Справа № 583/4927/21
1-кп/583/22/25
"26" вересня 2025 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченої ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирці кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020200060000176 від 19.03.2020 року по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Сонячне, Охтирського р-ну, Сумської обл., РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка має вищу освіту, яка працює вчителем математики та фізики Краснокутської гімназії , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,
13.11.2014 до Охтирського міськрайонного суду Сумської області звернулась ОСОБА_7 з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування збитків, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії. Серед іншого, позивач ОСОБА_7 просила суд зобов'язати ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки, якою користується позивач, встановивши тверду межову огорожу на місці раніше розташованої старої огорожі; зобов'язати ОСОБА_5 звільнити прохід від встановленої сітки - рабиці, відновивши прохід у попередньому стані та, в подальшому, не створювати перешкод позивачу у вільному проході через хвіртку.
Свої вимоги ОСОБА_7 мотивувала тим, що вона та члени її родини є власниками кв. АДРЕСА_3, у одноповерховому багатоквартирному будинку, який складається з 6 (шести) окремих ізольованих квартир. Земельна ділянка, на якій розташоване зазначене домоволодіння, не була приватизована та знаходиться у загальному користуванні всіх мешканців цього будинку. Відповідно до генерального плану домоволодіння, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , розділена між всіма мешканцями багатоквартирного будинку відповідно їх до часток у житловому будинку. Кожний із мешканців будинку, окрім власного житла, має також і окремі (власні) господарські та підсобні споруди, розташовані на виділеній кожному із них у користування земельній ділянці. Літню кухню «Д», розміром - 3,95 на 2,85 метри, позивачка використовувала для власних потреб. В 2009 році новою власницею сусідньої квартири АДРЕСА_5 , стала відповідачка за позовом - ОСОБА_5 разом зі своєю родиною: сином ОСОБА_8 та чоловіком ОСОБА_9 . ОСОБА_5 вирішила розширити розмір своєї присадибної земельної ділянки, виділеної для садівництва та огородництва, прибрала межову огорожу та захопила частину сусідньої земельної ділянки, що належить позивачці. 07.08.2013 ОСОБА_5 зайшла на огород позивачки та знищила частину насаджень суниці, квітів, інших декоративних рослин. За заявою позивачки, 26.05.2014 комісія з числа посадових осіб сільської ради виїхала у домоволодіння АДРЕСА_4 , та здійснила відповідні обміри й обстеження і відновила межі сусідніх земельних ділянок, встановила межові кілки та натягнула мотузку. Комісія рекомендувала ОСОБА_5 прибрати свої насадження із земельної ділянки ОСОБА_7 , відновити тверду огорожу по суміжній межі на місці старої огорожі, виконувати вимоги глави 17 «Добросусідство» Земельного кодексу України. Після того, як комісія поїхала, відповідачка пошкодила межові знаки, встановлені комісією, та відмовилась виконувати рекомендації комісії.
Домоволодіння по АДРЕСА_4 , має подвір'я будинку та подвір'я господарського двору. Ці два подвір'я є ізольованими та розділені між собою твердою огорожею. Сполучення між ними здійснюється через металеву хвіртку, якою користуються всі без обмежень мешканці цього багатоквартирного будинку. Відповідачка розширила межі своєї земельної ділянки за рахунок городу позивачки і за рахунок спільного проходу до господарського двору, натягнувши сітку - рабицю.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.03.2015 у справі №583/4038/14-ц за вказаним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 встановлено, що спір виник між співвласниками багатоквартирного одноповерхового будинку.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 ЗК України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території визначається співвласниками. Враховуючи статус земельної ділянки, земельна ділянка, будівлі та споруди, які на ній знаходяться повинні використовуватися за спільною згодою всіх співвласників будинку.
Відповідно до ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Порядок користування земельною ділянкою, та господарськими спорудами, як зазначили в судовому засіданні свідки, був встановлений ще у 60 - 70 роках.
Проте відповідач самовільно, без погодження з іншими співвласниками, прибрала межову огорожу, порушивши межі користування, які було встановлено ще до неї, встановила сітку - рабицю і тим самим закрила спільний прохід, яким користувалися мешканці інших квартир цього будинку. Розібрала літню кухню «Д» , якою користувалася позивач.
Рішенням виконавчого комітету Сонячненської сільської ради, Охтирського району, Сумської області від 28.05.2014 року № 20-А затверджено акт встановлення і узгодження меж присадибних земельних ділянок від 26.04.2014 року.
Беручи до уваги, що зібраними по цивільній справі доказами встановлено факт порушення права позивачки ОСОБА_7 на вільне користування земельною ділянкою внаслідок дій відповідача ОСОБА_5 , підлягають захисту права позивачки шляхом зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки, якою користувалася позивачка, встановивши тверду межову огорожу на місці раніше розташованої старої огорожі.
Також підлягають задоволенню з вищенаведених підстав вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_5 звільнити прохід від встановленої сітки - рабиці, відновивши прохід у попередньому стані.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача у подальшому не створювати перешкод позивачу у вільному проході через хвіртку, то такі вимоги заявлені передчасно, оскільки на час звернення до суду, про факт порушення, оспорення або невизнання відповідачем, прав свобод чи інтересів позивача не відомо.
Так, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.03.2015 у справі № 583/4038/14-ц зобов'язано ОСОБА_5 :
звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки якою користується ОСОБА_7 , встановивши з боку сусідньої земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_7 тверду межову огорожу на місці раніше розташованої старої огорожі, яка проходила позаду приміщення літньої кухні позначеної на генеральному плані літера «Д», вздовж всієї земельної ділянки;
звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід з подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 , на подвір'я господарського двору цього домоволодіння, відновивши прохід у попередньому вигляді.
Відповідно до Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 у справі №583/4038/14-ц, що набрало законної сили, встановлено, що як вбачається з листа Сонячненської сільської ради, Охтирського району , та пояснень представника сільської ради ОСОБА_11 земельна ділянка виділялася для забудови будинку АДРЕСА_3 ) в 1915 році і на сьогодні не приватизована. Земельна ділянка була розділена приблизно в рівних частинах між жителями цього будинку самими жителями будинку. Землевпорядна документація щодо розміру та конфігурації прибудинкової земельної ділянки не виготовлялася. Під час розгляду справи також встановлено, що об'єднання власників квартир не створено. Тобто земельна ділянка біля багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 ), належить Сонячненській сільській раді , дана земельна ділянка знаходиться у спільному користуванні всіх жителів цього будинку. Остання офіційно не розділена між власниками квартир з визначенням чітких меж кожної земельної ділянки. Про що не заперечували як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_5 . Тому рішення суду в частині зобов'язання ОСОБА_5 встановити тверду межову огорожу на місці раніше розташованої старої огорожі, яка проходила позаду приміщення літньої кухні позначеної літерою «Д» та в частині відновлення проходу з подвір'я житлового будинку на подвір'я господарського двору цього домоволодіння підлягає зміні. Підстав для задоволення даних вимог колегія суддів не вбачає, враховуючи статус земельної ділянки щодо користування якою у сторін виник спір. В іншій частині даних вимог рішення суду є обґрунтованим, так як порушення прав позивача ОСОБА_7 щодо користування земельною ділянкою діями відповідача ОСОБА_5 знайшло підтвердження під час розгляду справи.
