Справа № 947/28919/24
Провадження № 2/947/476/25
26.09.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
за участю представника позивача адвоката Борздих К.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Київська районна адміністрація в особі органу та піклування, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника - ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя,
12.09.2024 до Київського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та просив суд ухвалити рішення яким визнати 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя та розподілити її у рівних частках, по 1/2 за кожним, визнати за ОСОБА_1 , право приватної власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 : визнати автомобіль марки HONDA ACCORD, 2008 року випуску, д.н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 /VIN - НОМЕР_3 ), зареєстрований за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю подружжя та розподілити її у рівних частках за кожним по 1/2 частки, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право приватної власності на 1/2 частину автомобіля марки HONDA ACCORD, 2008 року випуску, д.н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 /VIN - НОМЕР_3 .
На обгрунтування позовних вимог позивач посилався на наступні обставини.
01.07.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей: повнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За період перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне рухоме та нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. та зареєстрована в реєстрі №824 та автомобіль марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 07.06.23 року. Позивач доводить, що, вказане майно було придбано сторонами за час перебування у шлюбі, за спільні кошти, а тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності у рівних частках та підлягає розподілу. Оскільки відповідачка вирішити питання щодо розподілу майна у добровільному порядку ухиляється, позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А.
Ухвалою суду 13 вересня 2024 року було відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21.10.2024. Відповідачці визначений пятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для надання відзиву на позовну заяву.
Відповідачева сторона у визначений строк, відзив, заперечення на позов, не надала. Зустрічний позов не пред'явила.
18.10.2024 позивачем подано до суду заяву про витребування доказів, а саме: витребувати з РСЦ ГСЦ в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС), наступні відомості: - чи здійснювались операції з перереєстрації автомобіля марки Honda Accord, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 ІНТЗ/VIN- НОМЕР_3 з моменту його реєстрації на ім'я ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і по 17.10.2024 року; якщо так то надати відомості стосовно таких операцій, підстави з яких вони були проведені та завірені належним чином копії відповідних документів; чи є ОСОБА_2 власником автомобіля марки Honda Accord, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 ІНТЗ/VIN- НОМЕР_3 , станом на цей час; якщо ні - надати відомості стосовно особи що є власником вказаного автомобіля, з якого часу особа стала власником та на підставі яких документів ( надавши їх завірені належним чином копії), яка ухвалою від 21.10.24 року була задоволена та надана заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на автомобіль марки Honda Accord, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , зареєстрований на ОСОБА_6 , у задоволенні якої ухвалою Київського районного суду від 21.10.2024 року позивачу було відмовлено.
17.12.2024 представник позивача адвокат Борздих К.В. надав до суду заяву про зміну позовних вимог в якій просить суд ухвалити рішення, яким визнати 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя та розподілити її у рівних частках, по 1/2 за кожним, визнати за ОСОБА_1 , право приватної власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 : в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки HONDA ACCORD, 2008 року випуску, д.н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 /VIN - НОМЕР_3 ), дата першої реєстрації - 7 червня 2023 року, дата перереєстрації - 08 серпня 2024 року у розмірі 194 750,00 гривень. При цьому представник позивача зазначив, що позивачу ОСОБА_1 , стало відомо, що відповідачка у вересні 2024 року, відчужила спірний автомобіль без відома та згоди позивача, про що свідчить договір купівлі-продажу від 08.08.2024 року, укладаний в ТСЦ №5142 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Хернсонських областях, згідно якого автомобіль перереєстровано на нового власника - ОСОБА_6 .
Підготовче засідання 24.12.2024 відкладене за заявою представника відповідачки адвоката Шульги О.Л. з тих підстав, що їй, як представнику відповідачки, завчасно не була направлена позивачем заява про зміну позовних вимог.
23.02.2025 представник відповідачки надіслала до суду пояснення на заяву про зміну позовних вимог та зазначила, що такий вид захисту «як заява про зміну позовних вимог», що вибрав позивач не передбачений нормами діючого цивільного процесуального законодавства, отже така заява не може бути прийнята судом до розгляду.
25.02.2025 від представника відповідачки адвоката Шульги О.Л., надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб. Позивач та його представник проти задоволення клопотання заперечували.
