Справа № 127/39034/23
Провадження № 22-ц/801/2090/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
25 вересня 2025 рокуСправа № 127/39034/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Ан О.В., дата складення повного тексту рішення 21 липня 2025 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В грудні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 січня 2022 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» уклали кредитну угоду про надання споживчого кредиту № 491061285. Загальними зборами акціонерів затверджено рішення про перейменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Банк належним чином виконав свій обов'язок та надав кошти. Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав внаслідок чого станом на 19 липня 2023 року утворилася заборгованість, яка становить 178797,11 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення Акціонерного товариства «Сенс Банк» до суду із цим позовом в якому вони просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 491061285 у розмірі 178797,11 грн., а також провести розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №491061285 у розмірі 178797 (сто сімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто сім) гривень 11 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні судових витрат.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року мотивоване тим, що оскільки між сторонами укладено договір споживчого кредиту, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку та в повному обсязі АТ «Сенс Банк» не повернуті, - позовні вимоги про стягнення коштів за кредитним договором № 491061285 від 28 січня 2022 року у розмірі 178797,11 грн. підлягають задоволенню.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції, не звернув увагу на те, що він оскаржуваний кредитний договір не укладав, а саме оферту на укладання угоди, анкету-зявку про акцепт не підписував, а підпис який міститься на цих складових ним не особисто не виконувався. Покликається, що на підтвердження вказаних доводів ним неодноразово заявлялось клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи. При цьому посилається на те, що при призначені судом почеркознавчої експертизи місцевий суд надав позивачу значно більше часу для надання оригіналу примірника кредитного договору ніж відповідачу для оплати призначеної експертизи. Поряд з цим покликається на те, що лист та рахунок був направлений за допомогою засобів поштового зв'язку АТ «Укрпошта» 24 березня 2025 року виключно на його адресу, однак був отриманий невідомою йому особою. При цьому цей же лист був підписаний та направлений, зокрема, без прикріпленого рахунка про оплату експертизи до електронного кабінету 14 квітня 2025 року.
Позивач не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Водночас в поданій апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про повторне призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою місцевого суду по даній справі була призначена судова почеркознавча експертиза. Витрати за проведення експертизи були покладені на відповідача. Натомість вказана ухвала була залишена без виконання, оскільки оплата за проведення експертизи по зазначеній цивільній справі до експертної установи не надійшла. Зазначає, що він жодної квитанції на сплату послуг за проведення експертизи не отримував.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що воно задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 Кодексу має використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства, визначеного ст. 2 ЦПК України.
У статті 77 ЦПК України визначено, що:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За правилом ч.ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду першої інстанції. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Порядок витребування доказів передбачений ст. 84 ЦПК України, та частиною 1 визначає, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно матеріалів справи на адресу відповідача було надіслано лист Вінницького міського суду з пропозицією сплатити витрати на проведення судової експертизи до якого додано копію відповідного рахунку (т.2 а.с. 101). Вказаний лист був отриманий відповідачем 26 березня 2025 року (т. 2 а.с. 102). При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідачу, який був представлений в суді першої інстанції професійним правником, було відомо про її призначення та покладений на нього судом процесуальний обов'язок по сплаті витрат на проведення судової експертизи. Тому діючи добросовісно він був зобов'язаний у розумний проміжок часу цікавитися можливістю сплатити ці витрати, однак належної добросовісної поведінки у цьому питанні він в суді першої інстанції не продемонстрував, відповідних його звернень з цього приводу ані до суду ані до експертної установи не встановлено. Відповідач не надав до суду апеляційної інстанції доказів про наявність причин, які об'єктивно зашкодили йому отримати рахунок на оплату витрат на проведення судової експертизи.
Отже, до суду апеляційної інстанції стороною відповідача не було надано доказів про наявність причин, які унеможливили вчасну оплату ним судових витрат на проведення судової експертизи та неможливості її проведення в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а тому колегія суддів розцінює як недобросовісну таку процесуальну поведінку позивача, що відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим.
Отже, відповідач не довів наявність визначених у ст. 367 ЦПК України виняткових підстав для прийняття такого доказу в суді апеляційної інстанції, а тому в задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що 28 січня 2022 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» підписали оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 491061285. Згідно оферти відповідач запропонував банку укласти з ним Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Зокрема сторони погодили, що тип кредиту - кредит готівкою, сума кредиту склала 112798,43 грн. процентна ставка фіксована - 39,90%, строк кредиту 60 місяців, дата повернення кредиту 31 січня 2027 року. Кредит надався для повернення заборгованості за кредитним договором №501206706 від 19 листопада 2019 року, розмір - 112798,43 грн. Вказана оферта підписана відповідачем.
Сторонами погоджено графік платежів, та анкету -заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», паспорт споживчого кредиту.
Відповідач звернувся до позивача із клопотанням про реструктуризацію боргу, що у нього утворилася у сумі 112798,43 грн., тому просив укласти з ним договір про реструктуризацію заборгованості строком на 60 місяців. Повідомив, що у разі порушення умов договору, з розміром штрафних санкцій ознайомлений та згоден.
В результаті неналежного виконання домовленостей утворилася заборгованість у сумі 178797,11 грн, з них: 112798,43 грн - заборгованість за тілом кредиту; 65998,68 грн - заборгованість за відсотками.
Виконання умов договору банком з видачі коштів та отримання коштів ОСОБА_1 підтверджується наданим меморіальним ордером виданим АТ «Сенс Банк».
Згідно наданої виписки по рахунку відповідача підтверджується отримання кредитних коштів, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором № 491061285 від 28 січня 2022 року.
Позивачем направлялася на адресу відповідача досудова вимога з повідомленням про наявність заборгованості та зобов'язанням її сплатити.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається, що у даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. Суд першої інстанції правильно встановив, що позичальник (позивач) погодився з усіма істотними умовами оспорюваного кредитного договору, йому була надана банком вся необхідна інформація в письмовому вигляді, про що він зазначив в договорі шляхом його підписання, сукупна вартість кредиту та умови його погашення йому також були зрозумілі.
Відповідач під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не виказував та в подальшому його виконував. Факт користування кредитними коштами в межах встановленого ліміту, зокрема, підтверджується наданою банком випискою по рахунку відповідача, яка є первинним бухгалтерським документом.
З огляду на викладені обставини суд попередньої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач оскаржуваний кредитний договір не укладав, а саме оферту на укладання угоди, анкету-зявку про акцепт не підписував, а підпис який міститься на цих складових ним не особисто не виконувався є неспроможними, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Як вбачається з матеріалів справи, стороною відповідача ініціювалося проведення експертизи, яке судом було задоволено, проте відповідачем не було сплачено коштів за проведення експертизи, а ухвалу суду експертною установою було повернуто без виконання.
Покликання відповідача на те, що лист та рахунок був направлений за допомогою засобів поштового зв'язку АТ «Укрпошта» 24 березня 2025 року виключно на його адресу, однак був отриманий невідомою йому особою є неспроможним та спростовується відповідним зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 26 березня 2025 року, на якому міститься відмітка про отримання відповідного листа та рахунка 26 березня 2025 року (т. 2 а.с. 102).
Належних, допустимих і достатніх доказів про неотримання або отримання іншою особою вказаного рахунку відповідачем до суду першої та/або апеляційної інстанції не надано.
Вказане свідчить про можливу втрату відповідачем інтересу до проведення експертизи та, відповідно, до належного здійснення доказування у справі.
З урахуванням вищевикладеного судом першої інстанції надано належну правову оцінку зазначеним доводам відповідача на те, що останній не підписував з позивачем договір, а підписи належать не йому, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.Б. Сало