вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2230/25
381/4452/25
Заочне Рішення
Іменем України
25 вересня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У серпні 2025 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області було подано позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі, ТОВ «ВІН ФІНАНС», позивач) до ОСОБА_1 (далі, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог стверджується, що 15.02.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», первісний кредитор) та ОСОБА_1 , як позичальником було укладено договір (індивідуальна частина) № 80465 про надання фінансового кредиту.
Після укладення цього договору відповідачу були перераховані грошові кошти у сумі 3 500 гривень на умовах строкового платного користування з подальшим поверненням та сплатою процентів за користування.
Однак, відповідач, як позичальник, своїх обов'язків щодо повернення кредиту і сплати процентів за користування грошовими коштами не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 20 599,67 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 3 500 гривень, заборгованості за відсотками - 1 890 гривень, заборгованості за пенею і штрафами - 10 350 гривень, інфляційних втрат - 3 441,78 гривень, 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України - 1 417,89 гривень.
12 квітня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС»)укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за договором № 80465 про надання фінансового кредиту від 15.02.2018.
Внаслідок цього, позивач, як новий кредитор, має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості за договором (індивідуальна частина) № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року і заборгованість у розмірі, зазначеному в позовній заяві, повинна бути стягненою на його користь в примусовому порядку згідно із рішенням суду.
Також позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень та 5 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін спору, судове засідання призначено на 23 вересня 2025 року на 15.00 год.
В судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, не з'явився, при цьому в прохальній частині позову просив провести розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, у випадку неявки відповідача не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а. с. 13).
З урахуванням того, що судом не визнавалась обов'язковою явка представника позивача, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити судове засідання без участі представника позивача.
В судове засідання відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і дату проведення судового засідання, не з'явився, конверт з ухвалою про відкриття провадження, із судовою повісткою повернувся без вручення із зазначенням працівником поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подав, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Як передбачено п. 2 ч . 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (ч. 4 ст. 130 ЦПК України).
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим належним чином про час і дату проведення судового засідання, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
За згодою представника позивача суд ухвалює рішення за правилами заочного розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
23 вересня 2025 року суд закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення.
У відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 25 вересня 2025 року до 09 години 30 хвилин.
Ознайомившись зі змістом позову та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.
Так, судом встановлено, що 15 лютого 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір (індивідуальна частина) № 80465 про надання фінансового кредиту, з додатком № 1 (а. с. 75-78, 79).
Згідно умов договору, сума позики - 3 500 гривень, строк позики - 30 днів, фіксована процентна ставка за користування позикою - 45,90 % від суми кредиту.
Згідно положень пунктів 3.5 договору, уразі продовження строку користування кредитом (пролонгації) та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього Договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, Клієнт зобов'язаний сплатити Товариству проценти за користування кредитом у розмірі 1.8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах продовженого строку надання кредиту. При цьому Клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.
Згідно п. 4.3, 4.4 індивідуальної частини договору № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018 року передбачена можливість нарахування пені та штрафу, у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов'язаний сплатити Товариству:
- 4.4.1. пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев'яносто) днів.;
- 4.4.2. на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.;
- 4.4.3. на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.;
- 4.4.4. на 90 (дев'яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.
Вказаний договір підписаний позичальником з використанням електронного підпису.
Факт перерахування грошових коштів відповідачу, як позичальнику у сумі 3 500 гривень підтверджується листом товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» від 22.05.2025 року вих. № 5606-ВП (а. с. 31-32).
Відповідач своїх зобов'язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, що згідно розрахунків позивача, становить 20 599,67 гривень і включає заборгованість за тілом кредиту - 3 500 гривень, заборгованість за відсотками - 1 890 гривень, заборгованість за пенею і штрафами - 10 350 гривень (а. с. 25, 51-56).
Крім цього, представник позивач просить сягнути з відповідачка на користь позивача 3 441,78 гривень - інфляційних втрат, 1 417,89 гривень - 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України (а. с. 6-10).
Відповідач обставин щодо укладення договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг у сумі 3 500 гривень не заперечує.
Доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надав, як не надав і іншого розрахунку суми заборгованості, відмінного від розрахунку позивача.
Далі, 12 квітня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС»)укладено договір факторингу № 1 (а. с. 62-67).
На підставі цього договору до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за договором № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року до відповідача, як позичальника.
Відповідач не надав заперечень щодо чинності зазначено договору факторингу та не заперечував обставин щодо переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора.
Також відповідачем не надано доказів повної чи часткової сплати заборгованості за договором № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року ТОВ «ВІН ФІНАНС», як новому кредитору.
З урахуванням встановлених обстави справи, суд вважає, що до правовідносин сторін спору підлягають застосуванню правові норми ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», що регулюють порядок укладення договору, виникнення зобов'язань, обов'язковість їх виконання, заміну сторони в зобов'язанні та наслідки порушення умов зобов'язання.
