19 вересня 2025 року Справа №160/17392/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження питання про залишення позовної заяви без руху після відкриття у справі №160/17392/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі-відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі-відповідач-2), у якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, яку викладено у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.10.2024 №045550026953;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 01.10.2024.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Водночас, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було розглянуто таку заяву та відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку відсутністю пільгового страхового стажу. Водночас, позивач зазначає про наявність у нього пільгового спражу роботи понад 10 років, а отже у зв'язку із тим, що ним було подано усі необхідні документи про підтвердження його пільгового стажу, відповідачем-2 неправомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. З огляду на означене це призвело до порушення конституційного права на соціальний захист позивача, а тому з вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 відкрито провадження у адміністративній справі №160/17392/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
02.07.2025 відповідачем-2 надано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що станом на дату звернення з питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах, позивач не мав підтверджуючого необхідними документами у встановленому порядку пільгового стажу. Водночас, період роботи з 31.10.1996 по 21.11.2006 в ВАТ «Дніпрошина» згідно архівної довідки №959 від 24.09.2024, виданої Управлінням архівної справи Дніпропетровської обласної ради не зараховано до його пільгового стажу, оскільки він не підтверджений рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. З урахуванням означеного, пенсійним органом не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Крім того, відповідач-2 наголосив на тому, що позивач звернувшись до суду із позовом щодо оскарження рішення від 08.10.2024 №045550026953 здійснив це із пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Також Судова палата, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, зазначила, що норми, зокрема, статті 87 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення та статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, вказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, підлягають обов'язковому врахуванню.
Як встановлено з позовної заяви, позивачем оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.10.2024 №045550026953.
Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з позовом про оскарження вказаного рішення закінчився 09.04.2025.
Проте, з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивач звернувся лише 13.06.2025, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, проставленим на цій позовній заяві.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Водночас, ОСОБА_1 при зверненні до суду 13.06.2025 заяви про поновлення строку звернення не надав.
З урахуванням пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, суд робить висновок, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статтям 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, позивач наділений правом на подання клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом у загальному порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Згідно з ч. 14 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії без руху після відкриття провадження у справі, та надати позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 121-123, 160-161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху після відкриття.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання копії цієї ухвали, шляхом:
- надання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, за наявності.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.З. Голобутовський