Дата документу 23.09.2025 Справа № 335/8517/24
Єдиний унікальний № 335/8517/24 Головуючий у І інстанції: Геєць Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/1523/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
23 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненка Олега Олександровича на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_3 , Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області про позбавлення батьківських прав,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: ОСОБА_3 , Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір'ю дитини є ОСОБА_2 , з якою позивач не перебував у зареєстрованому шлюбі.
За спільною заявою, поданою до органу державної реєстрації актів цивільного стану, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 125 СК України, він визнав себе батьком ОСОБА_3 .
Крім того зазначав, що вони ОСОБА_2 не вели спільного господарства, спільних витрат не мали, проживали окремо одне від одного.
До червня 2022 року донька проживала з батьком за адресою реєстрації. Внаслідок військових дій та окупації Пологівського району Запорізької області у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, батько разом із донькою були вимушені покинути місце свого проживання та евакуюватися до м. Запоріжжя, де й до цього часу проживають разом.
За словами позивача, ОСОБА_2 також мала намір виїхати з зони окупації, але, чи виїхала, йому невідомо.
Крім того, позивач зазначав, що як до 2020 року так і після 2020 року мати взагалі не цікавилася донькою, як і де вона навчається, який стан її здоров'я, який її рівень матеріального забезпечення. Утримував, забезпечував та піклувався про доньку тільки він.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2022 у цивільній справі № 334/3492/22 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини, які вона не сплачує, виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні.
ОСОБА_1 зазначав, що він у повному обсязі створює всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, може задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Саме батько займається вихованням доньки та піклується про неї.
Натомість ОСОБА_2 жодним чином не виконує своїх обов'язків відносно доньки, протягом тривалого часу не забезпечує ані умов для її проживання, ні умов для нормального розвитку та навчання, не бажає брати участі у духовному та фізичному вихованні дитини, ухиляється від матеріального забезпечення та інших обов'язків з виховання дитини.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив судпозбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненка О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненка О.О.зазначає, що суд першої інстанції не спростував жодного поданого ним доказу, натомість взяв до уваги голослівні, суперечливі твердження органів опіки.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
15 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява відділу по Дніпровському району Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради про розгляд справи за відсутності представника Відділу.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Никоненко О.О. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволені позову. ОСОБА_1 , зокрема, пояснив суду, що звернувся до суду з цим позовом за наполяганням дочки.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснила суду, що образилася на матір. На початку війни деякий час жила з матір'ю в окупації, за згодою матері вона з батьком виїхала з тимчасово окупованої території. Періодично спілкувалася з матір'ю через Телеграм. У зв'язку з особистою образою хоче позбавити матір батьківських прав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином за ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 210-213). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання її батьківських обов'язків відносно дитини. Позбавлення батьківських прав у цьому випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12).
На теперішній час дитина проживає разом з батьком. Позивач разом з донькою взяті на облік як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями довідок Управління соціального захисту населення районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 01.07.2022 № 2303-5001820654, № 2303-5001820757 (а.с. 8, зворот арк. 11).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.11.2022 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.08.2022 і до досягнення дитиною повноліття.
Суд також дослідив довідку та характеристику дитини ОСОБА_3 з місця навчання - ДНЗ «Запорізьке вище професійне училище моди і стилю». З характеристики від 04.06.2024 видно, що ОСОБА_3 навчається у цьому закладі з 01.09.2022, під час навчання проявляє себе здібною ученицею, набуває необхідних знань та навиків за професією. Має достатній рівень успішності з навчальних дисциплін. Постійно працює над підвищенням свого освітнього рівня.
За характером скромна, врівноважена, спокійна, розсудлива, коректна у поведінці та спілкуванні. Зарекомендувала себе як відповідальна, дисциплінована, трудолюбива учениця. Завжди виходить на зв'язок та відповідає на уроках. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Зараз ОСОБА_4 проживає: АДРЕСА_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З початку повномаштабного вторгнення ОСОБА_4 разом з батьком виїхала до міста Запоріжжя. Мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , залишилась на окупованій території.
За час навчання ОСОБА_4 , мати на зв'язок з майстром та класним керівником не виходила. Не цікавиться, не турбується, не приділяє уваги до навчання доньки. У побуті ОСОБА_4 характеризується з позитивної сторони. До батька ставиться з повагою. Веде здоровий спосіб життя, шкідливих звичок не має.
