Справа № 483/675/25
Провадження № 2/127/3914/25
23 вересня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Іщук Т. П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (надалі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №00-9612874 від 05 лютого 2024 року в розмірі 49000,00 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем був укладений договір кредитної лінії №00-9612874 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Позивач вказує, що відповідач погодилася з істотними умовами кредитного договору, а саме: із сумою кредиту, датою його видачі, строком надання коштів, розміром процентів, підписавши його шляхом накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відразу після вчинених дій відповідача, 05 лютого 2024 року, ТОВ «Макс Кредит» здійснило переказ коштів через компанію ТОВ «Платежі онлайн», на платіжну картку відповідача №4149-49-XXXX-5912.
21 жовтня 2024 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, згідно умов якого ТОВ «Макс Кредит» відступило ТОВ ФК «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «Ейс» прийняло належні ТОВ «Макс Кредит» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року ТОВ ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №00-9612874 від 05 лютого 2024 року на загальну суму 49000,00 грн.
Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 49000, 00 грн, з яких: 9457, 50 грн - заборгованість за тілом та 39542, 50 грн - заборгованість за відсотками, яку позивач і просить стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 травня 2025 року справа передана за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2025 року було Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2025 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив, а також витребувано додаткові докази.
Представником відповідача було подано відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення позову, вказуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. При цьому вказує, що ОСОБА_1 визнає, що уклала з ТОВ «Макс Кредит» договір кредитної лінії №00-9612874 від 05 лютого 2024 року та отримала кредит в сумі 9000, 00 грн. Проте відповідач не погоджується із позовними вимогами, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості та сплатила 11271,25 грн. Розмір процентів, що підлягають стягненню визначений позивачем, виходячи з розміру процентної ставки - 2,47 % в день, при тому, що ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Вважає, що нарахування заборгованості по процентам в розмірі 39542,50 грн є нікчемним. Щодо нарахування комісії в розмірі 900,00 грн за надання кредиту в останній день повного погашення кредиту вказує, що встановлений договором обов'язок сплати позичальником комісії за оформлення кредиту (за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає, що у договорі кредитної лінії розмір комісії встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем щодо обслуговування кредитної заборгованості. Також просить суд відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі та, в свою чергу, стягнути з позивача ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті послуг АБ «Калінін і Партнери» за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 7000, 00 грн.
Представником позивача надана відповідь на відзив. Останній вказує, що підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що їй в чіткій та зрозумілій формі надано актуальну та достовірну інформацію про умови кредитування. Позивач погоджується із тим, що відповідач на погашення заборгованості вносила грошові кошти, проте не в повному обсязі. Вважає, що сума нарахованих процентів, комісій та загальної заборгованості знаходиться в межах погоджених сторонами умов і не перевищує відповідних значень, передбачених кредитним договором та графіком. Щодо витрат на правничу допомогу, зазначає, що заявлена відповідачем сума витрат на правничу допомогу в розмірі 7000, 00 грн, з урахування складності справи, обсягу і виконаної адвокатом роботи є завищеною та належним чином необґрунтованою, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Відповідач правом подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Згідно з ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Судом установлено, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії №00-9612874 у формі електронного документа з використанням електронного цифрового підпису.
Згідно п. п. 1.1 - 1.3 Розділу 1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконувати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредитного ліміту - 9000,00 грн; строк дії кредитної лінії - 360 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит 30 січня 2025 року.
Пунктами 1.3.1, 1.4 - 1.8 договору визначено, що позичальник зобов'язаний оплатити проценти в періодичну дату оплати процентів, а саме: на 01 березня 2024 року та на кожний 25 день після цієї дати за фактичне користування кредитними коштами протягом строку дії кредитної лінії (строку кредитування). Тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,47 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, визначеного в п.1.3 даного договору. Комісія за надання кредиту становить 10,00 % від суми кредиту, що складає 900,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання договору становить 931,66 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору становить 89928, 00 грн.
Відповідно до п.2.8 договору кредитодавець зобов'язаний надати кредит у дату надання/видачі кредиту - 05 лютого 2024 року. Сума кредиту перераховується кредитодавцем в сумі 9000, 00 грн на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Сторонами договору також було погоджено та підписано графік платежів, який є невід'ємною частиною договору, та яким було встановлено кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, визначено загальну вартість кредиту та реальну річну процентну ставку (а.с.13).
До відома ОСОБА_1 доведено інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), про що свідчить її електронний підпис одноразовим ідентифікатором «72655» (а.с.19-20).
