Житомирський апеляційний суд
Справа №295/1591/24 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.
Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.
23 вересня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/1591/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. у місті Житомирі,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на її користь середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду в сумі 34 663,59 грн та судові витрати.
Позов мотивувала тим, що вона з 01 березня 2019 року по 14 липня 2022 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді провідного юрисконсульта за зовнішнім сумісництвом.
14 липня 2022 року наказом №192-ос її було незаконно звільнено з посади за статтею 43-1 КЗпП України.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, її було поновлено на роботі в Центрі на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення (за зовнішнім сумісництвом), стягнуто на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 191 982,96 грн, без урахування обов'язкових податків на доходи фізичних осіб та сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування та моральну шкоду в сумі 7 000,00 грн. Також судом постановлено окрему ухвалу щодо протиправних дій посадових осіб Центру.
ОСОБА_1 зазначала, що після поновлення її на роботі відповідачем було виплачено їй середньомісячний заробіток за 1 місяць в сумі 15 740,82 грн. Вказувала, що рішення суду набрало законної сили та підлягало виконанню з дня винесення постанови апеляційною інстанцією (21 вересня 2023 року). Також зазначала, що при розгляді справи №295/9659/22 відповідач надав до суду довідку про середній заробіток і нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу проводилося судом саме із даного розрахунку.
Оскільки, після її поновлення на роботі вона жодного дня не працювала в Центрі і не отримувала заробітної плати, а згідно абз.7 Порядку №100 "Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду", при розрахунку середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду середньоденна заробітна плата становить 888,81 грн.
Відповідно до довідки від 27 жовтня 2023 року №10/002847 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду по справі №295/9659/22 з урахуванням обов'язкових податків на доходи фізичних осіб становить 154 546,27 грн, але частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (серпень 2022 року) у розмірі 15740,82 грн було виплачено 31 травня 2023 року.
Крім того, 30 жовтня 2023 року відповідачем було перераховано на зарплатний картковий рахунок позивача 138 805,45 грн.
Вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду становить з 22 вересня 2023 року по 30 жовтня 2023 року - 39 календарних днів х 888,81 грн = 34 663,59 грн.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 10 березня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що оскільки апеляційний перегляд рішення та окремої ухвали Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року було проведено Житомирським апеляційним судом 21 вересня 2023 року, то саме з цього часу вони набрали законної сили та підлягали виконанню.
Зазначає, що у зв'язку з постійним порушенням відповідачем норм чинного законодавства про працю, 29 вересня 2023 року нею було подано заяву про звільнення з роботи з 01 жовтня 2023 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України та виплату їй вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку.
Того ж дня, відповідачем було видано наказ № 260-ос «Про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_2 » за частиною 1 статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 01 жовтня 2023 року та частково проведено виплату кінцевого розрахунку, проте заборгованих коштів за рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року сплачено не було.
24 жовтня 2023 року вона звернулася до відповідача із заявою про надання довідки про заборговані та невиплачені установою кошти на момент звільнення її з роботи 29 вересня 2023 року.
Згідно наданої довідки № 10/00/2847 від 27 жовтня 2023 року заборгованість установи на момент звільнення її з роботи 29 вересня 2023 року становила 146 797,85 грн.
30 жовтня 2023 року на її зарплатний картковий рахунок відповідачем було перераховано 138 805,45 грн.
28 листопада 2023 року вона звернулась до відповідача із заявою про добровільне проведення розрахунку у зв'язку із затримкою виконанням рішення суду, проте відповіді на заяву не отримала.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, або за принципом взаємності - за її межами.
Вважає, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, оскільки обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно, належним чином та у повному обсязі.
Крім того, позивач в апеляційній скарзі просить всі витрати, що пов'язані із розглядом справи в суді, покласти на відповідача.
У поданому відзиві представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, просить залишити її без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 березня 2025 року - без змін.
