Справа № 278/4207/24
26 вересня 2025 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, -
Позивач, в особі представника ОСОБА_3 , звернулась до суду із вище вказаною позовною заявою, у якій просить стягнути зі ОСОБА_2 на її користь 2847,73 грн майнової шкоди, 10000,00 грн моральної шкоди та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22.01.2024 Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено вирок у справі №278/6271/23, яким затверджено у кримінальному провадженні №12023060410000702 угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2023 року, укладену між прокурором Житомирської окружної прокуратури Кожухарем В.В., обвинуваченим ОСОБА_2 та його захисником Дьяченком А.В.
Вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 спричинив потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 2847,73 грн.
Крім того, такими діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 10000,00 грн.
Судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось до суду із відміткою про особисте вручення (а.с.35).
Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходженням від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2024 Житомирським районним судом Житомирської області було ухвалено вирок у справі №278/6271/23, яким затверджено у кримінальному провадженні №12023060410000702 угоду про визнання винуватості від 12 грудня 2023 року, укладену між прокурором Житомирської окружної прокуратури Кожухарем В.В., обвинуваченим ОСОБА_2 та його захисником Дьяченком А.В. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, а саме буде періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти даний орган про зміну свого місця проживання, роботи або навчання.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене повторно, в умовах воєнного стану (а.с.17-18).
22.04.2024 року зазначений вирок набрав законної сили.
Тобто, вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_2 спричинив потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 2847,73 грн шляхом зняття з банківської картки потерпілої грошових коштів та здійснення розрахунку за товари за допомогою вказаної банківської картки.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відтак, даний вирок є преюдиційним для розгляду даної цивільної справи Житомирським районним судом Житомирської області.
Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.
Позивач просить стягнути з відповідачки моральну шкоду у сумі 10000,00 грн, посилаючись на наявність психологічно травмуючого фактору (неправомірні дії відповідача), користуючись принципами розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.
Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Власник, права якого порушені, згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Отже, для застосування положень ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести, що шкоду позивачу завдано саме неправомірними діями чи бездіяльністю особи, на яку покладається відповідальність відшкодувати шкоду, а саме необхідна наявність таких складових елементів як: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) прямий причинно-наслідковий зв'язок між першим та другим елементами; г) вина завдавача шкоди.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Отже, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11.09.2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28.08.2019 року у справі № 638/20603/16.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (п. 1 ч. 2 ст.1167, ч. 5 ст.1187 цього Кодексу). Потерпіла подала докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. Водночас, відповідач, незважаючи на надання судом можливості навести власні доводи, спираючись при цьому на докази, таких суду не надав.
З врахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що доводи щодо заподіяння саме відповідачем шкоди, протиправність його поведінки, а також розмір матеріального збитку доведено належними та допустимими доказами, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних - душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього у її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Протиправна поведінка відповідача підтверджується у сукупності достатнім об'ємом доказів, наслідком якої стало порушення звичайного способу життя позивача, для відновлення якого потрібні фізичні і душевні зусилля, що підтверджується також консультативним висновком спеціаліста (а.с.19), а також до вимушених змін у житті ОСОБА_1 та порушення стосунків з оточуючими людьми, адже замість проведення часу з родиною, їй довелось упродовж кількох місяців після вчиненого щодо неї кримінального правопорушення значно більше працювати (часто в нічні зміни зі шкодою для здоров?я), щоб додатково заробити викрадені у неї ОСОБА_2 кошти.
Вирішуючи питання про розмір компенсації за нанесену моральну шкоду, суд виходить з характеру і тривалості страждань позивачки й істотних змін способу її життя.
На підставі вищевикладеного, заявлену позивачем суму відшкодування моральної шкоди суд вважає дещо перебільшеною, та оцінює її у розмірі 2500,00 грн. На думку суду, така сума відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.
Щодо стягнення судових витрат суд приходить до наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Вимоги до форми та змісту договору про надання правової допомоги, закріплено статтею 27 зазначеного Закону.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами з наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості кожної окремо наданої послуги, з урахуванням її складності та обсягу, а не лише визначення загальної вартості наданої правової допомоги.
Згідно положень п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 2500,00 грн, які підтверджуються: свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.9), договором №08-05/24-1 від 08.05.2024 року (а.с.10-11), додатком №1 до договору №08-05/24-1 про надання правничої допомоги (а.с.12), актом приймання-передачі наданих послуг (надання правничої допомоги) до договору №08-05/24-1 від 08.05.2024 року про надання правничої допомоги (а.с.13), ордером на надання правничої допомоги (а.с.14).
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
При викладених обставинах, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу співмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, та вважає, що визначена сума підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому вказані витрати також повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
З огляду на вищевикладене, суд стягує з відповідача витрати по оплаті судового збору у розмірі 1968,2 грн.
Керуючись ст.ст.12, 76, 81, 89, 133, 127, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2847,73 грн майнової шкоди.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2500,00 грн моральної шкоди.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2500,00 грн судових витрат.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави 1968,2 грн судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя О. М. Дубовік