Справа № 947/13344/25
Провадження № 2/947/2884/25
26.09.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Куриленко О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Солтановської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на майно,
11 квітня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Байрачна Антоніна Кузьмівна звернулася до суду з позовом та просила визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності за набувальною давність на 2/9 часток спадкового майна, що складає 23/450 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з двох кам'яних будівель під літ. «А, Б» та надвірних споруд, розташованого на земельній ділянці розміром 570 кв.м.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , яке зареєстровано у реєстрі за № 3-4932 та 30.12.1998 року видано державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори, вона є власником 161/900 часток домоволодіння АДРЕСА_1 . Позивачка вважала, що в 161/900 часток домоволодіння входять всі приміщення, які вона прийняла у спадщину та відкрито володіє і користується ними. Починаючи з 1986 року, тобто з моменту вселення в будинок літ. «А», та після отримання нею 30.12.1998 року свідоцтва право на спадщину за заповітом після смерті батька - ОСОБА_2 і до тепер жодна інша особа не з'являлась до помешкання і не заявляла себе власником будь-яких часток домоволодіння, якими вона володіла та користувалась. Зазначає, що лише у 2006 році із рішення Київського райсуду м.Одеси від 04.07.2006 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 , чоловікові померлої баби позивачки, ОСОБА_4 , Третя одеська державна нотаріальна контора 18.09.1980 року видала свідоцтво про право власності на спадщину за законом, а саме на 2/9 частки спадкового майна, що склало 23/450 частки усього домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 . Стверджує, що до цього часу вона не знала і не могла знати, що вони з ОСОБА_5 були співвласниками нерухомого майна, яким вона користується та володіє, як цілісним об'єктом нерухомого майна та яке вона успадкувала після смерті свого батька.
Позивачка зазначає, що із рішення суду вона дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадщину після його смерті ніхто не оформив. Зазначає, що кому може належати 23/450 часток домоволодіння вона не мала інформації. Таким чином, на даний час позивачці відомо, що не має конкретного власника 23/450 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , де вона постійно проживає з 1986 року. Позивачкою також встановлено відсутність інших осіб, які претендують на це житло. З огляду на це позивачка вважає, що має право на набуття права власності на 23/450 часток домоволодіння АДРЕСА_1 (2/9 частки спадкового майна) за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, оскільки вона добросовісно, відкрито, безперервно та безтитульно протягом більш ніж десять років володіє та користується 161/900 та 23/450 частками домоволодіння АДРЕСА_1 як цілісним об'єктом нерухомого майна.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цією позовною заявою
Ухвалою судді від 14.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п'ять днів з дня отримання копії даної ухвали.
18.04.2025 року до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байрачної А.К. надійшла заява про усунення недоліків разом із заявою про уточнення позовних вимог, а саме звернулась до суду з позовною заявою до Одеської міської ради про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на 2/9 часток спадкового майна, що складає 23/450 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з поданням позову, представник позивача звернулася з клопотанням про витребування доказів та просила витребувати з Київської державної нотаріальної контори у м.Одеса інформацію щодо відкриття спадкової справи щодо майна ОСОБА_5 ,1911 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У разі наявності спадкової справи, заведеної щодо спадкового майна, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , зобов'язати Київську державну нотаріальну контору направити на адресу Київського районного суду м.Одеси її копії, належним чином завірену. Також просила витребувати із КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради інформацію щодо власників домоволодіння АДРЕСА_1 , в тому числі відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Ухвалою судді від 21.04.2025 року відкрито провадження в цивільній справі та призначено підготовче судове засідання; витребувано з Київської державної нотаріальної контори інформацію щодо відкриття спадкової справи щодо майна ОСОБА_5 , 1911 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У разі наявності спадкової справи, заведеної щодо спадкового майна, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , зобов'язано Київську державну нотаріальну контору направити на адресу Київського районного суду м. Одеси її копію, належним чином завірену. Витребувано із КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради належним чином засвідчені матеріали інвентарної справи щодо домоволодіння АДРЕСА_1 .
На виконання ухвали суду, 07.05.2025 року через систему «Електронний суд», надійшли матеріали спадкової справи № 1764/2003, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Підготовче судове засідання, призначене на 28.05.2025 року, було відкладено до 02.07.2025 року до 10.00 год. для отримання витребуваних доказів.
24.06.2025 року із КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради надійшли матеріали реєстраційно-інвентарної справи на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 02.07.2025 року витребувано із КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради інформацію стосовно розміру частки ОСОБА_5 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено строк виконання даної ухвали до наступного підготовчого засідання пизначеного на 30.07.2025 року о 12.00 годині.
