Справа № 201/4582/25
Провадження № 2/201/2839/2025
Іменем України
(заочне)
25 вересня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
16.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с. 1-2).
В обґрунтування вимог в позовній заяві послався на те, що 04.12.2018 р. ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 . Від шлюбу дітей немає.
На даний час спільне життя з відповідачкою не склалось, фактичні шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Примирення не можливе. З урахуванням викладеного, просив шлюб розірвати.
Представник позивача - адвокат Гавриленко Н.А. 24.09.2025 надала заяву, якою просила справу розглядати без її участі, без участі позивача, позовні вимоги підтримала (а.с. 26-27).
Встановлено, що відповідачка по справі є громадянинкою Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта (а.с. 7).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженимЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
До висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Судом враховано, що 24 лютого 2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні.
Також, припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення. Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива.
Відповідачка у судові засідання, викликалася через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с. 25).
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони з 04.12.2018 р. перебувають у шлюбі, зареєстрованим Канцевьким відділом ЗАГС Управління ЗАГС м. Москви, актовий запис № 120189770001000751000 (а.с. 3).
Від шлюбу дітей немає.
На теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідачка в судове засідання не з'явилася.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013р. (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003р., заява №44647/98).
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
На підставі ст. 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Аналізуючи та оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми, суд виходить з такого.
Оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини, спільного господарства не ведуть, сумісного бюджету не мають, приймаючи до уваги, що сім'я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування та формальне збереження шлюбу сторін буде суперечити правам та інтересам сторін, враховуючи той факт, що будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачкою докази та обставини у суду відсутні та надані не були, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 , є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн. (а.с. 5).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 104, 105, 110, 112, 113 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 04.12.2018 Канцевьким відділом ЗАГС Управління ЗАГС м. Москви, актовий запис № 120189770001000751000 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 115 СК України копію рішення суду про розірвання шлюбу надіслати на адресу Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складений 26 вересня 2025 року.
Суддя О.С. Наумова