ОСОБА_1 була ідентифікована ТОВ «Макс Кредит» та підписала договір кредитної лінії №00-9612874 від 05 лютого 2024 року за допомогою електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора - «06099», направленого 05 лютого 2024 року на номер телефону ОСОБА_1 - НОМЕР_2 (а.с.21).
Тобто сторони договору 05 лютого 2024 року уклали договір кредитної лінії №00-9612874 та дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Кредитодавець свої зобов'язання виконав. Згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» від 30 жовтня 2024 року № 1289/10 05 лютого 2024 року було успішно проведено транзакцію на суму 9000,00 грн на картку НОМЕР_1 , номер транзакції:40713-39045-21414 (а.с.22-23).
Відповідно до виписки, наданої АТ КБ «Приват Банк» на виконання ухвали суду від 23 червня 2025 року, 05 лютого 2024 року на платіжну картку, емітовану на ім'я ОСОБА_1 було зарахування коштів у сумі 9000,00 грн.
Не заперечує обставину отримання коштів і відповідач.
Позивач вказує на неналежне виконання позичальником умов договору.
Із детального розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Макс Кредит», слідує, що станом на 21 жовтня 2024 року заборгованість складає 49000,00 грн, з яких: 8557, 50 грн - заборгованість за сумою кредиту, 900,00 грн - заборгованість по комісії, 39542,50 грн - заборгованість за процентами (а.с. 30-31).
21 жовтня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений договір факторингу №21102024-МК/ЕЙС, відповідно до умов якого ТОВ «Макс Кредит» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а ТОВ «ФК «Ейс» зобов'язується їх прийняти та передати суму фінансування в розпорядження ТОВ «Макс Кредит» за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 32-34).
З дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною за укладеними кредитними договорами, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за укладеними договорами, згідно реєстру та набуває всіх прав за ним. Відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за укладеними кредитними договорами, та їх перехід відбувається у дату відступлення прав вимоги (п.2.3, 2.4 договору).
Датою відступлення прав вимоги є робочий день, в який сторони склали і підписали акт прийому-передачі реєстру боржників.
Відповідно до п.2.1, 3.1 договору в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Фактор сплачує клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в сумі 2763650, 33 грн протягом 20 банківських робочих днів від дати підписання договору.
Оплата суми фінансування за даним договором факторингу підтверджується в повному обсязі наступними платіжними інструкціями: №13 від 25 жовтня 2024 року, № 14 від 30 жовтня 2024 року, №16 від 31 жовтня 2024 року, №15 від 31 жовтня 2024 року (а.с.35-36, зворотній бік а.с.40).
Реєстр боржників від 21 жовтня 2024 року до договору факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року містить інформацію про кредитний договір № 00-9612874 від 05 лютого 2024 року, укладеного з ОСОБА_1 із загальною сумою заборгованості в розмірі 49000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9457,50 грн, заборгованість за процентами - 39542, 50 грн (а.с. 41).
21 жовтня 2024 року між сторонами вказаного договору факторингу підписаний акт приймання-передачі Реєстру боржників.
Тобто, ТОВ «ФК «Ейс» є новим кредитором та належним позивачем у спірних правовідносинах.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення боржника про заміну кредитора. Разом з тим, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 6 лютого 2019 року в справі №361/2105/16-ц.
Із виписки з особового рахунку за кредитним договором № 00-9612874 від 05 лютого 2024 року, наданого позивачем, слідує, що станом на 04 травня 2024 року заборгованість складає 49000,00 грн, з яких: 9457,50 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 39542, 50 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 29).
Вказану суму заборгованості позивач і просить стягнути з відповідача.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення вищевказаних розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов такого висновку.
Надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують отримання відповідачем кредиту за договором кредитної лінії № 00-9612874 від 05 лютого 2024 року в сумі 9000,00 гривень.
Позивач же просить стягнути заборгованість в сумі 49000,00 грн, з яких: 9457,50 грн - заборгованість по тілу кредиту, 39 542,50 грн - заборгованість по процентах.
Із детального розрахунку заборгованості за договором №00-9612874 від 05 лютого 2024 року слідує, що ОСОБА_1 вносила кошти на погашення заборгованості за даним кредитним договором, а саме: 01 березня 2024 року в сумі 6000,00 грн; 12 березня 2024 року в сумі 2523,44 грн; 25 березня 2024 року в сумі 2747,81 грн, що разом становить 11271,25 грн та вказана сума врахована при визначені заборгованості.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, позивач, пред'являючи вимогу про стягнення заборгованості за тілом кредиту, ототожнив поняття «комісія» і «тіло кредиту».