Ухвалою суду від 26.02.2025 задоволене вказане клопотання: залучив до участі у справі на стороні відповідача спільних дітей подружжя: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі законного представника - ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, а також залучив до участі у справі на стороні відповідача Київську районну адміністрацію в особі органу та піклування в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмет спору.
21.03.2025 позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просить суд ухвалити рішення яким, визнати 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя та розподілити її у рівних частках, по 1/2 кожному, визнати за ОСОБА_1 , право приватної власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки HONDA ACCORD, 2008 року випуску, д.н НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 /VIN - НОМЕР_3 ), дата першої реєстрації - 7 червня 2023 року, дата перереєстрації - 08 серпня 2024 року у розмірі 194 750,00 гривень, стягнути з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6 885,40 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень, документальне підтвердження яких буде надано суду не пізніше п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Підготовче засідання, призначене на 03.04.2025, 05.05.2025, 29.05.2025, 18.06.2025 не відбулося за різними заявами, клопотаннями сторін, їх представників та третіх осіб.
У підготовчому засіданні 21.07.2025 представник відповідачки не визнаючи позовні вимоги про збільшення позовних вимог, підтримала своє клопотання від 16.07.2025 про залучення до матеріалів справи висновку експерта №43/2025 судово-будівельно-технічної експертизи, виготовленого судовим експертом Чорною Ю.П. за заявою відповідачки Глінки від 12.06.2025 про проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі №947/28919/24, щодо технічно неможливого виділу в натурі 1/3 та 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Щодо відчуження автомобіля не заперечувала та зазначила, що автомобіль був проданий зі згоди та відома позивача. Проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечувала, вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів для ухвалення рішення.
Позивач та його представник заяву про збільшення позовних вимог підтримали та не заперечували проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті. Щодо продажу автомобіля позивач зазначив, що автомобіль був проданий без його згоди та відома, та згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2024 року №5142/2024/4811292, проданий значно по заниженій вартісті, автомобіль є спільним майном, та придбаний у шлюбі за отриману ним грошову компенсацію. Проти залучення до матеріалів справи висновку експерта №43/2025 судово-будівельно-технічної експертизи заперечували, посилаючись, що майно придбане у шлюбі за спільні кошти подружжя та підлягає розподілу.
Треті особи надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.
У підготовчому засіданні 21.07.2025 за участю представників сторін, позивача закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 18.09.2025 позивач та його представник адвокат Борздих К.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити відповідно до вимог викладених у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2025 року. Також представник позивача зазначив, що заяву про стягнення судових витрат із актом виконаних робіт буде надано до суду у встановлений Законом строк.
Представник відповідачки адвокат Шульга О.Л. у судове засідання 18.09.2025 не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідачки. В задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі так як позов не обгрунтований та суперечить нормам цивільного матеріального права.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в особі законного представника - матері малолітнього ОСОБА_4 та представник Київської районної адміністрації в особі органу опіки та піклування до судового засідання не з'явились в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у їх відсутність. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, представник органу опіки та піклування просив при ухваленні рішення врахувати інтереси малолітньої дитини.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно із приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
01.07.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей: повнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За період перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне рухоме та нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. та зареєстрована в реєстрі № 824 та автомобіль марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 07.06.23 року. Вказане майно було придбано сторонами за час перебування у шлюбі, за спільні кошти, а тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності та підлягає розподілу. Відносини між сторонами у справі погіршилися, але вони неодноразово намагалися поновити подружні стосунки, однак всілякі спроби поновити добрі стосунки виявилися марними. У теперішній час сторони припинили подружні стосунки та не ведуть спільного господарства, однак мешкають в одній квартирі. Іншого житла позивач не має.
Після фактично припинених шлюбних відносин велися перемови щодо поділу спільно придбаного майна та вирішення питання мирним шляхом у позасудовий спосіб. Однак, у вересні 2024 року позивачу стало відомо, що відповідачка здійснила продаж спільного автомобіля марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , без його відома та згоди та у зв'язку чим позивач вважає, що він має право на компенсацію вартості 1/2 вказаного автомобіля.
Згідно з висновком про незалежну оцінку колісного транспортного автомобіля марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , №87/2024 від 15.02.2024, ринкова вартість автомобіля на час надання висновку становила 389 500,00 гривень, без ПДВ. Згідно до висновку, оціночної ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 , станом на червень 2024 року, її вартість складала 1 159 400,00 гривень.