Батько ОСОБА_5 (0664885126) приділяє належну увагу вихованню ОСОБА_4 , завжди цікавиться успіхами дівчини у навчанні, її морально-психологічним станом під час проведення уроків, відповідально ставиться до навчання ОСОБА_4 , прививає найкращі моральні якості: повагу до дорослих, ввічливість, доброту та порядність.
Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Воскресенської сільської ради Пологівського району Запорізької області №245 від 22.05.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 25.10.2007, але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має на утриманні доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 25.10.2007 року, але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Висновком органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 17.01/01-27/1085від 19.12.2024, мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .Батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .Між громадянами шлюб укладено не було, родина мешкала цивільною сім'єю. Від цих стосунків народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (серія НОМЕР_1 ) виданим виконкомом Чапаєвської сільської ради Пологівського району Запорізької області 13.11.2007 (актовий запис за № 34).Спеціалісти відділу служби спільно з інспектором СЮП ВП ЗРУП ГУНП в Запорізькій області відвідали родину ОСОБА_6 (без попередження) за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .Здійснити акт обстеження умов проживання родини не виявилося можливим, оскільки ніхто двері не відчинив. Були залишені письмові запрошення прийти на засідання комісії, однак жодної реакції на них не отримано, до відділу та на комісію гр. ОСОБА_1 , не з'явився та не зателефонував.05.12.2024 у приміщенні районної адміністрації відбулася комісія з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району (далі - комісія). Батько на засіданні комісії не з'явився та не повідомив (письмово або через засоби телефонного зв'язку) про поважність причин неявки.Розгляд питання надання висновку до суду для вирішення справи по суті перенесено на наступне засідання комісії, яке відбудеться 19.12.2024 о 10:00 в приміщенні районної адміністрації.
Члени комісії звернули увагу на недостатність документів у матеріалах справи, а саме: всі документи зібрані після евакуації з Пологівського району до м. Запоріжжя (з липня 2022 року). У матеріалах справи відсутні докази, які б доводили винну поведінку матері. Позивачем у справі не надано належних доказів ухилення гр. ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, що давало б підстави для можливості застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Враховуючи вищевикладені обставини, орган опіки та піклування дійшов висновку, з метою захисту прав та інтересів дитини, вважати недоцільним позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення батьківських прав скасовує зв'язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім'ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз'єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).
Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки суд враховує якнайкращі інтереси дитини.
Суд правильно виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного з батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку.
Матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості матері до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що вона становила загрозу для здоров'я та розвитку дочки.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Держава має позитивні зобов'язання сприяти возз'єднанню сім'ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).
Крім того, з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, апеляційний суд заслухав думку самої неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснення якої відрізняються від доводів позовної заяви про те, що мати покинула їх з батьком з 2020 року і взагалі не спілкується з дитиною.
Натомість ОСОБА_3 зазначила, що на початку війни деякий час жила з матір'ю в окупації. Після переїзду до м. Запоріжжя періодично спілкувалася з матір'ю через Телеграм. Причини, з яких мати не може виїхати з окупованої території дівчині достеменно не відомі. У зв'язку з особистою образою хоче позбавити матір батьківських прав.
Хоча прецедентна практика ЄСПЛ і Верховного Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов'язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов'язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярних контактів зі своїми дітьми (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «K.B. та інші проти Хорватії» (K.B. AND OTHERS v. CROATIA), заява № 36216/13, пункт 143).
Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не варто тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх інтересів (рішення ЄСПЛ від 09 травня 2006 року у справі «C. Проти Фінляндії» (C. v. Finland), заява № 18249/02, пункти 57-59). Такі інтереси зазвичай вимагають збереження зв'язків дитини з її сім'єю, за винятком випадків, коли це завдасть шкоди її здоров'ю та розвитку (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), заява № 41615/07, пункт 136).
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
Крім того, колегія суддів зауважує, що факт перебування матері на тимчасово окупованій території є об'єктивною перешкодою підтримання родинних відносин, спілкування ОСОБА_2 з дочкою через месенджери свідчить про те, що остаточний зв'язок між матір'ю та дитиною не втрачено.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав: «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
Апеляційний суд також враховує рішення від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13), в якому Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які залежно від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд першої інстанції таку оцінку вже здійснив, з нею погоджується і апеляційний суд.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненка Олега Олександровичаслід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Никоненка Олега Олександровича- залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: