Номер провадження: 11-кп/813/2280/25
Справа № 509/2555/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської обл. від 06.08.2025, якою в межах к/п № 12018160240002459 від 28.07.2018 відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Красні Окни, Одеської обл., громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 04.10.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою від 06.08.2025 було задоволено клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_7 та було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 04.10.2025, включно із утриманням в ДУ "Одеський слідчий ізолятор", відносно ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого п.6) ч.2 ст. 115 КК України, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 та прийшов до висновку про те, що на початковій стадії судового провадження ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5) ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною з таких підстав:
- поза увагою суду залишилася практика ЄСПЛ відповідно до якої наявність обвинувачення та тяжкість покарання не можуть бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою. Окрім того, ЄСПЛ у рішенні «Любомирченко та Ришко проти України» визнав порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосовно ОСОБА_6 у тому числі у зв'язку із надмірною тривалістю тримання під вартою;
- заявлені прокурором ризики не доведені, окрім того прокурором був порушений принцип презумпції невинуватості, оскільки у клопотанні було прямо зазначено, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований злочин. ОСОБА_6 25.09.2015 після звільнення з -під варти згідно ухвали апеляційного суду самостійно з'явився у судове засідання суду 1-ої інстанції. Всі свідки у провадженні були допитані як на стадії досудового розслідування так і на стадії судового розгляду, їх пояснення зафіксовані, окрім того, апеляційний суд, скасовуючи вирок суду 1-ої інстанції не виявив жодних порушень під час їх допиту;
- ризик вчинення іншого злочину жодним чином не обґрунтований, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності;
- ОСОБА_6 має місце проживання, перед затримання мав постійну роботу, де позитивно характеризувався, має на утриманні вітчима похилого віку;
За таких обставин, захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду від 06.08.2025 та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, водночас прокурор ОСОБА_7 направив на адресу апеляційного суду клопотання, в якому також просив розглядати апеляційну скаргу захисника за його відсутності, проти її задоволення заперечував.
Враховуючи викладене, колегія суддів, на підставі приписів ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді в Біляївському районному суді Одеської обл. перебуває к/п №12018160240002459 від 28.07.2018 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Виходячи з приписів п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, колегія суддів вважає реальним ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд вважає реальним ризик імовірного незаконного впливу на потерпілих та свідків з метою схиляння їх до зміни пояснень. Колегія суддів враховує, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.08.2025 кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 направлено для розгляду до Біляївського районного суду Одеської обл., відтак судовий розгляд зазначеного кримінального провадження був розпочато спочатку.
Колегія суддів не виключає існування ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення, виходячи із умисного характеру інкримінованого злочину та його специфіки.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відомостей про те, що стан здоров'я обвинуваченого не дозволяє йому утримуватися під вартою матеріали справи не містять.
Ті обставини, що ОСОБА_6 має місце проживання, перед затримання мав постійну роботу, де позитивно характеризувався, має на утриманні вітчима похилого віку не спростовують існування зазначених вище ризиків.
Що стосується доводів сторони захисту з приводу порушення прокурором принципу презумпції невинуватості, апеляційний суд зауважує, що прокурор є самостійним у своїй діяльності та викладає таке обвинувачення, яке вважає доведеним. Більш того, предметом апеляційного перегляду є ухвала суду, в якій відсутні подібні формулювання.
Приписами п. 2) ч. 4 ст. 183 КПК України регламентовано, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Апеляційний суд враховує посилання захисника з приводу того, що ЄСПЛ у рішенні «Любомирченко та Ришко проти України» визнав порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосовно ОСОБА_6 , однак зауважує, що ЄСПЛ було констатовано порушення строку тримання під вартою ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування, тоді як наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, відтак, з огляду на тяжкість та специфіку інкримінованого злочину та можливого покарання, яке передбачене за його вчинення, на переконання апеляційного суду застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданим.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях констатує, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 залишенню без змін.
Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Колегія суддів враховує, що кримінальне провадження у Біляївський районний суд Одеської обл. надійшло 04.08.2025 у зв'язку із неможливістю утворити склад суду для розгляду зазначеного кримінального провадження у Білгород-Дністровському міськрайсуді Одеської обл. та судовий розгляд вочевидь потребує часу, однак з огляду на приписи ст. 28 КПК України у їх співвідношенні із практикою ЄСПЛ, з урахуванням того, що ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою звертає увагу на необхідність вжиття заходів для дотримання розумних строків розгляду провадження.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 370, 404, 405, 407, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської обл. від 06.08.2025, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого п. 6) ч. 1 ст. 115 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у вид тримання під вартою до 04.10.2025 без визначення застави - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 6) ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4