Справа №:755/18236/25
Провадження №: 2-з/755/227/25
про відмову у забезпеченні позову
"24" вересня 2025 р. місто Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 755/18236/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування розпорядження про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей,
ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Крикунова Олександра Володимировича, звернувся до суду з позовом, в якому просить:
«Скасувати в частині Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації «Про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей» від 16.09.2025 року № 519 та визначити участь матері ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 у формі спілкування з малолітньою донькою та встановити наступний графік побачень матері з дитиною: - щовівторка - після закінчення занять у школі до 19-00 години; - щосуботи - з 10-00 години ранку до 19-00 години вечора; - під час літніх канікул - два тижні безперервного проживання с мамою; - під час літніх канікул - один місяць, під час зимових канікул - один тиждень, під час весняних канікул - один тиждень, під час осінніх канікул - один тиждень безперервного проживання з батьком дитини; святкові дні, а саме: Різдво, Великдень, Новий рік, День Народження - дитина залишається з батьком, мати може брати участь у святкуванні. Місце та час проведення святкування батько має повідомити не пізніше ніж за 48 години до святкування».
22.09.2025 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Коваленко І.В.
Одночасно з позовною заявою позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення даного позову, в якій просить:
«Вжити заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 - Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідача 2 - ОСОБА_2 та третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування в частині Розпорядження про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей від 16.09.2025 року № 519, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, шляхом часткового зупинення дії розпорядження, а саме - заборонити ОСОБА_2 у дні, які визначені для спілкування залишати доньку ОСОБА_3 на ночівлю. Зобов'язати ОСОБА_2 повертати доньку ОСОБА_3 до 20-00 години вечора за місцем її проживання.»
Заяву обґрунтовує тим, що Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.09.2025 року № 519 визначено участь матері ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 у формі спілкування з малолітньою донькою за наступним графіком: щовівторка та щочетверга - після закінчення занять у школі до 20-00 години, щонеділі з 09-00 години ранку до 08-30 години ранку понеділка, під час літніх канікул один місяць, під час зимових канікул один тиждень , святкові дні, а саме: Різдво, Великдень, Новий рік, день народження - в порядку чергування рік через рік , мати забирає дитину перед днем святкування о 12-00 годині та повертає наступного дня о 18-00 годині. Заявник звертає особливу увагу, що у затвердженому графіку: «щонеділі з 09-00 години ранку до 08-30 години ранку понеділка, та святкові дні Різдво, Великдень, Новий рік, день народження - в порядку чергування рік через рік , мати забирає дитину перед днем святкування о 12-00 годині та повертає наступного дня о 18- 00 годині», - дитина перебуває у матері з ночівлею. Заявник категорично проти ночівлі дитини у орендованій квартирі матері, оскільки у квартирі проживає співмешканець матері латиноамериканець ОСОБА_5, дитина його панічно боїться та не бажає залишатися ночувати. З метою отримання висновків щодо особливостей стосунків дитини з батьками та надання відповідних психологічних рекомендацій заявник звернувся до практикуючого дитячого психолога ОСОБА_4 . Відповідно до висновку: «за результатами індивідуальної консультативної бесіди дитина чітко висловлює побоювання, пов'язані з проживанням матері разом із співмешканцем, якого сприймає як джерело загрози для себе. Дитина чітко та послідовно сформулювала власне бачення зустрічей з матір'ю: зустрічатися двічі на тиждень - один раз у будній день, один раз у вихідний; не залишатися на ночівлю у матері, оскільки там проживає її співмешканець; повертатися додому до батька у вечірній час (20:00-21:00)». Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, про які він просить суд, може завдати істотної шкоди психологічному стану здоров'я дитини, оскільки ночівля у незнайомому помешканні, з незнайомим чоловіком може негативно вплинути на психологічний стан дитини. Даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає інтересам дитини. Звертав увагу, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини, повинно переважати над бажанням матері задовольнити свої материнські амбіції.
Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускаються як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
За змістом п.10 ч.1 ст.150 цього кодексу позов може забезпечуватися іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечується заходами, зазначеними в пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За системним аналізом наведених норм права можна зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений у ст.15 ЦПК та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст.159 Сімейного кодексу, за заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, жодних доказів та обґрунтованих припущень, які б свідчили про реальну загрозу утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, заявником не наведено, а всі доводи заявника зводяться до незгоди із запропонованим розпорядженням Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації графіком побачень матері з дитиною та обґрунтування незаконності цього розпорядження, що має значення лише при вирішенні судом справи по суті заявлених позовних вимог.
Отже, викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є недостатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Окрім того, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом часткового зупинення дії Розпорядження «Про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей» від 16.09.2025 року № 519, а саме: «заборонити ОСОБА_2 у дні, які визначені для спілкування залишати доньку ОСОБА_3 на ночівлю. Зобов'язати ОСОБА_2 повертати доньку ОСОБА_3 до 20-00 години вечора за місцем її проживання», заявник не навів переконливих доказів того, що незупинення дії вказаного розпорядження в певній його частині істотно вплине на права та обов'язки заявника та його доньки. Суд вважає, що забезпечення позову саме у такому виді в першу чергу впливатиме на звуження прав матері ОСОБА_2 на побачення із своєю донькою ОСОБА_3 , оскільки такі побачення зменшяться у часі.
Відтак, при обранні заходів забезпечення позову суд також враховує необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
При цьому суд вважає, що наявність самого по собі позову про скасування в частині Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації «Про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей» від 16.09.2025 року № 519 та визначити участь матері ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 у формі спілкування з малолітньою донькою, в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення органу опіки і піклування.
За таких обставин суд приходить до висновку, що заява представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Крикунова О.В. про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволена.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, ст.159 СК України, п.4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 755/18236/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування розпорядження про визначення способів участі батька та матері у вихованні дітей, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали складений 24 вересня 2025 року.
Суддя :