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення індивідуальної частини договору № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про нікчемність договору, суд приходить до висновку, що індивідуальна частина договору № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року є чинною та, відповідно, є регулятором правовідносин сторін спору.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить, що укладення договору факторингу є підставою для заміни сторони в зобов'язанні.
В даному випадку внаслідок укладення договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року, до ТОВ «ВІН ФІНАНС», як нового кредитора, правомірно перейшло право вимоги до відповідача, як позичальника, за індивідуальною частиною договору № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018року.
Відтак, позивач має право вимагати стягнення на свою користь заборгованості з відповідача.
Оцінюючи встановлені обставини справи, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредиту є правомірним та ґрунтуються на матеріально-правових нормах та фактичних обставинах, встановлених судом.
Відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості за тілом кредиту та процентами, доказів повного чи часткового погашення заборгованості не надано.
Суд, перевіривши нарахування процентів за договором, вважає зазначений розрахунок правильним та здійсненим в межах 30-денного строку кредитування.
Отже, розмір заборгованості за тілом кредиту і процентами становить 3 500 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 1 890 гривень - заборгованість за процентами.
Щодо нараховування одночасного штрафу і пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідача, як позичальника, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини 1-3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Наданий відповідачем розрахунок заборгованості свідчить про те, що відбулось одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строків повернення тіла кредиту та сплати процентів.
Разом із тим, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Правова позиція щодо неможливості одночасного нарахування штрафу і пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором висловлена в Постановах ВС від 30 жовтня 2024 року по справі № 465/5653/15-ц та від 26 червня 2024 року по справі № 343/1656/15.
Згідно із наданим розрахунком заборгованості, розмір нарахованої пені становить 9 450 гривень (в межах 90-денного присічного строку нарахування, визначеного договором), штраф нарахований у сумі 900 гривень (а. с. 56).
Керуючись приписами статті 61 Конституції України, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення штрафу у сумі 900 гривень.
Частиною третьою статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно правової позиції, висловленої в Постанові ВС від 29 липня 2025 року у справі № 288/1595/13, Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчи про існування підстав для зменшення розміру неустойки та не заявленого відповідного клопотання про зменшення розміру неустойки.
Разом із тим, суд не знаходить підстав, які б свідчили про необхідність самостійного застосування приписів частини 3 статті 551 ЦК України і зменшення розміру пені за ініціативою суду.
З урахування наведеного, пеня підлягає стягненню у сумі 9 450 гривень, суд визнає відповідний розрахунок пені арифметично правильним.
Отже, загальний розмір заборгованості за тілом кредиту, пенею та штрафом становить 14 840 гривень (3 500 гривень + 1 890 гривень + 9 450 гривень).
Далі, з урахуванням прострочення відповідачем, як позичальником строків виконання грошового зобов'язання, позивачем, як новим кредитором, нараховані інфляційні збитки та 3 проценти річних у відповідності до приписів частини 2 статті 625 ЦК України.
Суд погоджується з можливістю нарахування інфляційних збитків (втрат) та 3 процентів річних за період визначений позивачем, проте, вважає, що нарахування повинно бути проведеним на суму заборгованості, до якої не включається штраф у сумі 900 гривень.
Отже, розмір інфляційних збитків за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року становить 3 244,98 гривень (розрахунок виконаних з використанням калькулятора інформаційно-аналітичної системи «Ліга»).
Три проценти річних за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року нараховуються у сумі 1 336,82 гривень (розрахунок виконаних з використанням калькулятора інформаційно-аналітичної системи «Ліга»).
Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить 19 421,80 грн.(14 840 гривень + 3 244,98 гривень + 1 336,82 гривень).
Далі, згідно приписів частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки відповідачем не зроблено заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд не робить висновків щодо пропуску строку позовної давності та щодо необхідності визнання поважними причин пропуску.
Далі, як слідує з тексту позовної заяви і доданих до неї документів, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені ними витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 гривень.
Обставини щодо надання правничої допомоги та розміру сплаченого адвокату гонорару підтверджуються договором про надання правової допомоги № 33 від 22 березня 2024 року та додатковою угодою від 22 березня 2024 року до цього договору, актом про підтвердження факту надання правової допомоги від 04 липня 2025 року, детальним описом наданих адвокатом послуг та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 57-61, 27, 15, 23, 68-69).
Оцінюючи наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити суму відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 гривень.
Далі, на підставі приписів статті 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи що позовні вимоги задоволені на 94 % від первинно заявлених, а позивачем за подання позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 гривні, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2 277,05 гривень, як компенсація витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за договором № 80465 про надання фінансового кредиту від 15 лютого 2018 року у сумі 19 421,80 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 3 500 гривень, заборгованості за відсотками - 1 890 гривень, заборгованості за пенею - у сумі 9 450 гривень, інфляційних втрат - 3 244,98 гривні, 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України - 1 336,82 гривень.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» 4 000 гривень, як компенсацію витрат позивача за надання професійної правничої допомоги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» 2 277,05 гривень, як компенсацію витрат позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.