Справа № 212/8493/25
2/212/4647/25
26 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Пустовіт О.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 10690,07 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за 2017-2022 роки та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію Позивачу втраченої частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою цієї суми.
В обґрунтування позову посилався на те, що він працював в СП «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» з 04.12.2001 та звільнений з посади машиніста тепловоза 06.01.2025. У 2017-2021 роках йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих йому обставин, йому не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік - 2241,76 грн., 2018 рік - 2709,17 грн., 2019 рік - 2986,17 грн., 2020 рік - 2995,12 грн., 2021 рік - 4540,00 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік - 3200,00 грн., 2018 рік - 3723,00 грн., 2019 рік - 4173,00 грн., 2020 рік - 4723,00 грн., 2021 рік - 6000,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 3, 3.1.1, 3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, він змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою суду від 28 липня 2025 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив застосувати строк позовної давності, в обґрунтування відзиву зазначено, що АТ «Укрзалізниця» вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, зазначаючи, що сторони колективного договору, адміністрація структурного підрозділу та первинна профспілкова організація, як представник трудового колективу погодились застосувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», що було направлено на виконання Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, а внесені зміни у Колективний договір позивачем не оскаржувались та є чинними на теперішній час. Також вказував, що позивач належним чином був обізнаний про суми нарахованої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, отримавши відповідні розрахункові листи за відповідний місяць надання вказаної допомоги. В той же час оскільки тримісячний строк для звернення до суду із даним позовом для позивача сплив 1 жовтня 2023 року, позивачем не було наведено жодних поважних причин для його поновлення, а з повідомлення позивача про суми, нараховані йому в якості матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, минуло більше трьох років. Враховуючи викладене, просив суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності на підставі ст. 233 КЗпП України. Додавав, що відповідно до п. 3, 5 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. З 01.01.2017 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Тобто, починаючи з 1 січня 2017 року на виконання вимог закону сторони Колективного договору зобов'язані при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Згідно ст.279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач працював машиніста тепловоза в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У періоди з 09.07.2017 по 07.08.2017, з 21.05.2018 по 04.07.2018, з 03.07.2019 по 16.08.2019, з 08.04.2020 по 25.05.2020, з 24.07.2021 по 06.09.2021, позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка.
Відповідно до довідки №675 від 11.07.25, виданої структурним підрозділ «Криворізьке локомотивне депо» позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік - 2241,76 грн., 2018 рік - 2709,58 грн., 2019 рік - 2986,17 грн., 2020 рік 2995,12 грн., 2021 рік - 4540,00 грн.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, який є чинним станом на час виникнення спірних правових відносин, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року - 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня - 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року - 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., 2973,75 грн. та 3101,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6500,00 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5. Колективного договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5. Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.5. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у 2017-2021 роках, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017-2021 роки, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 6346,37 грн., що складається з:
- 958,24 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн. 2241,76 грн.),
- 1013,42 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн. 2709,58 грн.),
- 1186,83 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 грн. 2986,17 грн.),
- 1727,88 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн. 2995,12 грн.),
-1460,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 грн. 4540,00 грн.).
Щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.
У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з їх несвоєчасною виплатою.
Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації. ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу. ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481- ІІІ, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.
Отже, сума компенсації втрати частини доходів позивачу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача становить 4343,70 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, та стягнення з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь позивача недоплаченої позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 6346,37 грн. та 4343,70 грн. компенсації втрати частини заробітної плати.
Суд вважає за необхідне щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат виходити з такого.
У статті 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, до 19.07.2022 ч. 1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з 12.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а, від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20.
Суд зважає на те, що до 19.07.2022 КЗпП України законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.
Суд звертає увагу, що практика судів щодо визначення редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати, є різною.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 вказав, що на момент порушення прав позивача в частині ненарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з тим, в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 990/242/23 вказано, що з 19.07.2022 для звернення з таким позовом до суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022.
Таким чином, існує різна позиція щодо редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати.
З огляду на викладене вище, суд висновує, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати та компенсації втрати частини доходів - задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 10690,07 грн, з яких 6346,37 грн - недоплачена частка заробітної плати (матеріальна допомога на оздоровлення) за 2017-2021 роки (включно) та 4343,70 грн - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 26 вересня 2025 року.
Суддя: О. Г. Пустовіт