Справа № 165/4867/24 Головуючий у 1 інстанції: Гайворонський О. В.
Провадження № 22-ц/802/316/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
16 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Товта С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 10 січня 2025 року,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 липня 2022 року на автодорозі Р-15 «Ковель-Жовква» у м. Нововолинську сталася ДТП за участю автомобіля марки «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та моторолера марки «МХ150Х», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок якої вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була забезпечена страховим полісом №АТ/2476322 від 14.05.2022, що на день настання ДТП був чинним. Постановою Волинського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у порушенні вимог ПДР України, що призвели до пошкодження транспортних засобів. Вважає, що відповідальним за пошкодження його автомобіля є водій ОСОБА_3 . З посиланням на норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просить стягнути з відповідача в свою користь 77 518,53 грн, з яких: 52 600,83 грн на відшкодування матеріальної шкоди; 3 531,50 грн за оплату експертизи; 160,00 грн за оплату поштових витрат; 1 226,20 грн за оплату судового збору; 20 000,00 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 10 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2025 року залучено до участі в даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 .
Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що надані позивачем та досліджені в судовому засіданні докази не доводять протиправність дій та вини водія ОСОБА_3 у заподіянні шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодженням автомобіля, що належить ОСОБА_2 , а тому у відповідача ПАТ «Страхова група «ТАС» відсутні правові підстави та обов'язок відшкодувати позивачу ОСОБА_2 заподіяну шкоду.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки такі висновки зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи.
В даній цивільній справі підлягає з'ясуванню питання наявності (або відсутності) вини ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, що мала місце 03 липня 2022 року, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність у відповідача по справі Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до якого пред'явлено позов.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.( ст. 13 ЦПК України).
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною першою та другою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Такі правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема в постанові від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.
У постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц (провадження № 61-20728св19), від 18 березня 2020 року в справі № 328/2750/18 (провадження № 61-13747св19), від 29 квітня 2020 року в справі № 638/1557/18 (провадження 61-3954св19), від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 (провадження № 61-12514св21) зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
З постанови Волинського апеляційного суду від 24.04.2024 вбачається, що 03.07.2022 у м. Нововолинськ на перехресті вулиць Автобусна та Шахтарська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «КІА» модель «SPORTAGE» р.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та мотоциклу «МХ 150А» р.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження (а.с. 17-18).
Вказаною постановою суду апеляційної інстанції скасовано постанову судді Нововолинського міського суду Волинської області від 06.03.2024 щодо ОСОБА_2 , провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.17-18).
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «КІА» модель «SPORTAGE», маючи намір здійснити лівий поворот, завчасно включив лівий покажчик повороту та зайняв своїм автомобілем 40 см. зустрічної смуги, зупинився, однак ОСОБА_3 , як водій моторолера, не їхав ближче до правого краю своєї смуги руху, а рухався ближче до осьової лінії та в'їхав у його автомобіль, який стояв, що повністю узгоджується з відтвореним відеозаписом з місця ДТП та планом - схемою до протоколу огляду місця події від 03.07.2022. З відеозапису вбачається, що ОСОБА_4 виїхавши на перехрестя, зупинився, надаючи дорогу транспортному засобу від керуванням ОСОБА_3 , який виїхав на перехрестя на жовтий сигнал світлофора. За таких обставин, пояснень учасника ДТП- ОСОБА_3 та висновку інженерно-транспортної експертизи № 3348-Е від 01.02.2023 та пояснень експерта ОСОБА_5 , на думку суду апеляційної інстанції, не достатньо для висновку про винуватість поза розумним сумнівом ОСОБА_2 в порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Таким чином є доведеним відсутність вини ОСОБА_2 у порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Також є встановленим факт дорожньо-транспортної пригоди в результаті якої транспортний засіб позивача отримав механічні ушкодження, а відповідно йому заподіяно матеріальної шкоди, яка має бути відшкодована.
Згідно з п. 2.3 Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зокрема зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну
Відповідно до п. 12 Правили дорожнього руху ( далі ПДР) у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не зміг ствердно пояснити, в якій смузі руху він керував моторолером, та чому не зміг уникнути наїзду на транспортний засіб під керуванням ОСОБА_2 , який з включеним покажчиком лівого повороту стояв, надаючи перевагу в русі транспортному засобу, який рухався у протилежному напрямку. При цьому ОСОБА_3 зауважив, що він не бачив автомобіля ОСОБА_2 та був переконаний, що жодних перешкод у русі не має.
З оглянутого в судовому засіданні відеозапису з місця події вбачається, що водій моторолера ОСОБА_3 на регульованому перехресті на якому стояв з увімкненим покажчиком повороту ОСОБА_2 не знизив швидкості, не зупинився, не оминув даний транспортний засіб, а продовжив без будь-яких змін рух та здійснив наїзд на вказаний автомобіль.