У судовому засіданні, ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, дала пояснення які відповідають її змісту та просила скаргу задовольнити.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник відповідача в судове засідання не з'явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факту затримки виконання рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року у справі № 295/9659/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не встановлено, підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за період з 22 вересня 2023 року по 30 жовтня 2023 року, в сумі 34 663,59 грн - відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що відповідно до наказу, виданого Державною установою "Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України" № 192-ос від 12 липня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з 13 липня 2022 року з посади провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення за зовнішнім сумісництвом відповідно до статті 7, статті 43 КЗпП України, пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ організацій від 28 червня 1993 року № 43 (зареєстроване Міністерством юстиції України від 30 червня 2022 року №76) у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником. Зобов'язано відділ бухгалтерського обліку провести кінцевий розрахунок та виплатити компенсацію за 59 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 01 березня 2019 року по 13 липня 2022 року.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у справі №295/9659/22 скасовано вказаний наказ про звільнення позивачки, поновлено її на роботі із 14 липня 2022 року та стягнуто на користь ОСОБА_1 із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 191 982,96 грн і 7 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Також судом допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Із інформації про рух коштів на рахунку ОСОБА_1 убачається, що 30 жовтня 2023 року на рахунок позивача зараховано 138 805,45 грн, призначенням платежу: "Середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови" (а.с. 21).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За змістом частини 7 статті 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника, не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов'язків. А добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі (статті 24, 31, частина 5 статті 235 КЗпП України).
Згідно копії наказу № 147-ос від 25 травня 2023 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 за рішенням суду», за яким скасовано наказ №192-ос від 12 липня 2022 року про її звільнення, поновлено позивачку на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Деожавної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» за зовнішнім сумісництвом з 14 липня 2022 року. Також зобов'язано головного бухгалтера провести нарахування та здійснити їй виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (а.с.44).
Отже, наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі було видано наступного дня після оголошення рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року у справі № 295/9659/22, тобто, з дотриманням встановлених законодавцем вищенаведених вимог КЗпП України.
Факт поновлення на роботі 25 травня 2023 року підтвердила також позивачка у заявах по суті справи та поясненнях, водночас, зазначила, що після поновлення на роботі фактично посадових обов'язків не виконувала, з огляду на перебування з 25 травня 2023 року по 25 серпня 2023 року у відпустці без збереження заробітної плати та із 28 серпня 2023 року по 29 вересня 2023 року на лікарняному.
Відповідно до копії наказу № 260-ос від 29 вересня 2023 року «про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_2 », останню звільнено з 01 жовтня 2023 року з посади провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення ДУ "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України" за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України, як зовнішнього сумісника. Крім того, у цьому наказі зазначено: «Відділу бухгалтерського обліку та звітності провести кінцевий розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку : терміном 24 календарних дні за період роботи з 14 липня 2022 року по 13 липня 2023 року, терміном 5 календарних днів за період з 14 липня 2023 року по 01 жовтня 2023 року» (а.с.45).
За змістом статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
А відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
Оскільки поновлення на роботі це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, то правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади); здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням; поновлення неперервного стажу роботи тощо.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.08.202 у справі № 6560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем не вжито заходів для негайного виконання рішення суду, а тому вона вважала, що на підставі вимог статті 236 КзпП України, має право на середній заробіток за період з 22 вересня 2023 року по 30 жовтня 2023 року в сумі 34 663,59 грн.
При цьому, посилаючись на норму статті 236 КЗпП та на практику застосування даної норми Верховним Судом у касаційних провадженнях, позивач стверджувала про застосування даної норми у відносинах між сторонами у цій справі щодо несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду у справі № 295/9659/22 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем невірно надається в обґрунтування позовних вимог тлумачення норми статті 236 КЗпП щодо правовідносин сторін у справі.
Як встановлено судом, згідно копії наказу № 261-ос від 29 вересня 2023 року « Про виконання рішення суду» на підставі постанови Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, наказано ОСОБА_1 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 липня 2022 року по 24 травня 2023 року в сумі 191 982,96 грн без урахування обов'язкових податків на доходи фізичних осіб та сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням виплачених коштів згідно наказу від 25 травня 2023 року № 147-ос; відшкодовано моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн, судовий збір у розмірі 992,4 грн (а.с.46).
Таким чином, відповідачем на виконання рішення Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року вчинено всі необхідні дії відносно ОСОБА_1 та не було допущено затримки у виконанні рішення про поновлення на роботі (що є визначеною статтею 236 КЗпП України умовою для застосування цієї норми).
Відтак, підстави для застосування у правовідносинах сторін приписів статті 236 КЗпП України - відсутні.
Такої практики і дотримується касаційна інстанція. Зокрема, у пункті 33 постанови від 30 травня 2024 року у справі № 340/1334/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. У цьому контексті Суд зауважив, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
З огляду на викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що затримки виконання рішення Богунського районного суду міста Житомира від 24 травня 2023 року у справі №295/9659/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не було, тому підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за період з 22 вересня 2023 року по 30 жовтня 2023 року, в сумі 34 663,59 грн, відсутні.
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 26 вересня 2025 року.