Наявність в матеріалах справи акту встановлення і узгодження меж присадибних ділянок, складеного 26.05.2014 року, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки останній складений без врахування статусу земельної ділянки, розробки відповідної землевпорядної документації базується на межах земельних ділянок, що були встановлені приблизно, самими жителями будинку на момент його заселення.
Тому, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 у справі №583/4038/14-ц рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2015 року в частині вирішення вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов'язання ОСОБА_5 до вчинення дій, розподілу судових витрат змінене та викладений абзац четвертий та п'ятий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Зобов'язати ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 .
Зобов'язати ОСОБА_5 звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід із подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 на подвір'я господарського двору цього домоволодіння.
Таким чином, 26.06.2015 рішення суду про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 та звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід з подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 на подвір'я господарського двору цього домоволодіння, - набрали законної сили.
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ч. 5 ст. 124 Конституції України у редакції, яка діяла на час набрання рішенням суду законної сили, було передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Законом України № 1401-VIII від 2 червня 2016 року Конституція України була доповнена ст. 129-1, положення якої визначають, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічну норму щодо обов'язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, містить і ч. 1 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
23.07.2015 Відділом державної виконавчої служби Охтирського міськрайонного управління юстиції , на підставі виконавчого листа колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 21.07.2015, керуючись ст. ст. 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа в частині про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
30.07.2015 до відділу державної виконавчої служби Охтирського міськрайонного управління юстиції надійшла заява від ОСОБА_5 з проханням звернутися до суду про роз'яснення рішення №583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області .
31.07.2015 державним виконавцем направлено до Охтирського міськрайонного суду Сумської області заяву про роз'яснення виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області . У задоволенні заяви відмовлено, у т.ч. з мотивів зрозумілості судового рішення.
26.10.2015 до відділу державної виконавчої служби Охтирського міськрайонного управління юстиції від боржника ОСОБА_5 надійшла заява разом з ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відкриття касаційного провадження від 28.09.2015.
26.10.2015 державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, до вирішення справи по суті судом касаційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2016 у справі № 583/4038/14-ц касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 та в незміненій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.03.2015 залишено без змін.
У зв'язку з триваючим не виконанням ОСОБА_5 судового рішення СВ Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області за зверненням ОСОБА_7 , порушено кримінальне провадження № 12020200060000176 від 19.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Оглядом місця події від 06.04.2020 встановлено, що частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , зайнята парканом із сітки - рабиці, який ОСОБА_5 не прибраний, тобто частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , що згідно з рішенням суду самовільно зайнята ОСОБА_5 , не звільнена.
27.05.2021 стягувачем ОСОБА_7 до відділу державної виконавчої служби надано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2016 про відхилення касаційної скарги ОСОБА_5
27.05.2021 державним виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.
27.05.2021 державним виконавцем направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про те, що з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, бути присутніми о 10:00 годині 02.06.2021 за адресою: АДРЕСА_1 .
02.06.2021 державним виконавцем о 10.00 годині було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_6 , для перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області . При перевірці встановлено, що стягувач та боржник були присутні. Рішення суду не виконано, про що складений відповідний акт.
02.06.2021 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржницю на користь держави у розмірі 1700 грн. за невиконання без поважних причин виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області .
02.06.2021 державним виконавцем направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про те, що з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, бути присутніми о 10:00 годині 17.06.2021 за адресою АДРЕСА_1 .
09.06.2021 державним виконавцем повторно направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про те, що з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, бути присутніми о 10:00 годині 17.06.2021 за адресою: АДРЕСА_1 . Боржнику ОСОБА_5 повідомлення додатково направлено на особисту електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_11 .
17.06.2021 державним виконавцем здійснено вихід для перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, за адресою АДРЕСА_6 . Встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а саме - самовільно зайнята частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , боржником не звільнена, про що складений відповідний акт. Отже, при проведенні виконавчих дій встановлено, що боржник ОСОБА_5 не виконує судове рішення.
22.06.2021 заступником начальника Охтирського міськрайонного відділу державної виконавчої служби до Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області направлене подання про притягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України за невиконання рішення суду (виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 .
Отже, з 26.06.2015 до цього часу триває не виконання ОСОБА_5 судового рішення у формі Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 у справі №583/4038/14-ц, що набрало законної сили, про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту парканом із сітки рабиці частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 .
Таким чином, у триваючому діянні (бездіяльності) ОСОБА_5 , яка за вищевказаних фактичних обставин без поважних причин не виконує судове рішення, наявні ознаки умисного невиконання нею рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 у справі №583/4038/14-ц, що набрало законної сили, в частині зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_3 , - тобто ознаки вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, - умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого їй у вину кримінального правопорушення не визнала повністю та пояснила, що за вказаною адресою мешкає усе життя і ніколи не мала конфліктів із сусідами, у т.ч. з приводу користування землею. ОСОБА_7 стала проживати у даному будинку значно пізніше. Остання стверджує, що є власником кв. 3 та 5 , однак не має правовстановлюючих документів на іншу квартиру. Потерпіла працювала у сільській раді та була наділена повноваженнями з приводу видачі субсидій, тому використовувала свій вплив на громаду, у т.ч. працівників сільської ради. Спочатку у неї із потерпілою були нормальні стосунки, однак це було до того часу як ОСОБА_7 без будь-якого попереднього погодження висадила перед її вікном рослини туї. Дані рослини після розростання могли затіняти вікна її квартири, тому із цього приводу між ними виник конфлікт та вона була вимушена прибрати їх. Однак потерпіла з чоловіком на тому місці самовільно встановили огорожу із сітки. Також її побили, з приводу чого вона зверталась до поліції. 15.04.2014 потерпіла звернулася із заявою до сільської ради з приводу встановлення меж на земельній ділянці біля будинку. 