Беручи до уваги викладене, а також аналізуючи постанову апеляційного суду від 24 квітня 2024 року про закриття адміністративного провадження відносно ОСОБА_2 , якою встановлені обставини відсутності винуватості дій позивача у вчиненні ДТП та за відсутності належних та допустимих доказів , які б свідчили про дотримання ОСОБА_3 правил дорожнього руху, а саме: п. 2.3 та п. 12 Правил дорожнього руху, колегія суддів вважає позовні вимоги є підставними та такими, що підлягають до часткового задоволення.
З врахуванням встановлених обставин, досліджених доказів та аналізуючи пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що є доведеною вина ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди в результаті якої автомобіль позивача зазнав механічного пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП застрахована у АТ «СГ «ТАС» (приватне) згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ 2476322 від 06.05.2022, забезпечений транспортний засіб: тип А1, номерний знак НОМЕР_2 , модель/марка МХ150А (а.с.14).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961 -IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно зі статтею з Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 IV, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата, за послуги стоянки.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між. фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Таким чином, у правовідносинах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів під лімітом відповідальності страховика необхідно розуміти його обов'язок сплатити страхове відшкодування у відповідності до вимог ст. 29 Закону № 1961 IV.
Такі висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах знайшли своє підтвердження у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
Таким чином, винуватець ДТП відповідає за завдану шкоду, якщо вона перевищує міру відповідальності страховика або відноситься до сум, які страховик не повинен відшкодовувати.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) апеляційний суд дійшов висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року № 147/66/17.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач з позовом до страховика (страхової компанії) звернувся поза межами річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також звернувся поза межами річного строку.
Звертаючись до суду, позивач посилається на те, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами (в межах річного строку), які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, оскільки ним була оскаржена постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху та остаточна постанова була ухвалена 24 квітня 2024 року. Необхідно зазначити, що адміністративне провадження тривало з 07 липня 2022 року по 24 квітня 2024 року. 08 червня 2024 року позивачем було подано заяву про виплату страхового відшкодування до страхової компанії, яка залишена страховою компанією без задоволення.
Враховуючи зазначене апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини та він має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Згідно з висновком експерта № 2236 від 06.09.2022 вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля «КІА» модель «SPORTAGE» р.н. НОМЕР_1 складає 92665,46 грн, а вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного пошкодженого автомобіля складає 52600,83 грн (а.с.19-35). Розмір матеріального збитку відповідачем не заперечувався та не спростовувався належними та допустимими доказами.
Враховуючи зазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 52600, 83 гривень страхового відшкодування майнової шкоди.
Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У пункті 1 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно із частинами першою, п'ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 листопада 2023 року № 712/4126/22, зауважила що внаслідок розвитку суспільних відносин у сфері процесуального законодавства, які знайшли своє відображення у внесених змінах до процесуальних кодексів Законом від 15 грудня 2017 року № 2147-VIII, задля забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питання можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення висновку експерта, виготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, необхідно відступити від висновку, висловленого в постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20) та від 13 липня 2021 року у справі № 640/19089/20 (провадження № К/9901/22986/21), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 травня 2023 року у справі № 914/3881/21.
Такий відступ полягає в тому, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з розглядом даної цивільної справи ОСОБА_2 оплатив висновок експерта № 2236 від 06 вересня 2022 року проведення авто товарознавчого дослідження в розмірі 3531,50 грн, що підтверджується квитанцію ( а.с. 39, Т.1). У висновку експерта зазначено, що такий підготовлений для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України ( а.с. 19 Том 1).
Апеляційний суд врахував зазначений висновок експерта, як доказ під час розгляду справи.
Колегія суддів доходить висновку, що витрати, здійснені ОСОБА_2 за проведення експертизи в розмірі 3531,50 гривень є обґрунтованими, безпосередньо пов'язані із розглядом справи та підлягають відшкодуванню стороною відповідача.
В частині вимог про стягнення з відповідача судових витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги необхідно відмовити, оскільки позивачем не надано детального розрахунку послуг, які надавались йому адвокатом, а Договір про надання правничої допомоги не містить інформації щодо суми гонорару, який буде сплачено ОСОБА_2 ..
Окрім того позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1226, 20 гривень ( а.с. 3, Т.1) та за подання апеляційної скарги 1816, 80 грн ( а.с. 101, Т. ).
У зв'язку з задоволенням позову, з відповідача в користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 3028, 00 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 10 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (ЄДРПОУ 30115243) в користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_3 ) 52600 гривень 83 копійок - страхового відшкодування майнової шкоди, 3531 гривень 50 копійок-витрат за проведення експертизи та 3028 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя:
Судді: