, згідно яких «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, та допустив зіткнення з автомобілем ВА3 21214, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався попереду у попутному напрямку по тій же смузі руху.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді уламкового перелому лівої ключиці на рівні дистальної третини з кутовим зміщенням та поперечний перелом тіла лівої лопатки без зміщення. За ступенем тяжкості вищевказаний уламковий перелом лівої ключиці на рівні дистальної третини з кутовим зміщенням та поперечний перелом тіла лівої лопатки без зміщення як разом так і окремо - це середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та дав показання, що дійсно 10.04.2025 вживав алкогольні напої, а наступного дня вирішив поїхати в сел.Лиманівка (колишнє Панютине) забрати свій автомобіль з ремонту і близько обіду поїхав за машиною, перебуваючи в Лиманівці дізнався про зникнення свого дядька і в зв'язку з цим вирішив випити пива, після того як випив два бокали пива забрав машину і поїхав додому в м.Лозова, а далі все трапилось, в якийсь момент він заплакав згадавши дядька, а коли витер очі, під час руху на дорозі поблизу с.Катеринівка, не доїжджаючи до вул.Дружня допустив зіткнення з автомобілем Нива під керуванням потерпілого, який рухався попереду, після чого злякавшись з місця ДТП втік і його через деякий час знайшли неподалік працівники поліції, які возили його до лікарні для проведення медичного огляду де було встановлено, що на час вчинення ДТП він перебував в стані алкогольного сп'яніння. Зазначив, що його водійських прав він не має взагалі, раніше їздив неодноразово за кермом але жодного разу нічого не вчиняв і до адміністративної відповідальності не притягувався. Цивільний позов потерпілої визнає частково, в сумі 75000 грн. і 4000 грн. витрат на послуги адвоката, в ході досудового слідства він пропонував потерпілому компенсувати ремонт автомобіля або купити аналогічний, але потерпілий назвав вартість ремонту автомобіля, компенсації витрат на лікування і моральної шкоди в сумі 4000 доларів, тому він відмовився і повідомив потерпілому, що буде відшкодовувати за рішенням суду, а в судових дебатах повідомив суд про добровільне часткове відшкодування заподіяної майнової шкоди в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. на ремонт пошкодженого автомобіля потерпілого, надавши відповідну розписку потерпілого ОСОБА_9 .
За таких обставин суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 повністю доведена, його дії суд кваліфікує за ч.1 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він раніше не судимий, не працює, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання де проживає без реєстрації, згідно висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого у кримінальному провадженні, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. для окремих осіб).
Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 суд визнає щире каяття.
Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Підстав для застосування до обвинуваченого ст.69,69-1,75 КК України, суд першої інстанції не вбачає не вбачає.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок в частині призначеного покарання та постановити новий, яким призначити більш м'яке покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що сторона захисту не оспорює фактичні обставини справи, вину визнає в повному обсязі, просить врахувати пом'якшуючі обставини, а саме той факт, що ОСОБА_7 активно сприяв розслідуванню, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має хронічне захворювання, у вчиненому кається. Вважає, що вказаний вирок є занадто суворим.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду брав участь за допомогою відеоконференції. Останній підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вину визнав в повному обсязі, кається у вчиненому, просив не позбавляти його волі.
Крім того, в судовому засідання брав участь захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , який підтримував апеляційну скаргу у повному обсязі, зазначив, що ОСОБА_7 вину в своїх діях в повному обсязі, співпрацював із слідством та судом, а тому є підстави для пом'якшення покарання.
Прокурор не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначив, що правопорушення було вчинено у стані алкогольного сп'яніння, тому звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України не застосовується до випадків засудження за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Крім того, в судовому засідання брав участь потерпілий ОСОБА_9 , який зазначив, що суд апеляційної інстанції на свій розсуд має розглянути апеляційну скаргу сторони захисту.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового засідання, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 повністю доведена, його дії суд кваліфікує за ч.1 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, крім того обвинувачений ОСОБА_7 вину в своїх діях визнає в повному обсязі, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
При розгляді апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції звертав увагу на характеристику особи обвинуваченого, а саме на той факт, що ОСОБА_7 раніше не судимий, не працює, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання де проживає без реєстрації, згідно висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого у кримінальному провадженні, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч.для окремих осіб).
Суд ставиться критично до доводів захисника щодо суворості призначеного покарання зважаючи на наступне.
Що стосується апеляційних вимог захисника щодо пом'якшення обвинуваченому покарання, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі №682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням та водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про призначення покарання посилався на постанову Верховного Суду від 5 листопада 2024 року по справі №688/4706/23 де зазначено, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у разі вчинення нею кримінального правопорушення, пов'язаного з порушенням правил безпеки дорожнього руху (ст.286-1 КК), у стані алкогольного сп'яніння суперечить вимогам Кримінального кодексу, не застосовується.
Наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 певних хронічних захворювань, на думку колегії суддів не є такими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та не можуть слугувати безумовними підставами для звільнення обвинуваченого від відбування покарання, враховуючи, що призначене покарання не є максимальним, що передбачене санкцією інкримінованої обвинуваченому статті.
Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачений позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах установи виконання покарання. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, його перебування в умовах СІЗО чи установи виконання покарань.
До того ж, колегія суддів констатує, що під час перебування ОСОБА_7 в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права шляхом ненадання йому медичної допомоги матеріали справи не містять.
З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин, які пом'якшують та відсутністю обставин, що обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого і його відношення до вчиненого, обставин вчинення злочину, з врахуванням принципу справедливості та невідворотності покарання за вчинений злочин, висновку органу пробації викладеного в досудовій доповіді та позиції потерпілого, суд першої інстанції прийшов до правильного до висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 можливе тільки в місцях позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк у 5 років, тобто в умовах ізоляції від суспільства на строк 2 роки до кримінально-виконавчої установи, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17 09 2009 року).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
З урахуванням викладеного, підстав для зміни високу і призначення обвинуваченому більш м'якого покарання з наведених апелянтом мотивів, колегія суддів не вбачає.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв'язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2025 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.286-1КК України, -залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _____________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_10 ОСОБА_4