26.05.2014 комісія встановила межі. Це було зроблено незаконно під впливом потерпілої, про що зазначено вище і що в подальшому було встановлено рішенням апеляційного суду за наслідком вирішення земельного спору. Земельна ділянка під будинком не приватизована та перебуває у спільній власності. Ділянка була захаращена і через це вона вирішила навести порядок на частині цієї ділянки. Так, вони з чоловіком розчистили частину земельної ділянки (прибрали сміття, викорчували та винесли дикоростучі рослини) та згодом прибрали покинуту споруду (приміщення кухні). Під час проведення даних робіт вона також зазнала нападу від потерпілої та її чоловіка. Потерпіла зверталась до поліції із завідомо неправдивими заявами про вчинення крадіжки належного їй майна з демонтованого приміщення та про застосування фізичної сили відносно неї. У 2015 р. за наслідком звернення потерпілої до суду були винесені рішення судів першої та апеляційної інстанції. З останнім рішенням вона повністю згодна, у ньому було встановлено незаконність визначення меж земельною комісією і зазначено про спільне користування земельною ділянкою усіма мешканцями будинку. Однак потерпіла ОСОБА_7 порушує дане рішення, має відгороджені частини земельної ділянки до яких немає доступу у інших мешканців. Дане рішення суду вона добровільно виконала за тиждень, відгородила прохід в кінці двору надавши спільний доступ до земельної ділянки потерпілій. Однак потерпіла звернулась до виконавчої служби з приводу примусового виконання рішення суду. Їй був визначений строк для добровільного виконання судових рішень, що вона й зробила. Процес виконання зафіксувала на фото та продемонструвала зроблені світлини у виконавчій службі. Виконавець ОСОБА_13 запропонувала звернутись із заявою про роз'яснення судового рішення. Під диктовку останньої вона написала відповідну заяву та залишила у неї. Однак дана заява опинилась у суді дещо пізніше. Суддя відмовила у роз'ясненні судового рішення. За наслідком звернення до касаційної інстанції виконання судового рішення було зупинено. Вона знову вживала заходи по виконанню судового рішення прибравши сітку з проходу, однак чоловік потерпілої поставив сітку на місце. Касаційна інстанція 28.03.2016 залишила судове рішення апеляційного суду в силі і вона почала думати як виконати його. 19.05.2026 вона почала демонтовувати огорожу, однак цьому завадила потерпіла разом із чоловіком. Вона знову зазнала нападу, у т.ч. із використанням газового балончика. Наступного дня з боку подружжя Склярів зазнав нападу її чоловік, йому були заподіяні у т.ч. ножові поранення. Даний напад, подальша загроза для її життя та здоров'я стали причиною об'єктивної неможливості подальшого виконання судового рішення. Саме кримінальне переслідування потерпілої та її чоловіка стало для потерпілої приводом штучно ініціювати дане кримінальне переслідування відносно неї з метою тиску. Державний виконавець перебуваючи на місці та склавши акт про невиконання судового рішення не розібралась належним чином із обставинами справи, допустила плутанину. Наступний вихід виконавця на місце взагалі відбувся без її належного повідомлення. Виконавець не переконалась у тому, що вона виконала судове рішення. Її ніяким чином не попереджали ані про кримінальну відповідальність, ані про те, що виконавець буде звертатись до поліції. Також виконавець не ініціювала питання про зміну порядку та способу виконання судового рішення.
Дані покази обвинуваченої суд оцінює критично, як такі, що спрямовані на безпідставне ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Ці покази спростовуються наступними доказами дослідженими та перевіреними у судовому засіданні.
Так, потерпіла ОСОБА_7 показала, що вона є власницею квартир АДРЕСА_3 . У квартирі за №5 мешкає обвинувачена ОСОБА_5 разом із своїм чоловіком. На відміну від попередніх власників цієї квартири обвинувачена почала порушувати правила добросусідства, обмежуючи її у праві користуватись належною частиною земельної ділянки біля двору та обмежувати прохід. Земельна ділянка біля будинку знаходиться в загальному користуванні, однак вона була розділена відносно часток кожного із співвласників та склався певний порядок користування. Із моменту заселення обвинуваченої (2009 р) до 2013 року між ними конфліктів не було. Але згодом обвинувачена вирішила розширити свою ділянку за рахунок тієї, що перебувала у її користуванні. Так, вона прибрала межову огорожу, а 02.11.2014 року розібрала належну їй літню кухню. У 2013 році обвинувачена виполола належні їй насадження полуниці. Захопивши частину земельної ділянки обвинувачена натягнула шнурок та збудувала паркан із сітки - рабиці. На її зауваження вона не реагувала, тому була вимушена звернутись із заявою до сільської ради. За її зверненням на місце виїжджала відповідна комісія яка рекомендувала обвинуваченій звільнити належну їй частину земельної ділянки, але вона проігнорувала дану рекомендацію. Вона не змогла разом із чоловіком зупинити самоправні дії обвинуваченої та вимушена була звернутись до суду. Рішенням від 19.03.2015 року її вимоги були задоволені частково. Апеляційним судом рішення суду про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 та звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід з подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 на подвір'я господарського двору цього домоволодіння, було залишене в силі.
Вона звернулась із примусовим виконанням рішення суду. Обвинувачена спочатку ввела в оману державного виконавця прибравши сітку із одного з проходів на краю земельної ділянки, а не біля будинку, та надала їй відповідні світлини. Лише коли вона пояснила виконавцю, що прибирання сітки в кінці городу не є належним виконанням судового рішення, що вступило у законну силу, виконавець виїхала на місце та виконала судове рішення в частині звільнення проходу на подвір'я господарського двору. Проте обвинувачена згодом знову перекрила цей прохід та рішення і у цій частині залишається не виконаним. А рішення у частині звільнення належної їй на праві користування самовільно зайнятої частини земельної ділянки обвинувачена не намагалась виконувати із самого початку, так і не виконує його до даного часу. При цьому обвинувачена добре обізнана із змістом судового рішення, вона була присутньою в суді при його оголошенні, на місці під час виїзду виконавця та у присутності поліції, коли їй доводили про те, яким саме чином має бути виконане рішення. Із змісту пояснень обвинуваченої видно те, що вона не згодна із судовим рішенням, тому свідомо не виконує його. Прохід в кінці земельної ділянки, обвинувачена звільняла тимчасово виключно для видимості виконання судового рішення і сама ж згодом загородила його. Покази свідків захисту в цій частині не відповідають дійсності.
Допитаний як свідок чоловік потерпілої ОСОБА_14 показав, що за тією адресою вони разом із дружиною мешкали починаючи із 1994 року. На протязі тривалого часу склався усталений порядок користування територією двору та прибудовами, що знаходяться біля будинку. У 2008 р. сусідню квартиру придбало подружжя ОСОБА_15 . Спочатку між ними були добрі стосунки. Однак у лютому 2014 року обвинувачена без будь-яких попередніх домовленостей та погоджень із ними та іншими сусідами перегородила прохід із двору будинку до господарської частини та знесла літню кухню, яка перебувала у їхньому користуванні, викорчувала насадження у вигляді дерев та пересунула фактичну межу, що склалась за давністю користування на 2,85 см. розширивши земельну ділянку для власного користування за рахунок тієї, що перебувала у їхньому користуванні. Вона забетонувала металеві стовпчики та натягнула металеву сітку - рабицю вздовж усієї межі на довжину близько 30 см. після цього його дружина звернулася до суду. Апеляційний суд прийняв остаточне рішення яким зобов'язав обвинувачену звільнити захоплену частину земельної ділянки та звільнити прохід до господарської частини двору. Обвинувачена всіляко ухилялась від виконання зазначеного судового рішення порушуючи їхні права. Дружина вимушена була звернутись за примусовим виконанням рішення. Рішення в частині зобов'язання звільнення проходу було виконане примусово, хоча перед цим обвинувачена намагалась виконавця ввести в оману, відкривши прохід з іншої частини земельної ділянки не так, як про це зазначено в рішенні суду. Та й після виконання судового рішення вона за декілька тижнів знову заблокувала прохід. Наразі вони не мають доступу до вікна їхньої квартири, не можуть належним чином обслуговувати власну нерухомість. Рішення в частині звільнення частини земельної ділянки обвинуваченою не виконувалось взагалі. Лише тільки 21.05.2023 вона частково прибрала сітку та стовпчики із самовільно визначеної нею межі. Однак зробила це з боку городу десть на 2\3 частини. З боку ж будинку сітка залишається не демонтованою.
