25.09.25
22-ц/812/1763/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/4517/25
Номер провадження 22-ц/812/1763/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
Номер провадження 22-ц/812/1822/25
25 вересня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_1 ,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва 01 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Шолох Л.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (надалі - ТОВ «Споживчий Центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №28.08.2024-100002686, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, відповідно до якого відповідачу перераховано на його платіжну картку кошти в сумі 7000 грн на строк 98 днів.
ТОВ «Споживчий Центр» зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав у зв'язку з чим утворилась заборгованість, у розмірі 17 290 грн, з яких : 7000 грн - основний борг, 5390 грн - проценти, 350 грн - комісія, 3 500 грн - неустойка, 1 050 додаткова комісія.
Посилаючись на те, що в добровільно порядку ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не погасив, позивач просив про задоволення позову.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором №28.08.2024-100002686 від 28.08.2024 у розмірі 15 890 грн, з яких: 7 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 5 390 грн - заборгованість за відсотками; 3500 грн неустойки. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ «Споживчий Центр» виконало умови договору укладеного з ОСОБА_1 та надало останньому у користування кредитні кошти, а відповідач отримав у користування ці кошти, однак не виконав своїх зобов'язань щодо їх повернення, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором №28.08.2024-100002686 від 28.08.2024 року. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що підстави для стягнення з відповідача комісії відсутні.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму заборгованості до 12 390 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані виключно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а відтак вимоги про стягнення неустойки задоволенню не підлягають.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий Центр» просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В свою чергу ТОВ «Споживчий Центр» не погодившись з рішенням суду в частині відмови в стягненні заборгованості за комісією у розмірі 1400 грн скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів та невірного тлумачення законодавства.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги, що комісія пов'язана з наданням кредиту передбачена за надання послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - Інтернет-еквайрингу іPay. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (додаткова комісія) економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги. Отже, перелік послуг, за які передбачено стягнення комісії за кредитним договором чітко визначені останнім.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Споживчий Центр» задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 28 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №28.08.2024-100002686.
За умовами Договору позичальнику надано кредит у розмірі 7 000 грн строком на 98 днів. Також за умовами договору позичальник зобов'язується сплачувати проценти, комісії. Строк повернення кредиту 03.12.2024 року.
Цього ж дня, 28 серпня 2024 року ОСОБА_1 підписав заявку, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився за посиланням https://sgroshi.com.ua/faq/, згідно ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». В цій заяві ОСОБА_1 підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якого є заявка до кредитного договору № 28.08.2024-100002686 від 28.08.2024 року, з яким попередньо уважно ознайомився.
За умовами вказаними в цій заявці, ОСОБА_1 погодився на отримання кредитних коштів на таких умовах: сума кредиту - 7 000 грн; строк, на який надається кредит - 98 днів; ставка «Стандарт» - фіксована незміна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; неустойка - 70 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Підписання договору №28.08.2024-100002686 від 28.08.2024 року про надання кредиту здійснено електронним цифровим підписом відповідно до умов цього договору.
Спосіб надання позичальнику кредитних коштів: перерахування на рахунок позичальника з використанням реквізитів платіжного способу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-1849.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу iPay.ua кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 .
Так, згідно довідки від 05 червня 2025 року на платіжну картку ОСОБА_1 номер НОМЕР_1 перераховано кошти на суму 7000 грн за допомогою іPay.ua.
В обґрунтування наявності заборгованості відповідача позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості ОСОБА_1 , згідно якої заборгованість складає: 7000 грн основний борг; 5 390 грн проценти; 350 грн комісія; 3500 грн неустойка; 1 050 грн додаткова комісія, а всього 17 290 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем зобов'язання в частині сплати заборгованості за кредитним договором не виконані, а відтак підлягають частковому задоволенню у розмірі 15 890 грн з яких: 7 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 5 390 грн - заборгованість за відсотками; 3500 грн неустойки.
Колегія суддів не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції в повній мірі виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №28.08.2024-100002686 дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що і є його безпосереднім підписом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Разом з тим, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 3 500 грн то слід зазначити наступне.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 3 500 грн слід відмовити.
За такого доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є слушними.
Що стосується висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача комісії та додаткової комісії, то колегія погоджується з таких висновком з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно пунктів 8,9 Заявки кредитного договору комісія, пов'язана із наданням кредиту 350 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 350 грн у кожному з чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом , сплачується згідно Графіку платежів.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості з відповідача.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Споживчий Центр» про відсутність підстав для відмови у стягненні комісії за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії не заслуговують на увагу з огляду на встановлене вище.
За таких обставин, рішення суду на підставі п. 1, 2, ч.1 ст. 376 ЦПК України в частині розміру кредитної заборгованостіпідлягає зміні шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 28.08.2024-100002686 від 28 серпня 2024 року у розмірі 12 390 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5390 грн - заборгованість за відсотками.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог 71,6% з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 734, 44 грн (2 422,40 грн х 71,6%) судового збору за подання позову, а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги, яка задоволена на 28,4% підлягає стягненню 1031,94 грн (3 633,60 грн х 28,4%) судового збору.
Також підлягає поверненню позивачу судовий збір у розмірі 2 601,66 грн (3 633,60 грн - 1031,94 грн), як зайво сплачений згідно квитанції № 6334-5815-2383-4623 від 27 серпня 2025 року, адже рішення оскаржувалося в частині.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2025 року в частині розміру кредитної заборгованості та судових витрат - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 28.08.2024-100002686 від 28 серпня 2024 року у розмірі 12 390 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5390 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 1 734, 44 грн судового збору за подання позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 1 031, 94 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 601,66 грн, як зайво сплачений згідно квитанції № 6334-5815-2383-4623 від 27 серпня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 26 вересня 2025 року.