Справа № 947/29991/25
Провадження № 2-о/947/482/25
24.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 ,
за участі заінтересованої особи:
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
про встановлення факту, що має юридичне значення,
Суть заяви, що розглядається судом:
У серпні 2018 року заявниця - ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд:
- встановити юридичний факт належності їй - ОСОБА_1 - трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої на ім'я, мовою оригіналу - «(Фиала) ОСОБА_2 ».
Рух справи в суді:
Вказана заява подана заявницею - ОСОБА_1 в порядку окремого провадження в електронній формі через підсистему «Електронний суд» - 12.08.2025 року.
Матеріали справи за вказаною заявою зареєстровано в суді 13.08.2025 року, присвоєно номер справи №947/29991/25.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою розподілено судді Калініченко Л.В.
14.08.2025 року головуючим суддею по справі отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру №1668489, відповідно до якої встановлено, що заявниця зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідком перевіреної інформації про зареєстроване місце проживання заявницею, суддею встановлено, що справа підсудна Київському районному суду міста Одеси у відповідності до правил територіальної підсудності визначених статтею 316 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 18.08.2025 року вказану заяву прийнято та призначено до розгляду в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду з повідомленням учасників справи.
19.08.2025 року до суду від заявниці надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів по справі.
Вказане клопотання задоволено судом в судовому засіданні 24.09.2025 року та приєднано до матеріалів справи додані докази.
Позиція учасників справи:
Заявниця в обґрунтування заявлених вимог у заяві посилається на те, що вона - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягши віку для отримання пенсії, розпочала підготовку документів, що підтверджують її трудовий та страховий стаж для подачі до Пенсійного фонду з метою отримання пенсії за віком.
03.07.2025 року вона звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Однак, рішенням ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області №155250035631 від 10.07.2025 року їй було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що дошлюбне прізвище власника трудової книжки - ОСОБА_3 , зазначене на титульній сторінці не відповідає прізвищу особи, зазначеному в свідоцтві про шлюб НОМЕР_2 - « ОСОБА_4 », у зв'язку з чим до страхового стажу не зарахований період роботи згідно вказаної наданої трудової книжки НОМЕР_1 .
Заявниця вважає, що причина неправильного написання її прізвища у одну літеру виникла у зв'язку із неуважним заповнення трудової книжки працівником закладу за місцем першого її прийняття на роботу.
У зв'язку з вказаною виявленою помилкою, в неї на теперішній час, виникла певна невідповідність між документом, що посвідчує укладання шлюбу та документом, який підтверджує трудовий стаж заявниці, що ускладнює оформлення пенсійних виплат.
За наслідком чого заявниця вказує, що метою встановлення заявленого факту, є підтвердження їй належності вказаної трудової книжки, для оформленні передбаченого законом державного пенсійного забезпечення.
Також заявниця вказує, що зробити виправлення чи отримати докази з першого місця її працевлаштування, а саме - Костопільського районного вузлу Ровенської області, не є можливим у зв'язку з тим, що зазначене підприємство зазнало реорганізації, а правонаступник або інша юридична особа, до якої перейшли його архівні фонди, станом на сьогодні достеменно не встановлені. За наслідком чого у неї об'єктивні перешкоди для вчинення дій з виправлення трудової книжки у позасудовий спосіб, що стало підставою для звернення до суду з даною заявою.
До судового засідання призначеного на 24.09.2025 року заявниця не з'явилась, однак надала до суду заяву про підтримання заявлених вимог, розгляд справи за її відсутності.
Представник заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до судового засідання призначеного на 24.09.2025 року не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином. Однак, 19.09.2025 року та 24.09.2025 року надіслав до суду заяву, в яких зазначив, що просить суд провести розгляд справи за його відсутності на підстав наявних матеріалів справи, щодо наслідків розгляду справи, просить суд ухвалити рішення у відповідності до норм чинного законодавства. Заперечень проти задоволення заяви під час розгляду справи не висловлював.
Приймаючи викладене, висловлене волевиявлення учасників справи з розгляду справи за їх відсутності, у відповідності до приписів статті 211 та 223 ЦПК України, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності учасників справив судовому засіданні 24.09.2025 року на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши заяву, перевіривши наведені заявником доводи, суд дійшов до таких висновків.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , громадянка України, документована паспортом громадянина України № НОМЕР_4 , виданим 12.12.2024 року органом №5114 з визначеним терміном дії по 12.12.2034 року.
Прізвище заявниці ОСОБА_5 - « ОСОБА_6 » є шлюбним за наслідком укладення 04.08.1984 року шлюбу з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.08.1984 року. Дошлюбне прізвище заявниці зазначене, як « ОСОБА_4 ».
Судом встановлено, що заявниця набувши 60 років, 03.07.2025 року звернулась до органів пенсійного віку з заявою про призначення їй пенсії за віком, до якої нею було подано перелік документів, разом з копією трудової книжки № НОМЕР_1 .
За наслідком розгляду вказаної заяви, Відділом призначення пенсій Управління соціального забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 10.07.2025 року винесено рішення №155250035631 про відмову у призначення пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, з посиланням на те, що відділом не прийнято до врахування страховий стаж згідно з даними у наданій трудовій книжці № НОМЕР_1 , оскільки виявлено, що дошлюбне прізвище власника трудової книжки, не відповідає дошлюбному прізвищу заявникові.
Досліджуючи подану до суду копію трудової книжки № НОМЕР_1 , заповнену 22.08.1982 року вбачається, що остання складалась на ім'я, мовою оригіналу на рос. мові: «(Фиала) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в перекладі на українська становить: «(дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 ».
Також вказана трудова книжка містить запис, що прізвище особи на ім'я якої вона заповнена було змінено на « ОСОБА_6 », у відповідності до наданого свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_5 .
У відповідності до записів у вказаній трудовій книжці, вбачається, що першим записом про місце працевлаштування особи на ім'я якої вона заповнена, є - Костопільський районний вузол Ровенської області, на підставі наказу №160 від 21.08.1981 року.
Також, у трудовій книжці № НОМЕР_1 наявний запис про прийняття на роботу особи, на ім'я якої вона видана, 24.10.1984 року до Костопільського міськоопторгу на підставі наказу №132 від 24.10.1984 року, де 22.02.1985 року була переведена на посаду молодшого продавця магазину №1 на підставі наказу №24 п.2 від 22.02.1985 року, а 18.09.1998 року була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗПП України за наказом №259 п.1 від 17.09.1998 року.
У відповідності до довідки №47 виданої 22.05.2025 року ТОВ «Костопільський комбінат громадського харчування», який внаслідок перейменування підприємства та реорганізацій є правонаступником Костопільського міськоопторгу, вбачається, що на підставі: наказу №132 від 24.10.1984 року про працевлаштування до Костопільського міськоопторгу, де 22.02.1985 року на підставі наказу №24 п.2 від 22.02.1985 року особу було переведено на посаду молодшого продавця магазину №1, а 18.09.1998 року особу було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗПП України за наказом №259 п.1 від 17.09.1998 року, стосується ОСОБА_1 .
Крім того, заявницею - ОСОБА_1 надано до суду довідку АТ «Укрпошта» від 08.08.2025 року за вих. №439, якою підтверджено, що саме ОСОБА_1 працювала:
- у Костопільському районному вузлі зв'язку з 22.08.1981 року (наказ №160 від 21 08.1981 р.) по 01.09.1982 року (наказ №187 від 31.08.1982 р.) на посаді листоноші по доставці телеграм 3 класу;
- 02 січня 1999 року Костопільський районний вузол зв'язку ОППЗ «Рівнепошта» реорганізований у Костопільський вузол зв'язку Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (Наказ УДППЗ «Укрпошта» №370 від 02.11.1998, наказ ОППЗ «Рівнепошта» №188 від 11.12.98р.);
- 01.11.2006 року Костопільський вузол поштового зв'язку Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» реорганізовано у Центр поштового зв'язку №4 Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (наказ №351 від 14.08.2006);
- 01.03.2017 року Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» перетворено у Публічне акціонерне товариство «Укрпошта», яке є правонаступником (наказ Міністерства інфраструктури від 16.02.2017 №56, наказ ПАТ «Укрпошта» від 01.03.2017 року за №220);
- 01.11.2017 року у зв'язку зі структурними змінами Рівненської дирекції ПАТ «Укрпошта» Центр поштового зв'язку №4 приєднаний до Рівненської дирекції ПАТ «Укрпошта» (наказ № 232 від 01.08.2017);
- 21.12.2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» перейменовано в Акціонерне товариство «Укрпошта» (наказ AT «Укрпошта» від 27.12.2018 № 1484);
- 01.09.2023 року Рівненська дирекція AT «Укрпошта» централізована в AT «Укрпошта» (наказ АТ «Укрпошта» від 23.08.2023 № 2360).