Допитана як свідок ОСОБА_16 показала, що поліцейські запрошували її в якості пойнятої під час огляду земельної ділянки біля будинку, в якому мешкають обвинувачена та потерпіла. У протоколі було зафіксоване місце розташування огорожі із сітки, що вона засвідчила власним підписом. Чи знаходиться сітка на даний час на тому ж місці сказати не може.
Допитана як свідок ОСОБА_13 показала що на той час вона займала посаду державного виконавця Охтирського ВДВС і на її примусовому виконанні перебував виконавчий лист по виконанню судового рішення в частині зобов'язання ОСОБА_17 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки. Боржник була обізнана із цією обставиною, оскільки зверталась до неї із клопотаннями по виконавчому провадженню. Дане рішення боржник так і не виконала добровільно. Вона двічі, а саме - 02.06 та 17.06.2021 виходила на місце щоразу сповіщаючи боржника про час та місце проведення виконавчої дії. Однак боржник так і не виконала покладене на неї судом зобов'язання щодо звільнення частини земельної ділянки. Про це були складені відповідні акти. У першому акті була зроблена описка щодо вказівки на те, яке рішення має виконуватись. Проте ця описка була виправлена окремим процесуальним документом. На боржника за невиконання судового рішення були накладені штрафи, які та добровільно сплатила. В подальшому провадження було закрите через неможливість його виконання.
Допитаний як свідок ОСОБА_18 пояснив що він дійсно мешкає у будинку, в якому проживають сторони, а саме - у квартирі за № 1 . Ще у радянські часи збоку будинку, куди виходять вікна кв. за №3 був прохід до господарських споруд, що розташовані з іншого боку будинку по відношенню до його квартири, і він користувався ним. В подальшому у нього відпала потреба у користуванні тими спорудами і він не ходив туди, тому не може сказати чи закритий наразі прохід біля стіни будинку з того боку. Напередодні він прогулювався із собакою та помітив, що на земельній ділянці зникла сітка - рабиця, якою розділялась земельна ділянка у тому місці, та з боку вулиці.
У судовому засіданні були допитані свідки захисту ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
Перша показала суду, що у минулому, дату не пам'ятає, перебувала в гостях у обвинуваченої. В ході розмови та пояснила їй, що виконала судове рішення та звільнила прохід в кінці земельної ділянки придбавши сітку рабицю з проходу. У цей час з вікна кімнати обвинуваченої спостерігала як чоловік потерпілої та сусід із квартири №1 поставили ту сітку на місце.
Друга свідок показала, що також бачила як обвинувачена на виконання рішення суду прибрала сітку в кінці земельної ділянки, і майже відразу цю сітку на місце поставила потерпіла разом із чоловіком. Проте також повідомляла про те, що даний прохід був відгороджений близько 6 місяців.
Суд критично оцінює покази даних свідків, адже вони надають суперечливі покази, як щодо часу на протязі якого був вивільнений прохід, так і щодо того, хто саме ставив сітку на місце. Також суд виходить із того, що розгородження частини сітки в кінці городу не є належним виконанням судового рішення, ці обставин взагалі не стосуються суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 , адже останній інкримінується у вину не виконання рішення в частині її зобов'язання звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки. Проте і прохід обвинувачену було зобов'язано звільнити біля будинку (там де він був раніше), а не в кінці городу, як вона сама для себе вирішила.
Крім того вина обвинуваченої підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.03.2015 у справі № 583/4038/14-ц яким зобов'язано ОСОБА_5 :
звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки якою користується ОСОБА_7 , встановивши з боку сусідньої земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ОСОБА_7 тверду межову огорожу на місці раніше розташованої старої огорожі, яка проходила позаду приміщення літньої кухні позначеної на генеральному плані літера «Д», вздовж всієї земельної ділянки;
звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід з подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 , на подвір'я господарського двору цього домоволодіння, відновивши прохід у попередньому вигляді.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 у справі №583/4038/14-ц, що набрало законної сили, зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 . Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити від самовільно встановленої огорожі із сітки рабиці прохід з подвір'я житлового будинку по АДРЕСА_4 на подвір'я господарського двору цього домоволодіння.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ті кримінальних справ від 28.03.2016 року згідно якої рішення апеляційного суду Сумської області від 26.06.2015 року та в незміненій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19.03.2015 року залишені без змін.
Обвинувачена заявила про недопустимість вказаних доказів, оскільки вони були долучені до матеріалів кримінального провадження у неналежний спосіб. Так, ухвалою слідчого судді у справі №583/1448/20 був наданий дозвіл на доступ до копій матеріалів виконавчого провадження №48231892 відкритого 27.07.2015 р. Однак слідчі вилучили на підставі зазначеної ухвали і матеріали виконавчого провадження №4825676 без відповідного судового рішення.
Суд не вбачає підстав для визнання зазначених доказів недопустимими з огляду на наступне.
Так, ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської обл. від 29.04.2020 р. у справі №583/1448/20, провадження 1-кс/583/524/20 наданий групі слідчих СВ Охтирського ВП ГУНП в Сумській області, а саме: ОСОБА_21 , ОСОБА_22 тимчасовий доступ з правом вилучення належним чином завірених копій матеріалів виконавчого провадження відкритого 27.07.2015 р. з примусового виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, що знаходиться в Охтирському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Північно-східного управління Міністерства юстиції (м Суми) , що розташоване за адресою АДРЕСА_2 . У зазначеній ухвалі не зазначений номер виконавчого провадження, до якого був наданий доступ слідчим. Навпаки, із змісту вказаної ухвали встановлено, що слідчі звертались за доступом до матеріалів виконавчого провадження стосовно невиконання судового рішення саме у частині, що інкримінується у вину обвинуваченій.
Протоколом огляду місця події від 06.04.2020 року, з фототаблицею до нього, в ході якого було оглянуто по домоволодіння АДРЕСА_6 , а саме огорожу між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , з світлин якого видно наявність сітки рабиці між земельними ділянками до самого будинку - проходи відсутні. Частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , зайнята парканом із сітки - рабиці, який ОСОБА_5 не прибраний, тобто частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , що згідно з рішенням суду самовільно зайнята ОСОБА_5 , не звільнена.