На виконання ухвали суду, 29.07.2025 року до канцелярії суду надійшла відповідь КП «БТІ» Одеської міської ради.
Протокольною ухвалою суду від 30 липня 2025 року підготовче судове засідання було закрито та справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 08.09.2025 року на 14.00 год.
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання по справі відкладено до 19.09.2025 року до 11.00 год.
09.09.2025 року до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байрачної Антоніни Кузьмівни надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримала. Також було додано письмові пояснення свідків.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
У судове засідання, призначене на 26.09.2025 року на 11.30 год. сторони не з'явилися, повідомлені належним чином.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Байрачна Антоніна Кузьмівна звернулася з заявою, в якій просила здійснювати розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , яке видано Жовтневим РАГС м.Одеси та про що в Книзі реєстрації актів про смерть 01.02.1980 року зроблено запис № 1000.
12.09.1977 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори посвідчено заповіт ОСОБА_4 , яка заповіла, належну їй частину домоволодіння, що знаходилось в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .
23.09.1980 року Третьою одеською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 1-7307, спадкова справа № 169/1980року.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.09.1980 року ОСОБА_2 набув право власності на 7/9 часток спадкового майна, що складає 161/900 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , право власності якого було зареєстровано в ОМБТІ та РОН. Спадкове майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 на момент смерті, складалось з 23/100 часток домоволодіння з надвірними спорудами, яке в цілому складалось з двох житлових кам'яних будівель літ.«А», «Б», загальною площею 136,22 кв.м. з надвірними спорудами, розташованих на земельній ділянці розміром 570 кв.м.
Спадкове майно, яке належало померлій ОСОБА_4 на момент смерті, а саме 23/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, складалось з: 1-1 веранда; 1-2 житлова кімната; 1-3 кухня в будинку літ. «А», що вбачається із схематичного плану, виготовленого 08.06.1955 року та матеріалів інвентарної справи, наданої КП «БТІ» Одеської міської ради на вимогу суду.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яке видано 23.02.1998 року Відділом РАГС Жовтневої райадміністрації виконкому Одеської міськради.
30.12.1998 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Першиній О.П. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано у реєстрі за № 3-4932, відповідно до якого позивачка успадкувала після смерті ОСОБА_2 161/900 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 та в цілому складалось з двох кам'яних будівель, загальна житлова площа, яких становить 136,4 кв.м. та надвірних споруд: «Г» літня кухня, 1-8 огороження,1 мостіння, розташованого на земельній ділянці 570 кв.м. На самовільно возведенні споруди свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом не видавалось. Право власності позивачки на 161/900 частки домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано ОМТІ та РОН 04.02.1999 року у книзі №5 доп. на стр.197, під р.№ 3000.
З матеріалів спадкової справи №1764/2003, що заведена Третьою одеською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси 28 листопада 2003 року було подано заяву про безхазяйне майно та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 23/450 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_5 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на 23/450 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , які належали померлому ОСОБА_5 не видавалося.
09.01.2004 року Державна податкова інспекція у Київському районі міста Одеси звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права власності на 23/450 частки домоволодіння АДРЕСА_1 та належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, яке було видано Третьою одеською державною нотаріальною конторою 18.09.1980 року, мотивуючи це тим, що після смерті останнього ніхто не прийняв спадщину і спадкове майно повинно перейти до держави.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 04.07.2006 року по справі № 2-1167/06 було відмовлено в задоволені позову Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси до ОСОБА_1 про визнання права власності. Рішення Київського районного суду міста Одеси набрало законної сили 15.07.2006 року.
Після отримання та ознайомлення позивачкою з рішенням Київського райсуду м.Одеси від 04.07.2006 року по справі № 2-1167/06 їй стало відомо, що після смерті ОСОБА_4 . Третьою одеською державною нотаріальною конторою Волкову П.П., 18.09.1980 року, було видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 2/9 частки спадкового майна, що склало 23/450 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 18.09.1980 року, спадкове майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 на час смерті, на частину якого ОСОБА_5 видавалось зазначене вище свідоцтво, складалось з 23/100 часток домоволодіння з надвірними спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому складалось з двох житлових кам'яних будівель, загальною площею 136,22 кв.м. з надвірними спорудами, розташованих на земельній ділянці розміром 570 кв.м.. Таким чином установлено, що розмір спадкового майна, на час прийняття спадщини ОСОБА_5 , складав 31,33 кв.м. і відповідно 2/9 частки спадкового майна, яке успадкував ОСОБА_5 , складав 6,96 кв.м., які знаходяться у користуванні та управлінні позивачки з 30.12.1998 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть, яке видано Жовтневим відділом РАГС м.Одеси від 12.12.1992 року.