Отже, судом встановлено, що дошлюбне прізвище особи, на ім'я якої 22.08.1982 року заповнено трудову книжку № НОМЕР_1 , як «Фіала» (рос. Фиала»), не відповідає дошлюбному прізвищу заявниці згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.08.1984 року, яким є « ОСОБА_4 ».
Стверджуючи про належність заявниці трудової книжки № НОМЕР_1 заповненої 22.08.1982 року, через вказані розбіжності у написанні дошлюбного прізвища, остання звернулась до суду з даною заявою.
Норми права, які застосовані судом, та мотиви їх застосування:
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 6 частини 1 статті 315 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд враховує у якості консультативних роз'яснення, викладені в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5, відповідно до яких в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», за змістом якого при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду № 320/948/18 від 10.04.2019 року у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Також суд приймає до уваги роз'яснення, викладені у листі Верховного Суду України 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів,що мають юридичне значення», де зазначено, що громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа у відповідності до п. 6 ч. 1ст. 315 ЦПК України. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оцінка доводів учасників справи, мотиви та висновки суду:
Приймаючи вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено, що дошлюбне прізвище особи, на ім'я якої 22.08.1982 року заповнено трудову книжку № НОМЕР_1 , як «Фіала» (рос. Фиала»), не відповідає дошлюбному прізвищу заявниці зазначеному у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.08.1984 року, яким є « ОСОБА_4 ».
Поряд з цим, інші дані про особу зазначені на ім'я якої 22.08.1982 року заповнено трудову книжку № НОМЕР_1 - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повністю збігаються з даними заявниці по справі, якою є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, судом встановлено, що записи про працевлаштування особи, які містяться у трудовій книжці № НОМЕР_1 , а саме у: Костопільському районному вузлі зв'язку починаючи з 22.08.1981 року працевлаштування до якого відбулось на підставі наказу №160 від 21.08.1981 р. по 01.09.1982 року у зв'язку зі звільненням на підставі наказу №187 від 31.08.1982 р.; Костопільському міськоопторгу працевлаштування до якого відбулось на підставі наказу №132 від 24.10.1984 року, де 22.02.1985 року на підставі наказу №24 п.2 від 22.02.1985 року особу було переведено на посаду молодшого продавця магазину №1, а 18.09.1998 року особу було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗПП України за наказом №259 п.1 від 17.09.1998 року, повністю відповідають працевлаштуванню заявниці - ОСОБА_1 , які підтверджуються виданими на ім'я останньої довідкою №47 виданої 22.05.2025 року ТОВ «Костопільський комбінат громадського харчування» та довідкою АТ «Укрпошта» від 08.08.2025 року за вих. №439.
Докази якими підтверджуються вищевказані обставини є належними, допустимими, достовірними та достатніми, які узгоджуються між собою та не суперечать один одному.
Одночасно під час надання оцінки доказам у справі та застосуванні стандартів оцінки доказів, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Крім того, судом ураховується, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідний висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.
За наслідком чого, досліджуючи вищевказані докази, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає встановленим юридичний факт того, що трудова книжка серії НОМЕР_1 , заповнена 22.08.1982 року на ім'я - (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мовою оригіналу - ( ОСОБА_8 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », належить заявниці ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, суд враховує, що метою встановлення заявленого факту є реалізація заявником права на отримання пенсії, при цьому у іншому порядку встановити факт належності правовстановлюючого документа заявник не має можливості, остільки вирішення питання приведення його у відповідність можливе лише у судовому порядку.
Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право за наслідком заявлених вимог, матеріали справи не містять.
Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи судом враховується положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Висновки суду за наслідком розгляду справи:
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності приймаючи до уваги неможливість встановлення факту, що має юридичне значення, іншим шляхом, суд вважає що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою, доведеною, за наслідком чого підлягає задоволенню.
Судові витрати по справі:
При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участі заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22), про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити юридичний факт, що трудова книжка серії НОМЕР_1 , заповнена 22.08.1982 року на ім'я - (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мовою оригіналу - ( ОСОБА_8 ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », належить - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко