Справа №295/7435/25
Категорія 38
2/295/2954/25
25.09.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Чішман Л.М.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №200729-003 від 29.07.2020 в сумі 14937, 96 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 29.07.2020 між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №200729-003 (надалі - Кредитний договір), на умовах строковості, платності і поворотності, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 16000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
В порушення умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 14937, 96 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 7601, 90 грн та простроченою заборгованістю за процентами в сумі 7336, 06 грн.
Для забезпечення виконання кредитного зобов'язання 29.07.2020 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 200729-003-01, відповідно до п. 1.1. якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором за виконання зобов'язань громадянкою України та ОСОБА_1 у розмірі, що виникли з договору № 200729-003 від 29.07.2020, укладеного між Позичальником та Кредитодавцем.
Відповідно до п. 3.1. Договору поруки, у випадку невиконання Позичальником свого зобов'язання Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитодавцем як солідарні боржники.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 20.06.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 77).
30.06.2025 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування відзиву зазначила, що у наявних матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б безсумнівно підтверджували факт укладення кредитного договору зі позивачем та ОСОБА_1 . Жоден з доданих до позовної заяви документів не містить достовірної інформації, яка б прямо вказувала на участь ОСОБА_1 як сторони у правовідносинах за кредитним договором. Зокрема, не надано жодного документа, який би підтверджував укладення договору, а також відсутні копії особистих документів відповідача, що могли б ідентифікувати її як сторону по справі. Також відсутні докази того, що відповідач ознайомлювалась з умовами договору або вчиняла будь-які дії, які б свідчили про його виконання.
Отже, сукупність поданих позивачем матеріалів не дозволяє зробити обґрунтований висновок про існування між ОСОБА_1 та кредитором правовідносин за кредитним договором, позивач не довів належним чином факту укладення кредитного договору.
Проценти за користування кредитом нараховані за період з 29 серпня 2020 року до 29 листопада 2021 року, тобто після встановленого строку користування ним. Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором, доказів про продовження якого матеріали справи не містять, а тому нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і стягненню не підлягають.
Умовами Кредитного договору визначено, що позичальник має право звернутися до кредитодавця з проханням про пролонгацію строку надання кредиту та строку дії договору.
Внесення змін та доповнень до цього договору оформлюється шляхом укладення сторонами додаткових угод. Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору є його невід?ємною частиною.
Матеріали справи не містять доказів, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
Із матеріалів справи не вбачається жодного належного доказу, який би достовірно підтверджував факт укладення кредитного договору в електронній формі.
Зокрема, відсутні докази використання ОСОБА_1 кваліфікованого електронного підпису, електронного ідентифікатора або інших передбачених законом засобів які необхідні для укладення договорів у електронній формі. За таких обставин немає жодних підстав вважати, що між нею та позивачем фактично виникли договірні зобов?язання. Факт укладення договору залишається недоведеним, а тому й відсутні підстави для стягнення заборгованості.
Окрім передбачених щомісячних платежів, умовами договору передбачено також стягнення одноразової комісії за видачу кредиту в розмірі 5,9% від початкової суми кредиту, що становить додатково 944 грн. Зазначене положення договору є несправедливим і таким, що порушує права споживача, гарантовані законодавством України, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів». Одноразова комісія за видачу кредиту не пов?язана з наданням окремої чи додаткової послуги, а фактично є прихованим способом збільшення вартості кредиту.
Отже, кредитодавець не має права вимагати від споживача плати за дії, які є виключно його обов?язком. Таким чином, стягнення одноразової комісії не має правових підстав, адже видача кредиту є суттю самого договору й не може оплачуватися окремо.
У даній справі представником позивача до матеріалів позову додано копію кредитного договору та інших доказів, що не відповідають вимогам ЦПК України, оскільки копія є неякісною, містить розмитий текст, де окремі положення, реквізити сторін, умови договору, дати та інші істотні умови не підлягають прочитанню. Це унеможливлює належну оцінку змісту документа. У такому вигляді зазначена копія не може вважатися належним доказом, оскільки не дозволяє встановити дійсність даних матеріалів, на які посилається позивач. Відповідно, подання документа в такій формі не відповідає процесуальним стандартам. За таких обставин, копія кредитного договору, на яку посилається позивач, не може братися до уваги як належний доказ укладення договору та визначення його умов.
У матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги N? 25-01/2023 від 25.01.2023, укладений між Адвокатським об?єднанням «Правовий діалог» та ТОВ «Кредитсервіс», відповідно до якого правнича допомога надається на довгостроковій основі, а вартість підготовки та подання позовної заяви визначена у розмірі 7000,00 грн. Така сума, на думку ОСОБА_1 є явно завищеною та не відповідає реальним часовим втратам і складності цієї категорії справ.
Зокрема, справа стосується типового кредитного спору, який не є новим чи складним з точки зору застосування норм права, не потребує поглибленого аналізу судової практики або значного часу на підготовку процесуальних документів. З огляду на викладене, вважаю заявлену до стягнення суму у 7000,00 грн необґрунтованою та такою, що не відповідає принципу розумності та необхідності. У зв?язку з цим ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі або зменшити розмір таких витрат до обґрунтованого рівня.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 29.07.2020 між ТОВ «Кредитсервіс» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Кредитний договір №200729-003 (а.с. 19-21).
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у розмірі 16 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Договором.
Строк дії договору - з 29.07.2020 по 29.07.2021 (п. 2.1. договору).
Пунктом 2.2. Кредитного договору визначено, що Позичальник зобов'язується повернути кредит та здійснити плату за його користуванням до закінчення строку дії Договору згідно графіку, передбаченого Договором, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань.
Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. договору плата за користування кредитом складає 5,9 % в місяць від загального розміру кредиту. Крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 5,9 % (сума одноразової комісії складає 944,00 грн.). Разові проценти стягуються із суми кредиту у день перерахування кредиту на банківський рахунок Позичальника.
Реальна річна процентна ставка становить 76, 7% річних (п. 4.3. договору).
Пунктом 4.12 кредитного договору визначено та погоджено графік платежів.
Відповідно до п. 11.4. Кредитного договору, невід'ємною частиною цього Договору є Внутрішні правила надання фінансових послуг ТОВ «Кредитсервіс» (а.с. 23-28). Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил.
Кредитний договір № 200729-003 від 29.07.2020 року було підписано ОСОБА_1 власноручно.
Також сторонами погоджено та підписано паспорт кредитного договору (зворот а.с. 21).
Для забезпечення виконання кредитного зобов'язання 29.07.2020 між позивачем ОСОБА_2 (Поручитель) укладено договір поруки № 200729-003-01 (а.с. 22)
Відповідно до п. 1.1. такого договору Поручитель зобов'язується перед Кредитором за виконання зобов'язань громадянкою України та ОСОБА_1 у розмірі, що виникли з договору № 200729-003 від 29.07.2020, укладеного між Позичальником та Кредитодавцем.
Відповідно до основного договору позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю суму кредиту 16000, 00 грн та плату за користування кредитом в розмірі 11328, 00 грн (п. 2.1. договору поруки).
Відповідно до п. 3.1. Договору поруки, у випадку невиконання Позичальником свого зобов'язання Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитодавцем як солідарні боржники.
На виконання умов кредитного договору позивач 03.08.2020 перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 15056, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 652 від 03.08.2020 (а.с. 38).
В порушення умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконала, внаслідок чого за розрахунком позивача утворилась заборгованість в розмірі 14937, 96 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 7601, 90 грн та простроченою заборгованістю за процентами в сумі 7336, 06 грн (а.с. 39).
Разом з тим, з виписки з особового рахунку за кредитним договором № 200729-003 від 29.07.2020 встановлено, що ОСОБА_1 частково сплачувала в період з 08.09.20020 по 311.05.2021 заборгованість за кредитом (а.с. 29).
