Справа № 530/1125/25
Номер провадження 2-а/530/17/25
26.09.2025 м. Зіньків
Зіньківський районний суд Полтавської області у складі судді Ситник О.В. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , місце проживання: с. Пилипенки, Полтавського району, Полтавської області до Територіальної громади м. Зінькова в особі Зіньківської міської ради, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
06.06.2025 року до суду надійшли матеріали адміністративної позовної заяви ОСОБА_1 , місце проживання: с. Пилипенки, Полтавського району, Полтавської області до Територіальної громади м.Зінькова в особі Зіньківської міської ради, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року заяву представника відповідача територіальної громади м. Зіньківа в особі Зіньківської міської ради про відвід судді Зіньківського районного суду Полтавської області Должка С.Р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , місце проживання: с.Пилипенки, Полтавського району, Полтавської області до Територіальної громади м. Зінькова в особі Зіньківської міської ради, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Відведено суддю Должко С.Р. від розгляду справи № 530/1125/25.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16.07.2025 року справа передана на розгляд судді Ситник О.В.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України(надалі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження в адміністративній справі, суддя виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції, у розумінні пунктів 1 та 2 частини 1статті 4 КАС України, є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями ст.ст.2,4,19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд має виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Мотиви заявленого позову ґрунтуються на доводах заявника про порушення його спадкових прав, оскільки спірне рішення створює перешкоди для оформлення ним права власності на земельну ділянку.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір лише тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №826/27224/15 наголосила на тому, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суддя дійшла висновку про те, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади, що виключає можливість його розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 1 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).
Частина перша статті 21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оскільки спірні у цій справі правовідносини фактично виникли стосовно речового права на земельну ділянку, об'єкт нерухомості, а отже, мають приватноправовий характер, то суддя дійшов висновку про необхідність вирішення спору в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено Зіньківську міську раду, як суб'єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» від 30.08.2013, заява №49069/11).
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).
Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» (належним судом) у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, суддя дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Тож повернути судовий збір, сплачений за звернення до суду з цим позовом, позивач може шляхом надання до суду відповідного клопотання.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями2,19,170,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
Повернути позивачу адміністративний позов за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: с. Пилипенки, Полтавського району, Полтавської області до Територіальної громади м. Зінькова в особі Зіньківської міської ради, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Казначейству України здійснити повернення ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп. відповідно до квитанції №0.0.4343985440.1 від 02.05.2025.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду з цим позовом в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, але може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання до Другого апеляційного адміністративного суду.
СуддяО. В. Ситник