Обвинувачена заявила про недопустимість даного протоколу як доказу по кримінальному провадженню, оскільки останній був здійснений із істотним порушенням ч. 2 ст. 234, та ч. 2 ст. 237 КПК України. Ухвали слідчого судді, якою б надавався дозвіл на проведення зазначеного огляду не було. У матеріалах відсутні докази фіксації даної слідчої дії за допомогою аудіо -, відеозапису, що є також істотним порушенням. Також мають місце інша неповнота протоколу, що загалом ставить під сумнів допустимість зафіксованих у ньому відомостей. Також зазначає про не інформативність змісту даного протоколу як одного із доказів її винуватості. Прибудинкова територія є спільною, тому надання дозволу на проведення вказаної слідчої дії тільки з боку потерпілої ОСОБА_7 недостатньо.
Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, таке діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (ч. 2 ст. 87 КПК).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння.
За приписами частин 1 і 3 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків установлених ч. 3 цієї статті.
У матеріалах кримінального провадження мається письмовий дозвіл потерпілої ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 10) на проведення огляду домоволодіння за адресою: АДРЕСА_9 .
Обвинуваченою не надано доказів того, що слідчим при проведенні огляду відбулось втручання на територію належного саме їй житла чи іншого володіння (слідча для огляду проникала до належного обвинуваченій володіння). Земельна ділянка перебуває у фактичному спільному користуванні мешканців будинку. Докази того, що на час проведення огляду земельна ділянка юридично була виділена у власність чи користування ОСББ, були визначені її межі, у матеріалах кримінального провадження відсутні. Отже, суд не вбачає порушення конституційного права обвинуваченої на недоторканість її володіння проведенням даної слідчої дії.
Відсутність у протоколі заповнених граф про підставу огляду, учасників даної слідчої дії, даних про іншу слідчу, яка можливо була присутньою при проведенні огляду, відсутність ОСОБА_5 під час проведення даної слідчої дії не є тими обставинами, що тягнуть за собою визнання недопустимим вказаного доказу.
Згідно виконавчого листа № 583/4038/14-ц виданого 21.07.2015 року зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 .
Згідно зави ОСОБА_7 від 23.07.2015, остання звернулась до відділу ДВС Охтирського МРУ з проханням прийняти на виконання виконавчий лист № 583/4038/14-ц.
Постановою державного виконавця від 23.07.2015 якою було відкрите виконавче провадження, з приводу виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц виданого 21.07.2015 року, яка була доведена до відому ОСОБА_5 .
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.10.2015 року, якою відмовлено у задоволенні заяви державного виконавця про роз'яснення виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області , з мотивів того, що вказане рішення винесене судом вищої інстанції та його зрозумілості.
Заявою від 26.10.2015 ОСОБА_5 яка звернулася до відділу державної виконавчої служби Охтирського міськрайонного управління юстиції разом з ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відкриття касаційного провадження від 28.09.2015 - з питанням про зупинення провадження. зазначений доказ свідчить про незгоду обвинуваченої із рішенням суду апеляційної інстанції та намаганням перешкодити його виконанню і спростовує її пояснення про те, що нею рішення суду апеляційної інстанції виконувалось у добровільному порядку після його винесення.
Постановою державного виконавця від 26.10.2015 якою було зупинене виконавче провадження, до вирішення справи по суті судом касаційної інстанції.
Постановами державного виконавця від 30.07.2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_5 в зв'язку з виконанням рішення суду, про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, які були доведенні до відому ОСОБА_5 .
Згідно рішення Сонячненської сільської ради від 20.11.2015 року АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_4.
Протоколом огляду речей та документів від 21.05.2021 року, в ході якого в приміщенні Охтирської окружної прокуратури за участі потерпілої ОСОБА_7 , було оглянуто інформацію яка зафіксована на диск CD-R - на якому мається папка з 5 відео - файлами датованими, 23.10.2015, 03.09.2015, 24.10.2015, 23.10.2015, 23.10.2015 року, що стосуються невиконання ОСОБА_5 рішення суду.
Постановою державного виконавця від 27.05.2021 поновлено вчинення виконавчих дій, в зв'язку з наданням стягувачем ОСОБА_7 . 27.05.2021 до відділу державної виконавчої служби ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2016 про відхилення касаційної скарги ОСОБА_5 .
Повідомленням державного виконавця від 27.05.2021 що направлене сторонам виконавчого провадження повідомлення про необхідність бути присутніми з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, о 10:00 годині 02.06.2021 за адресою: АДРЕСА_1 .
Актом державного виконавця від 02.06.2021 року, згідно якого державним виконавцем о 10.14 годині було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_6 , для перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області . При перевірці встановлено, що стягувач та боржник були присутні. Рішення суду № 583/4038/14-ц від 21.07.2015 не виконано.
Згідно постанови державного виконавця від 02.06.2021 на ОСОБА_5 накладений штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. за невиконання без поважних причин виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області .
Повідомленням державного виконавця від 02.06.2021 направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про те, що з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, необхідно бути присутніми о 10:00 годині 17.06.2021 за адресою АДРЕСА_1 .
Повідомленням державного виконавця від 09.06.2021 повторно направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про те, що з метою перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, необхідно бути присутніми о 10:00 годині 17.06.2021 за адресою: АДРЕСА_1 . Боржнику ОСОБА_5 повідомлення додатково направлено на особисту електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_11 . Зазначене спростовує доводи обвинуваченої про її необізнаність із місцем та часом проведення виконавчих дій.
Актом державного виконавця від 17.06.2021 року, згідно якого державним виконавцем здійснено вихід для перевірки виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, за адресою АДРЕСА_6 . Встановлено, що рішення суду боржником не виконано, а саме самовільно зайнята частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , боржником не звільнена, про що складений відповідний акт. Отже, при проведенні виконавчих дій встановлено, що боржник ОСОБА_5 не виконала судове рішення.
Згідно постанови державного виконавця від 17.06.2021 на ОСОБА_5 накладено штраф на користь держави у розмірі 3400 грн. за невиконання без поважних причин виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області .
Як встановлено судом, і про це не заперечує сама обвинувачена, вказані суми штрафів були нею сплачені добровільно. Тобто остання погоджувалась із висновками державного виконавця про невиконання нею судового рішення без поважних причин.
Постановою державного виконавця від 17.06.2021 було закрито виконавче провадження, з приводу виконання виконавчого листа № 583/4038/14-ц виданого 21.07.2015 року.
Поданням, яке направлене заступником начальника Охтирського міськрайонного відділу державної виконавчої служби до Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області від 22.06.2021 року, про притягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України за невиконання рішення суду (виконавчого листа № 583/4038/14-ц від 21.07.2015, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області про зобов'язання ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 .
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14.07.2021 у справі № 583/2471/21, якою у задоволенні вимог за скаргою ОСОБА_5 в порядку судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено. Із змісту аргументів, що їх викладала обвинувачена у скарзі, встановлено, що вона фактично не погоджується із результатом вирішення спору між сторонами, вважає судове рішення незаконним.
Світлинами наданими потерпілою ОСОБА_7 , а саме - домоволодіння АДРЕСА_6 , огорожі між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , з яких видно наявність сітки рабиці між земельними ділянками до самого будинку - проходи відсутні. Частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , зайнята парканом із сітки - рабиці, який ОСОБА_5 не прибраний, тобто частина присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_4 , що згідно з рішенням суду самовільно зайнята ОСОБА_5 не звільнена, світлини датовані датами: 01.09.2023, 09.11.2014, 09.11.2014, 24.10.2015, 02.02.2023, 02.02.2023, 08.09.2021 року.
31.05.023 потерпілою ОСОБА_7 був долучений оптичний диск із відео файлами та світлинами. На відео від 21.05.2023 встановлено, що обвинувачена ОСОБА_5 частково прибрала огорожу, проте відгородивши для себе меншу частину земельної ділянки таким чином, що потерпілій все одно відсутній прямий прохід до іншої загальної частини двору. На іншому відео обвинувачена у спілкуванні з дільничним висловлює незгоду із винесеним судовим рішенням та кваліфікує його як самоуправство. Ще на одному відео обвинувачена частково відгородила прохід з боку вулиці вдаючи цю дію за належне виконання судового рішення. Також надано світлини із зображенням обвинуваченої із чоловіком під час роботи по викорчовуванню пенька після перенесення огорожі.
21.05.2024 потерпілою ОСОБА_7 були долучені додаткові докази на підтвердження наявності огорожі навколо території, що безпосередньо прилягає до житла обвинуваченої.
Обвинуваченою ОСОБА_5 були надані відео файли на двох оптичних дисках на першому 3 відео файли із зображенням частини території спільного двору включно із місцем, де була змонтована огорожа (частина відгороджена, залишились стовпи) на 2-му відео файл частково зафіксовані виконавчі дії по виконанню судового рішення щодо зобов'язання звільнити самовільно зайнятої частини земельної ділянки. Під час вказаної дії боржник наполягала на тому, що стягувач не має правовстановлюючих документів на житло. Крім того, сітка, щодо наявності якої наявна претензія державного виконавця, була нею демонтована, а повторно її встановила сама стягувач разом із ОСОБА_18 .. Також на оптичному диску мається 29 світлин із детальними зображеннями території будинку, окремих входів до квартир, наявності огороджень, щодо порядку користування землею для садівництва та городництва мешканцями будинку, світлини окремих документів стосовно виконавчого провадження.
На думку суду даними доказами підтверджується та обставина, що ОСОБА_5 частково демонтувала сітку, якою відгородила частину земельної ділянки, однак тільки з боку городу. Зазначені докази як кожен окремо, так і в сукупності жодним чином не спростовують винуватість обвинуваченої, а її твердження на адресу державного виконавця про те, що сітку поставила сама потерпіла, суд розцінює як неправдиві та такі, що спрямовані на умисне ухилення від виконання судового рішення у цій частині.
Долучені обвинуваченою та потерпілою плани земельних ділянок будинків та опис споруд не доводять виконання обвинуваченою рішення суду .
Обвинувачена заявила про недопустимість як доказу заяви потерпілої ОСОБА_7 про вчинення кримінального правопорушення оскільки та не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Проте, заява про вчинення кримінального правопорушення сама по собі не є доказом у кримінальному провадженні, а є підставою для реагування слідчих органів, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та початку досудового розслідування. Обставини, викладені в такій заяві, підлягають доведенню під час самого розслідування за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.
В ухвалі про призначення справи до судового розгляду судом була надана оцінка відсутності правових підстав для визнання незаконним продовження строку досудового розслідування по кримінальному провадженню прийнятого слідчим суддею згідно ухвали від 18.03.2021, тому відсутні підстави для визнання доказів отриманих у період продовженого строку недопустимими та незаконними процесуальних і слідчих дій по кримінальному провадженню у цей період.
Сторона захисту також доводить що підозру обвинуваченій вручав начальник слідчого відділу Охтирського РВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_23 , не будучи належною процесуальною особою у кримінальному провадженні № 12020200060000176, яке внесено в ЄРДР 19.03.2020 р.
Проте ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської обл. від 20.09.2021 залишеною без зміни ухвалою колегії суддів Сумського апеляційного суду від 05.05.2022 в задоволенні скарги ОСОБА_5 щодо скасування рішення начальника СВ Охтирського РВП ГУНП у Сумській області ОСОБА_24 , погодженого з прокурором Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_3 , від 14 липня 2021 року про повідомлення про підозру ОСОБА_5 та зобов'язання компетентної особи Охтирської окружної прокуратури вчинити дії щодо виключення з ЄРДР відомостей про вручення письмового повідомлення про підозру від 14 липня 2021 року ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12020200060000176 від 19.03.2020 р. за ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 382 КК України у т.ч. із вказаної підстави було відмовлено.
Обвинуваченою був наданий відеозапис при перегляді якого встановлено, як прокурор ОСОБА_3 заходить до приймальні голови суду. Обвинувачена стверджує, що у даному випадку прокурор заходив до голови суду, тоді як остання перебувала в нарадчій кімнаті під час прийняття вищезазначеної ухвали, надавав додаткові документи і, таким чином, втрутився у процес прийняття рішення. З огляду на викладене вона ставить під сумнів законність вищезазначеної ухвали та констатує порушення її права на захист через невручення підозри. Дослідивши даний доказ та вислухавши думку всіх учасників процесу, у т.ч. прокурора, який повністю заперечив факт втручання у прийняття рішення слідчим суддею, суд прийшов до висновку про відсутність доказів такого втручання, оскільки сам по собі факт того, що прокурор заходив до приймальні голови суду (на незначний період та у невизначені дату і час) не можете бути підтвердженням даної обставини. Також до матеріалів кримінального провадження прокурором був долучений флеш носій із відео файлом на якому зафіксовані обставини вручення обвинуваченій повідомлення про підозру. (а.с. 149 т. 2) Таким чином, матеріалами справи повністю підтверджено законність і правильність вручення письмового повідомлення про підозру від 14 липня 2021 року ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12020200060000176 від 19.03.2020 р.
Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської обл. від 16.06.2023 р., справа № 583/2171/20, ОСОБА_14 (чоловіка потерпілої ОСОБА_7 ) визнано винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 КК України та призначене йому за цим законом покарання у виді виправних робіт.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_14 від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_14 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому за цим законом покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити їй за цим законом покарання у виді 1 (одного) місяця арешту.
Вироком суду було встановлено, що ОСОБА_14 19.05.2016 близько 15 години, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_6 , в ході сварки, на ґрунті особистих неприязних відносин, розпилив із невстановленого балончика сріблястого кольору, що мав із собою, в бік обличчя своєї сусідки ОСОБА_5 чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження. Крім того, 20.05.2016 близько 06 год. 30 хв. обвинувачений ОСОБА_14 , перебуваючи біля калитки на межі з господарством сусіда ОСОБА_9 (чоловіка обвинуваченої ОСОБА_5 ) по АДРЕСА_6 , діючи на ґрунті особистих неприязних відносин заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження.