18.04.2025 позивач звертався до відповідачів з досудовими вимогами щодо дострокового стягнення заборгованості, однак станом на момент звернення до суду з позовною заявою останніми не виконано обов'язку по поверненню кредитних коштів (а.с. 36-37).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 підписала кредитний договір, паспорт кредитного договору власноручно, що відповідає положенням ст.ст. 205, 207, 639 ЦК України, отже договір є укладеним в письмовій формі, що не спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, посилання відповідача у відзиві на відсутність належних доказів, які б достовірно підтверджували факт укладення кредитного договору в електронній формі - є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов забороняється.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 ЦК України).
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували обставини, зазначені у позовній заяві.
Так, ОСОБА_1 не спростувала факту власноручного підпису кредитного договору та паспорту кредитного договору, що в свою чергу підтверджує факт укладення такого договору та виникнення у відповідача зобов'язань за ним.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачами отриманих в позику коштів в розмірі більшому ніж зазначено позивачем, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останніх на користь позивача.
Заявляючи вимогу про стягнення відсотків у сумі 7336, 06 грн позивач обчислив їх за період з 29.07.2020 по 29.11.2021.
Проте, як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування був погоджений сторонами до 29.07.2021 (п. 2.1 кредитного договору).
Тому суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву в тій частині, що матеріали справи не містять доказів, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 3560, 06 грн за період з 29.07.2020 по 29.07.2021, виходячи з розрахунку: 16000 грн (тіло кредиту) х 5, 9 % (плата за користування кредитом в місяць) х 12 місяців (строк позики) = 11328, 00 грн.
Відповідачем частково сплачено, зокрема, суму заборгованості за відсотками, а саме - 7767, 94 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 39).
Відтак, сума заборгованості за відсотками, яку слід стягнути з відповідачів на користь позивача становить 3560, 06 грн (11328 грн - 7767, 94 грн).
Позивачем неправомірно було нараховано відсотки за користування кредитом за період з 29.08.2021 по 29.11.2021 в загальній сумі 3776, 00 грн.
Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зважаючи на те, що відповідачами не спростовано посилань на докази, якими обґрунтована позовна заява, враховуючи, що відповідачами в належний спосіб умови кредитного договору та договору поруки не виконані, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості за таким договором, тому позов підлягає частковому задоволенню, а саме - стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача заборгованості за кредитним договором в сумі 11161, 96 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 7601, 90 грн та заборгованість за відсотками - 3560, 06 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд стягує з відповідачів на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1809, 76 грн.
Крім цього, позивач заявлено вимогу про стягнення з відповідачів витрат на професійну правову допомогу в сумі 7000, 00 грн.
До матеріалів справи долучено ряд доказів про понесення позивачем таких витрат (а.с. 40-47).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7000, 00 грн є необґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат, належних та допустимих доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у такому розмірі суду не надано.
Так, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях, враховуючи категорію та складність даної справи, яка відноситься до малозначних справ та є типовою для кредитора, не потребує вивчення значного обсягу доказів та правових позицій судів щодо такої категорії справ, матеріали позовної заяви не містять жодних посилань на докази, що підтверджували б вчинення адвокатом будь-яких правничих дій, крім подачі самої позовної заяви через систему «Електронний суд», що не потребувало значного часу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Враховуючи викладене, зважаючи на об'єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер справи, відсутності судових засідань з розгляду даної справи, підготовку та подачу позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 4000, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 543, 611, 623, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 12, 19, 76, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» заборгованість за кредитним договором №200729-003 від 29.07.2020 за період з 29.07.2020 по 29.07.2021 в розмірі 11161,96 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 7601,90 грн та заборгованість за відсотками - 3560, 06 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» судовий збір в сумі 1809, 76 грн, тобто по 904, 88 грн з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» витрати на професійну правову допомогу в сумі 4000, 00 грн, тобто по 2000,00 грн з кожного.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс», код ЄДРПОУ: 43170298, місцезнаходження: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 13, оф. 601;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2025 року.
Суддя Чішман Л.М.