Успадковані ОСОБА_5 2/9 частки спадкового майна або 23/450 частка вказаного вище домоволодіння залишається неоформленою, оскільки не були успадковані за відсутністю спадкоємців, відумерлою спадщина в установленому законом порядку не визнавалась, відповідно хто є власником спірних 23/450 часток домоволодіння та про відсутність підстав набуття права власності позивачка не знала та не могла знати, а отже володіння позивачки 23/450 частками домоволодіння АДРЕСА_1 є добросовісним.
ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю з 1986 року проживає у домоволодінні АДРЕСА_1 , а саме у будинку літ «А». Починаючи з 1998 року, тобто з моменту оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , і дотепер позивачка ОСОБА_1 добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується 161/900 та 23/450 частками домоволодіння АДРЕСА_1 , як одним цілим, а саме сплачує комунальні платежі, нараховані за послуги водопостачання, електроенергію, газозабезпечення, про що свідчать квитанції про їх сплату та укладені з позивачкою договори. ОСОБА_1 провела каналізацію, газопостачання. Разом з батьком ОСОБА_2 виконувала перебудову у всіх приміщеннях будинку літ. «А», які ОСОБА_2 успадкував від ОСОБА_4 та якими всі члени родини користувалися, побудували житлову прибудову літ.«А2», що відображено в технічному паспорті, який був виготовлений ОМБТІ та РОН 17.08.2006 року. ОСОБА_1 проводила капітальні та поточні ремонти, а саме - міняла вікна, двері, підлогу, поміняла покрівлю, клеїла у всьому будинку шпалери, доглядає за присадибною ділянкою, що також підтвердили і допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
ОСОБА_1 з 01.03.1999 року і по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання в паспорті громадянина України НОМЕР_3 , який видано Київським РВ УМВС України в Одеській області 08.02.1996 року та витягом з будинкової книги №44 від 26.03.2025 року, який виданий ОСОН КМ « Золотий берег».
Суду надано письмові пояснення свідків, відібрані адвокатом Байрачною А.К. у порядку п.7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.
Так, свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 1986 року.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що домоволодіння АДРЕСА_1 складається з двох житлових будинків літ. «А» та літ. «Б». Будинок літ. «А» схематично складається з трьох квартир. Зазначав, що він вже довгий час постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_8 , а в квартирі АДРЕСА_3 з 1986 року постійно проживає ОСОБА_1 разом зі своєю родиною. Зазначав, що 22.12.1989 року він офіційно зареєстрував своє місце проживання за вказаною вище адресою, нікуди не виїжджав. З родиною ОСОБА_9 вони знаходяться в дружніх стосунках, спілкуються. Він добре знав ОСОБА_4 , оскільки вона рідна сестра його баби ОСОБА_10 і вони мали свої частки у домоволодінні. ОСОБА_4 померла в 1980 році і після своєї смерті заповіла свою частку у будинку, яка складалась з одної жилої кімнати, кухні та веранди, синові ОСОБА_2 . ОСОБА_4 була одружена з ОСОБА_11 , але після її смерті він виселився із будинку і він більше його не бачив. Він ніколи не приходив до помешкання і ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з ним не спілкувалися. Після смерті ОСОБА_14 , ОСОБА_13 успадкувала його частку у будинку.
Зазначає, що був свідком того, як ОСОБА_13 спочатку разом з батьком перебудовувала помешкання, а потім і після його смерті робила капітальний ремонт: поміняла вікна, двері, підлогу, покрівлю. Вона провела каналізацію, водогін, провела газ до будинку. Знає, що справно сплачує всі комунальні платежі, у них немає боргів по домоволодінню, всі співвласники та мешканці свідомі.
Стверджує, що у 2006 році, коли він звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_15 , тоді дізнався, що співвласником домоволодіння є ще і ОСОБА_16 , який оформив спадщину після смерті дружини ОСОБА_17 . Свідок зазначає, що був здивований, оскільки завжди знав, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 був її син ОСОБА_2 . Свідок також дізнався, що ОСОБА_16 помер і свідоцтво про право власності на спадкове майно ніхто не отримував після його смерті. ОСОБА_18 ніколи не бачив і не чув, щоб хтось приходив до їхнього будинку чи до ОСОБА_1 і вимагав частку майна ОСОБА_19 . Як відомо свідку ОСОБА_13 також випадково дізналась, лише в 2006 році, про те, що ОСОБА_20 після смерті ОСОБА_4 видано свідоцтво на спадщину за законом на 2/9 частки спадкового майна, що складає 23/450 частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Вона гадала, що її батько ОСОБА_2 успадкував після смерті матері за заповітом все її спадкове майно. Зазначає, що ОСОБА_21 довгий час проживає у домоволодіння АДРЕСА_1 , завжди утримувала будинок як одне ціле в належному стані.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що проживає в будинку АДРЕСА_4 з народження. За цією ж адресою зареєстровано його місце проживання. По сусідству, навпроти його помешкання, у будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю. З її родиною він підтримує приятельські відносини, буває у них вдома, а вони у нього. Зазначає, що добре знайомий з бабусею ОСОБА_22 та з батьком ОСОБА_23 - ОСОБА_2 . Пам'ятає чоловіка ОСОБА_24 , якого звали ОСОБА_25 . З ним свідок спілкувався мало, оскільки одразу після смерті ОСОБА_26 , він виїхав із помешкання і він більше його не бачив.