Обвинувачена ОСОБА_7 20.05.2016 близько 06 год. 30 хв., перебуваючи біля калитки на межі з господарством сусіда ОСОБА_9 по АДРЕСА_6 , заподіяла останньому легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04.06.2025 р. вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 червня 2023 року стосовно ОСОБА_14 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 121 КК України - скасовано, а кримінальне провадження в цій частині щодо ОСОБА_14 - закрите на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку зі смертю обвинуваченого.
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 червня 2023 року в частині призначення покарання ОСОБА_7 - змінений.
Призначено ОСОБА_7 за частиною 2 статті 125 КК України покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, з покладенням на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених частиною 2 статті 59-1 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. На підставі пункту 2 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, у зв'язку із закінченням строків давності.
Обвинувачена ОСОБА_5 звертає увагу на час та обставини події за які була засуджена потерпіла та її чоловік стверджуючи про те, що вказане кримінальне провадження відносно неї було ініційоване у цей час саме з метою тиску на неї, хоча до цього потерпіла на протязі тривалого часу на кримінальному переслідуванні за невиконання судового рішення не наполягала. Наполягає у зв?язку із цим на тому, що це кримінальне переслідування у зав'язку із цим носить штучний характер та не пов'язане із реальним невиконанням нею судового рішення. Обвинувачена також доводить, що напад на неї та її чоловіка став об'єктивною перешкодою для виконання нею судового рішення і саме із цього часу слід застосовувати строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності.
Суд погоджується із обвинуваченою у тій частині, що вказаний вирок суду фактично розкриває природу неприязних стосунків, що склались між обвинуваченою та потерпілою. Однак даний вирок будь-яким чином не спростовує встановленого вищезазначеними доказами факту умисного не виконання обвинуваченою судового рішення на протязі тривалого часу. Зазначені події також не можна розцінювати як такі, що перешкодили в подальшому обвинуваченій належним чином виконати судове рішення. Дане невиконання носить триваючий характер, тому суд не знайшов підстав для закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України. Клопотання ОСОБА_5 та її захисника письмовою та протокольною ухвалою суду були залишені без задоволення. Під час судових дебатів обвинувачена вкотре заявила клопотання про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України навівши судову практику із зазначеного питання. Проте, суд не знаходить підстав для його задоволення через вищенаведені в ухвалах мотиви. При цьому судом була взята до уваги правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 07.08.2025 р., справа № 642/6142/23; провадження № 51-193 км 25. Обвинуваченням доведено те, що ОСОБА_5 умисно та свідомо на протязі тривалого часу не виконує судове рішення, доводячи та надаючи суду і у даному кримінальному провадженні докази, яким намагається спростувати висновки цивільних судів.
Матеріалами кримінального провадження також спростовується доводи обвинуваченої про неналежність формування групи прокурорів та групи слідчих.
Також несвоєчасне проведення виконавчих дій не спростовує винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй у вину кримінального правопорушення.
Таким чином, вина обвинуваченої ОСОБА_5 знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 382 КК України - умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_5 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, яка вину не визнала, характеристику обвинуваченої згідно якої за місцем проживання ОСОБА_5 постійно конфліктує з сусідами. До Сонячненського старостинського округу неодноразово надходили усні скарги від сусідів на її конфлікту поведінку. Компрометуючими матеріалами на ОСОБА_5 Сонячненський старостинський округ не володіє. ОСОБА_5 в судовому засіданні заявила та подала письмову заяву і якій ставить під сумнів об'єктивність зазначеної характеристики з огляду на упереджене ставлення до неї з боку старости, який її підписав. Однак суд не бере до уваги вказані доводи, оскільки вони будь-якими іншими належними та допустимими доказами не підтверджені. За місцем роботи обвинувачена характеризується позитивно. Працює вчителем математики у Каплунівській гімназії , має значний стаж педагогічний стаж та вищу категорію посади.
Обвинуваченою заявлено про недопустимість доказів що характеризують її особу долучених до справи. а саме - копії паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду на її ім'я. Стверджує, що вказані документи слідчому вона добровільно не надавала і долучені вони у явно незаконний спосіб.
Суд не бере до уваги копії вказаних документів як доказ, оскільки вони будь-яким будь яким чином не встановлюють чи, навпаки, не спростовують винуватість особи у вчиненні інкримінованого їй у вину кримінального правопорушення. Особа обвинуваченої, її анкетні дані безпосередньо встановлені судом під час розгляду даного кримінального провадження по суті.
Разом із тим, суд зазначає, що копія закордонного паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_5 була надана суду її захисником. (а.с. 54 т.3)
Також суд враховує, що ОСОБА_5 на обліку лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, враховує її вік, сімейний стан (одружена, має двох повнолітніх дітей).
Обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відсутні.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 відсутні.
Згідно досудової доповіді Охтирського міськрайонного відділу філії державної установи «Центр пробації» ОСОБА_5 має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
З урахуванням всіх цих обставин суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_5 основне покарання у виді штрафу.
Потерпілою ОСОБА_7 було заявлено цивільний позов по об'єднаному кримінальному провадженню про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Заявами від 05.04.2023 та від 31.05.2023, 31.05.2024, 24.12.2024, 18.07.2025 позивач збільшувала розмір позовних вимог. Моральну шкоду прохає стягнути в сумі 671880,96 грн., обґрунтовуючи це тим, що вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою привело до фізичних страждань, душевних страждань, емоційного стресу, душевних страждань пов'язаних з порушенням нормальних життєвих зв'язків. Вона була вимушена лікуватись з 22.08.2020 по 30.09.2020 через виниклу ситуацію. Через зазначені обставини вона переносить неврологічний розлад; гіпертонічну хворобу серця, артеріальну гіпертензію, серцеву недостатність. Дії обвинуваченої призвели до виникнення та прогресування хронічних тяжких захворювань у її чоловіка, який ІНФОРМАЦІЯ_27 помер. Вона вимушена була постійно вишукувати кошти на лікування та проїзд до суду. Із смертю чоловіка, який міг ще працювати на протязі 2-х років, виникла упущена вигода яка складається із сум, які б він міг отримувати у вигляді пенсії та заробітку і яка становить 452880,96 грн.
Обвинувачена публічно у соціальних мережах висловлює відносно неї та її чоловіка негативну публічну інформацію образливого змісту, що створює у сторонніх осіб негативні враження щодо неї та членів її сімї. Також обвинувачена умисно затягує розгляд кримінального провадження, позбавляє її права користуватись присадибною земельною ділянкою, поширює завідомо неправдиву інформацію щодо відсутності у неї права власності на житло.
Матеріальну шкоду прохає стягнути в сумі 13246,77 грн., обґрунтовуючи це тим, що вона вимушена була тратити кошти на лікування в сумі 3466,76 грн., на проїзд з с. Сонячного до м. Охтирка та в зворотному напрямку як за викликами до слідчого, прокурора, суду, так і на консультації до адвокатів, на знайомлення з матеріалами кримінального провадження, участь в судових засіданнях. Окрім витрат на проїзд у маршрутному авто вона несла витрати на придбання палива для легкового автомобіля з метою забезпечення таких поїздок. На зазначені у позовні заяві суми позивачкою були нараховані інфляційні витрати.
