печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40968/25-к
пр. 1-кс-34741/25
10 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управдіння Національної полції України, та зобов'язання вчинити дії, у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025,-
25.08.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управдіння Національної полції України, та зобов'язання вчинити дії, у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025.
Так, адвокат обгрунтовує скаргу тим, що 26.05.2025 було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено майно 1 купюра номіналом 1000 гривень із серійним номером ГС6309429;37 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 3 700 доларів США; 12 купюр номіналом 1000 гривень із серійними номерами БЛ0645660, АН7022330, АТ2517046, ГП2628997, АЕ1379496, АБ2703269, АП1211474, АЖ4605012, БП3995775, ГП9377971, АК9620483, ГР7715394; 340 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 34 000 доларів США.
Разом з цим, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.06.2025 було відмовлено у накладені арешту на тимчасово вилучене майно. Проте, орган досудового розслідування вилучене майно не повертає, що порушує права власника, оскільки майно має статус тимчасово вилученого.
Відтак, адвокат просить слідчого суддю зобов'язати уповноважену особу у кримінальному провадженні повернути вилучене майно під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 37 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 3 700 доларів США; 340 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 34 000 доларів США.
Адвокат в судове засідання подав заяву про розгляд скарги у його відсутність, вимоги підтримав. Окрім цього, зазначив, 09.09.2025 Київський апеляційний суд відмовив прокурору у задоволенні апеляційної скарги.
Слідчий та прокурор у судове засідання не з'явились, про розгляд скарги повідомлені належним чином.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Слідчий суддя, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12025000000000426 від 29.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Так, з ухвали про відмову у накладенні арешту вбачається, що 26.05.2025, було проведено обшук, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва справа №757/21788/25-к де серед іншого вилучено наступне майно: 1 купюра номіналом 1000 гривень із серійним номером ГС6309429; 37 купюр номіналом 100 доларі США на загальну суму 3 700 доларів США; 12 купюр номіналом 1000 гривень із серійними номерами БЛ0645660, АН7022330, АТ2517046, ГП2628997, АЕ1379496, АБ2703269, АП1211474, АЖ4605012, БП3995775, ГП9377971, АК9620483, ГР7715394; 340 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 34 000 доларів США.
Разом з цим, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.06.2025 було відмовлено у накладені арешту на зазначене майно в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до наступних висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).5
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, зокрема повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку, що стороною звернення належним чином доведені обставини, які вказують на те, що подальше обмеження власника майна грошовими коштами порушують її права, оскільки навіть у разі постановлення ухвали, якою надається дозвіл на обшук, - така ухвала не є судовим рішенням, спрямованим на обмеження права власності, адже відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе лише внаслідок арешту майна.
Таким чином, ухвала слідчого судді за результатами розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку не може одночасно вирішувати питання про обмеження права власності особи на майно, яке було вилучене у неї під час обшуку.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно із цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України, яка визначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Враховуючи вказані норми кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя приходить до висновку, що вимоги заявника підлягають задоволенню, оскільки слідчим суддею було відмовлено у накладені арешту та з тверджень адвоката апеляційною інстанцією ухвала сілдчого судді від 13.06.2025 була залишена в силі.
Таким чином, станом на день розгляду на вилучене майно не накладено арешт, а тому воно має статус тимчасово вилученого майна та має бути повернуто його власнику.
Окрім цього, слідчий суддя вважає, що у органу досудового розслідування надано можливість належним чином дослідити обставини кримінального правопорушення та вилучене майно, з метою встановлення його відношення до кримінального провадження, а тому його утримання без правових підстав призводить до порушення прав його власника, а іншого стороною обвинувачення не було зазначено.
Відтак, скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 1-100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,
Скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу у кримінальному провадженні № 12025000000000426 від 29.01.2025 повернути вилучене майно ОСОБА_4 , а саме: 37 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 3 700 доларів США; 340 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 34 000 доларів США.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1