Свідку відомо, що після смерті ОСОБА_4 її частку у будинку АДРЕСА_1 успадкував син ОСОБА_27 . Успадкована частина у будинку була маленькою і складалась із кімнати, кухні та веранди. Взагалі ОСОБА_23 почала проживати разом із батьком одразу після того, як вийшла заміж за ОСОБА_28 . Вони разом з батьком добудували прибудову до будинку, покращили умови для проживання. ОСОБА_12 помер в кінці 90-х років, а після його смерті успадкувала квартиру у будинку його дочка - ОСОБА_21 . ОСОБА_23 успадковане помешкання привела у належний стан: вона поміняла вікна, двері, підлогу, покрівлю, провела каналізацію, водогін, газ. Свідку відомо, що ОСОБА_21 доглядає за будинком та присадибною ділянкою, сплачує всі комунальні платежі, до неї не має претензій зі сторони служб, які надають комунальні послуги. ОСОБА_23 в будинку АДРЕСА_1 проживає постійно, нікуди не виїжджала.
Свідок не знав, що чоловік ОСОБА_24 також мав частку в цьому будинку АДРЕСА_1 . Він був упевнений, що все, що належало ОСОБА_4 успадкував її син ОСОБА_27 , а потім ОСОБА_13 . Як відомо свідку, то і ОСОБА_23 про це не знала, а дізналася лише випадково. Вона колись розповідала, що отримала рішення суду, з якого дізналась, що ОСОБА_25 , чоловік баби, оформив спадщину після її смерті і була дуже здивована, оскільки ОСОБА_4 написала заповіт на сина ОСОБА_14 і вона вважала, що власником спадкового майна після смерті ОСОБА_26 був лише її батько, а потім вона.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Статтями 1 та 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. ст.15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: визнання права.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Чинним цивільним законодавством набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим, як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісність користування майном, яке полягає у не вчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; безперервність користування протягом 10 років; відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.
Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 494/1218/19.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагненню сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності-добросовісність заволодіння майном.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.
Водночас і сам по собі факт користування об'єктами нерухомості не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на них за набувальною давністю у розумінні ст.344 ЦК України.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі без титульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому без титульність визначена, як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, без титульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Таким чином, можна констатувати , що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та без титульності володіння.
Верховний Суд України також у Постанові від 27.09.2018 року, по справі № 571/1099/16-ц зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Верховний Суд України в Постанові від 04.07.2018 року по справі № 201/12550/16-ц визначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність. Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Також зі змісту ст. 344 ЦК України вбачається, що обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести позивач (ч.1 ст.81 ЦПК України) є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Частиною 3 ст. 397 ЦК України передбачено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно Постанови пленуму ВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).
Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих таперехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першоїстатті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») (п. 14 Постанови).
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З наведенного суд приходить до висновку, що позивачка фактично володіє 161/900 частками та 23/450 частками домоволодіння АДРЕСА_1 добросовісно, як цілісним об'єктом нерухомого майна. ОСОБА_1 відкрито, безперервно і тривало (більше десяти років) володіє 23/450 частками нерухомого майна, поводиться з ним, як власник, на дане майно не претендують інші особи, закон не обмежує і не забороняє таке набуття права власності, як набувальна давність, тому наявні всі передбачені законом передумови в сукупності, які є підставою для визначення за позивачкою права власності за набувальною давністю на 2/9 часток спадкового майна, що складає 23/450 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , який в цілому складається з двох кам'яних будівель під літерами «А» та «Б» та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці розміром 570 кв.м.
Згідно з пунктами 2, 8 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення по цивільній справі», рішення суду не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення для вирішення справи.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, тому позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 328, 344, 397 ЦК України, ст.ст. 76-78, 83, 200, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на майно, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності за набувальною давністю на 2/9 частки спадкового майна, що складає 23/450 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з двох кам'яних будівель під літ. «А», «Б» та надвірних споруд, розташованого на земельній ділянці розміром 570 кв.м.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О. М. Куриленко