В судовому засіданні обвинувачена заявлені позовні вимоги потерпілої не визнала.
Даючи оцінку позовним вимогам потерпілої ОСОБА_7 , викладених у заявленому цивільному позові, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 1164 ЦК України майнова шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями іншої особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
З приводу цивільного позову в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок заподіяння потерпілій легкого тілесного ушкодження суд застосовує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 204/2626/21 де зазначено, що у разі звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК) та закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, згода потерпілої особи на таке звільнення необов'язкова, а цивільний позов не підлягає вирішенню по суті. Закриття провадження не звільняє особу від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну діями обвинуваченого, а вимоги потерпілої особи в такому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.
Так, у даному кримінальному провадженні ухвалою суду від 30.01.2023 Клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 про звільнення від кримінальної відповідальності було задоволене.
Звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020200060000176 від 19 березня 2020 року по обвинуваченню ОСОБА_5 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України - закрите. Продовжений судовий розгляд кримінального провадження №12020200060000176 від 19 березня 2020 року в частині обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Додатково ухвалою суду від 07.08.2025 р. цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 у частині щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок заподіяння потерпілій легкого тілесного ушкодження заявлений у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 126 КК України залишений без розгляду, з роз'ясненням потерпілій права пред'явити позов у цій частині в порядку цивільного судочинства.
У іншій частині при вирішенні позову суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Вирішуючи позов у частині відшкодування матеріальної шкоди суд виходить із того, що позивачкою не доведена та обставина, що наявні у неї хронічні захворювання, такі як неврологічний розлад; гіпертонічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, як і хронічні хвороби та подальша смерть її чоловіка виникли внаслідок умисного невиконання обвинуваченою ОСОБА_5 судового рішення за обставин викладених у обвинувальному акті. Не доведено, що вона несла витрати на лікування пов'язані із порушенням її стану здоров'я саме внаслідок умисного невиконання судового рішення, що було винесене на її користь Суд бере до уваги, що між сторонами склались тривалі неприязні стосунки, не виключно через невиконання судового рішення інкримінованого у вину обвинуваченій, що у т.ч., підтверджується копією вироку Охтирського міськрайонного суду Сумської обл. від 16.06.2023 р. (права №583/2171/20; пров. 1-кп/583/26/23) та ухвалою Харківського апеляційного суду від 04.06.2025 р..
Згідно з частинами 1, 2 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позивач не довела, що внаслідок не виконання судового рішення мала місце упущена вигода.
Заявлені потерпілою до відшкодування витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування та суду, не є матеріальною шкодою у розумінні ст. 127 КПК України, відносяться до процесуальних витрат і регламентуються Главою 8 КПК України, такий висновок сформовано Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 05.04.2021, у справі № 328/1109/19, тому задоволенню в порядку вирішення цивільного позову не підлягають.
Крім того, суд не приймає як належні та достатні докази понесених позивачем збитків чеки на придбання пального, оскільки позивачем не доведено що вона використовувала власний чи винаймала транспорт для прибуття до міста задля проведення консультацій із захисником ,чи то для подання відповідних скарг і клопотань, що саме такий об'єм придбаного пального є необхідним для прибуття як до міста, так і у зворотному напрямку.
З огляду на викладене позивачкою не доведений як характер так і розмір матеріальної шкоди заподіяної злочином у межах даного кримінального провадження, тому її вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд керується ст.ст. 23, ч. 1 ст. 1167 та ч. 1 ст. 1168 ЦК України, згідно з якими моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
З приводу визначення розміру відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц зазначила, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення в необхідному чи повному обсязі.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправної бездіяльності, її тривалість, фізичні або психологічні наслідки.
Суд також враховує роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до яких при визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Таким чином, при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходить із доведеності її заподіяння потерпілій внаслідок протиправних діянь з боку обвинуваченої, що виявились у немайнових втратах, спричинених тривалим та умисним невиконанням рішення суду.
Суд дійшов висновку, що негативні емоції потерпілої внаслідок тривалого та умисного невиконання рішення суду перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із бездіяльністю обвинуваченої, а відтак завдали їй моральної шкоди. Таким чином, потерпілій була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення обвинуваченою.
Однак обґрунтування позивача про наявність моральної шкоди пов'язаної із наявністю у неї хронічних захворювань, захворювань її чоловіка, що потягли за собою смерть останнього, через умисне невиконання обвинуваченою судового рішення на переконання суду є недоведеними, у тому числі через наявність інших конфліктних ситуацій, що мали місце між сторонами, що підтверджується вище зазначеною копією вироку.
Обґрунтування про завдання обвинуваченою моральної шкоди через поширення публічно у соціальних мережах негативної інформації образливого змісту, затягування розгляду кримінального провадження, поширення завідомо неправдивої інформації щодо відсутності у потерпілої права власності на житло, суд не бере до уваги, так як дані доводи перебувають за межами обвинувачення щодо ОСОБА_5 , яке визнане судом доведеним.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали справи, надані учасниками процесу, судом встановлено наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями відповідача у частині умисного тривалого невиконання судового рішення і шкодою, заподіяною потерпілій та наявністю вини відповідача у заподіянні цієї шкоди, характер немайнових та майнових втрат, які понесла потерпіла, а також з врахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку, що заявлений цивільний позов про стягнення моральної шкоди, підлягає частковому задоволенню на суму 10000 гривень.
Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Ч. 1 ст. 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Отже розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК), при чому обов'язок доказування даних щодо процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.
Потерпілою не додано розрахунку відстані, яку необхідно було подолати до суду, не зазначено розрахунок витрат щодо кількості пального на вказану відстань, а також марку автомобіля та відповідні документи з технічними характеристиками на нього, а лише додано чеки щодо вартості придбаного пального та його кількості.
З вищенаведених мотивів суд не бере як належні докази витрат пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження подані чеки на придбання пального. Квитків на проїзд у маршрутному авто за викликами слідчого, прокурора, суду, потерпілою, не надано. Наявний у матеріалах справи квиток на проїзд від 16.11.2021 суд не бере до уваги, адже потерпілою не надано доказів того, що саме у цей день вона відвідувала захисника задля проведення консультацій по даному кримінальному провадженню. З урахуванням викладеного, нарахування інфляційних витрат за вказані суми на проїзд суд також не бере до уваги.
Обвинуваченій ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили запобіжний захід не обирати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374-376 КПК України, суд -
ОСОБА_5 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити їй покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили запобіжний захід не обирати.
Стягнути із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь потерпілої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_29 , РНОКПП НОМЕР_2 , 10000 гривень у відшкодування моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням.
У іншій частині позову відмовити.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Роз'яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.
Суддя Охтирського міськрайонного суду ОСОБА_1