Вказані висновки про незалежну оцінку отримані позивачем з метою подальшого звернення до суду.
Суд погоджується з доводами позивача, що між сторонами на момент відчуження спірного автомобіля існував спір щодо розподілу майна і твердження відповідачевої сторони, що автомобіль був проданий зі згоди позивача є недоведеними.
Згідно ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
По справі установлено, що 01.07.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_5 від 01.07.2005 року. Згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер:55190993 від 17.11.2020 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 824, від 17.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурскькою О.В. за відповідачкою ОСОБА_2 17.11.2020 року було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме 1/3 частину житлової квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв. та по 1/3 частині за їх спільними дітьми. Окрім того, 07.06.2023 року за відповідачкою було зареєстровано право власності на автомобіль марки марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 07.06.23 року.
Таким чином суд установив, що за період перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне рухоме та нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. та зареєстрована в реєстрі №824 та автомобіль марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 07.06.23 року.
Також по справі установлено, що 05.10.2023 на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8041/2023/4088752, відповідачка ОСОБА_2 відчужила автомобіль марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , без відома та згоди позивача ОСОБА_1 .
Вказана обставина відповідачкою та її представником в судовому засіданні не заперечувалася.
Згідно з Договором купівлі-продажу від 08.08.2024 № 5142/2024/4811292, вказаний автомобіль відчужено відповідачкою за грошові кошти у розмірі 25 000,00 грн, що значно нижче його вартості, що підтверджено звіту про незалежну оцінку колісного транспортного засобу марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 .
Правовідносини між сторонами випливають з норм Глави 8 Сімейного кодексу України.
Згідно з нормами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначені положення також резюмуються ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній власності, вважається, що частка співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11).
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Як встановлено судом, домовленості між сторонами щодо збільшення або зменшення часток майна що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя не було, договір про поділ спільного майна між ними не укладався.
Таким чином, придбавши спірне майно під час перебування в шлюбі, сторони набули право спільної сумісної власності на дане майно, відповідно до зазначених положень, а право кожної із сторін на рівну частку в майні презюмується.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Крім того якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18(провадження № 61-14494св20).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно приписів ч.ч. 1 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четвертастатті 65 СК України).
В ході розгляду даної справи не встановлено наявності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, а тому виходячи з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна, суд приходить до висновку, що позивач має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Таким чином, враховуючи, що спірну житлову квартиру та транспортний засіб сторонами придбано за час перебування в зареєстрованому шлюбі та автомобіль на момент його відчуження належав до спільного майна подружжя, а відповідачка здійснила його продаж без отримання згоди позивача, доказів того, що отримані кошти від продажу автомобіля були використані саме в інтересах сім'ї (дітей) матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про здійснення поділу майна подружжя шляхом, стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 194 750,00 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу, а також визнання за кожним права власності по 1/6 частку житлової квартири АДРЕСА_1 .
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Судом враховано, що як позивачкою, так і відповідачем визнано, що спірне майно сторонами було придбано саме в офіційно зареєстрованому шлюбі. Отже у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.
Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу
Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Про надання такої заяви представник позивача зазначив до стадії судових дебатів.
Отже питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу вирішуватиметься судом відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Щодо судового збору
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, ураховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 885,40 гривен покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 69, 65, 70, 71 СК України, ст.ст. 4, 7, 10, 49, 76, 79, 141, 211, 228, 258 259, 264, 265, 278, 279, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Визнати 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме 1/3 частини житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлової квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину житлової квартири АДРЕСА_1 .
Визнати автомобіль марки марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 194 750 (сто дев'яносто чотири тисячі сімсот п'ятдесят ) гривень 00 копійок в якості компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «Honda Accord», 2008 року випуску, д/н НОМЕР_1 , ІНТЗ/VIN НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 885 (шість тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
Київська районна адміністрація в особі органу опіки та піклування, ЄДРПОУ: 26303241, адреса: м. Одеса, вулиця Ак. Корольова, 9.
Рішення проголошене та підписане 26.09.2025.
Суддя Ю. А. Скриль