Так, п. 1.5 вищевказаного кредитного договору визначено, що за надання кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 10,00 % від суми кредиту, що складає 900,00 гривень.
Слід відмітити, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Однак, суд звертає увагу, що комісія - це плата за послуги, пов'язані, в даному випадку, із наданням кредитних коштів, а тіло кредиту - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб.
Тобто, правова природа комісії і тіла кредиту є різною.
Зі змісту позовних вимог слідує, що сума заборгованості за комісією за надання кредиту, визначена саме як заборгованість по тілу кредиту. Водночас судом установлено, що тіло кредиту становить 8557,50 грн, а з вимогами про стягнення комісії позивач не звертався, а тому підстави стягнення заборгованості за комісією не є предметом спору.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами.
Щодо стягнення прострочених процентів за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Позивач здійснював нарахування процентів, застосувавши денну процентну ставку в розмірі 2,47 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, з урахуванням проведених оплат, які зараховані на погашення відсотків та тіла кредиту.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20, яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.
Враховуючи вказану позицію, а також норми Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає за можливе визначити розмір заборгованості по процентам, які підлягають стягненню з відповідача.
Так, суд враховує, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.
Договір кредитної лінії №00-9612874 було укладено між сторонами у справі 05 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом та відповідно після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» та сторони договору з урахуванням вказаних положень на дату укладення договору встановили денну процентну ставку 2,47 %, а тому у суду відсутні підстави стверджувати про нікчемність цієї умови. Однак позивач при проведені розрахунку заборгованості по процентам не врахував змін розміру денної процентної ставки, що визначена вказаним законом.
Суд відмічає, що за період до 22 квітня 2024 року позивач правомірно здійснив нарахування процентів за стандартною денною процентною ставкою 2,47 %, визначеною умовами договору, в межах визначеного законом максимального розміру денної процентної ставки 2,5%. Проте, починаючи із 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року позивач мав право нараховувати проценти не вище встановленого максимального розміру - 1,5%, а з 20 серпня 2024 року - не вище 1,0%. В цей же час позивач продовжував здійснювати нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в розмірі 2,47 %, визначеною у договорі, що не відповідає викладеним вище нормам Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне провести перерахунок прострочених процентів за користування кредитом, з урахуванням обмежень встановлених Законом України «Про споживче кредитування».
Так, за період з 05 лютого 2024 до 29 лютого 2024 року проценти становлять 5557,50 грн.
01 березня 2024 року відповідач внесла 6000,00 грн на погашення кредитної заборгованості, з яких: 5557,50 грн зараховано на погашення процентів, а 442,50 грн - на погашення тіла кредиту, у відповідності до п.5.3.1 договору.
Відповідно тіло кредиту з дати внесення платежу зменшилося на 442,50 грн, та становить 8557,50 грн (9000, 00 грн - 442, 50 грн).
З 01 березня 2024 року по 12 березня 2024 року сума процентів становить 2536,44 грн (8557, 50 грн х 2,47% х 12 днів). 12 березня відповідач внесла 2536,44 грн, які зараховані на погашення заборгованості по процентам.
Також з 13 березня 2024 року по 25 березня 2024 року сума процентів становить 2747,81 грн (8557, 50 х 2,47 % х13 днів), які 25 березня 2025 року погашені відповідачем.
З 26 березня 2024 року по 21 квітня 2024 року сума процентів становить 5706,99 грн (8557,50 грн х 2,47% х 27 днів). З 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року сума процентів становить 15403,50 грн (8557, 50 грн х 1,5% х 120 днів). З 20 серпня 2024 року по 21 жовтня 2024 року (по дату, на яку проведені нарахування та заявлені вимоги ) проценти становлять 5391,23 грн (8557,50 грн х 1% х 63 дні).
Тобто, заборгованість за простроченими процентами за період з 05 лютого 2024 року до 21 жовтня 2024 року, яка розрахована, виходячи із максимально допустимого розміру денної процентної ставки, визначеного Законом України «Про споживче кредитування» становить 26501,72 грн (5706, 99 грн + 15403,50 грн + 5391,23 грн), яка і підлягає стягненню з відповідача.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором кредитної лінії №00-9612874 від 05 лютого 2024 року в розмірі 35059,22 грн, з яких: 8557,50 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 26501,72 грн - прострочена заборгованість за процентами.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача 1733,21 грн судового збору (пропорційно задоволеним вимогам).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст.137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30 березня 2004 року в справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East|West Aliance Limited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/ 16-ц.
Позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу та в їх підтвердження надано: договір про надання правової допомоги №07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року, додаткову угоду №19 до даного договору, акт прийому - передачі наданих послуг від 07 квітня 2025 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 від 24 квітня 2012 року, виданого на ім'я Тараненко А.І., копію довіреності від 04 грудня 2024 року.
Відповідно до п.1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати правничу допомогу в обсязі та умовах, передбачених цим договором.
Порядок оплати послуг та їх вартість визначені в розділі 3 договору.
Додатковою угодою №19 від 07 квітня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року, сторони, зокрема, доповнили предмет договору як надання правничої допомоги по захисту інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 .
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 07 квітня 2025 року, який містить детальний опис робіт, адвокатом надані послуги на суму 7000 грн, що включає: складання позовної заяви до позичальника Черепанової О. Р. (2 год - 5000,00 грн), вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника (2 год - 1000,00 грн), підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування коштів за кредитним договором (1 год - 500,00 грн), підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором ( 1 год - 500,00 грн).
Відповідач вказує про необґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки надані позивачем докази не вказують на те, яким саме адвокатом виконана робота (надані послуги) та чи є у нього відповідний статус, долучений же до позовної заяви ордер стосується представництва позивача в АТ КБ «Приватбанк».
Оцінюючи надані стороною позивача докази, суд вважає, що вони підтверджують обсяг наданих позивачу правничих послуг і їх вартість в цій справі та є достатніми для вирішення питання розподілу цього виду судових витрат.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У даному випадку повноваження адвоката Тараненка А.І. бути представником ТОВ «ФК «Ейс», зокрема, в судових установах, підтверджуються копією довіреності ТОВ «ФК «Ейс» від 24 грудня 2024 року, що відповідає положенням ЦПК України. Наразі слід звернути увагу, що ордер наданий як додаток до адвокатського запиту на адресу АТ КБ «ПриватБанк» в межах зібрання доказів по вказаній справі.
Визначаючись з розподілом цих витрат позивача, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг наданих доказів є невеликим, а формування позиції та підготовка матеріалів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Тому, враховуючи результат розгляду справи, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
Представником відповідача також подано заяву про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 гривень та надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги №б/н/25 від 25 травня 2025 року, додаток № 1 до даного договору, яким погоджено порядок сплати гонорару (винагороди) в розмірі 7000,00 грн, копію ордеру серії ВІ №1306276 від 07 липня 2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2212 від 26 червня 2018 року, виданого на ім'я Калініна С.К.
Відповідно до п.1.1 договору предметом даного договору є надання бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту по справі №483/675/25 за позовом ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Сторони договору погодили, що гонорар є формою винагороди бюро за надання професійної (правничої) допомоги клієнту (п.3.1 договору).
Згідно п.2 додатку №1 до договору за надання професійної правничої (правової) допомоги, сторонами договору передбачено сплату гонорару адвоката за надання послуг, передбачених в п.п.1.1 договору, в розмірі 7000,00 грн, який є фіксованим.
У відповіді на відзив представник позивача заперечує щодо задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, при цьому зазначає, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є завищеними, належним чином необґрунтованими та не відповідає критерію розумності.
Суд, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, взявши до уваги надані стороною докази, дійшов висновку про те, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 7000,00 грн, є явно завищеним, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою.
Так, суд зважає, що даний спір для адвоката є спором незначної складності. Правова допомога відповідачеві виражена у поданні лише відзиву на позов, не потребувала значного обсягу часу, збирання доказів та не вимагала особливої юридичної і технічної роботи, з огляду на те, що мова йде про професійні знання адвоката.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, беручи до уваги, що дана справа не є унікальною, тому з урахуванням результатів розгляду справи обґрунтованим буде стягнути з позивача 1500,00 грн витрат на правову допомогу.
Зважаючи, що при розподілі витрат на правничу допомогу останні були покладені на учасників справи пропорційно задоволеним вимогам, тому суд вважає за можливе застосувати положення ч.10 ст.141 ЦПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже з урахуваннмя вказаних положень з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2500,00 грн ( 4000,00 - 1500,00) витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 15, 202, 205, 207, 512-514, 526, 530, 536, 549, 551, 610, 612, 625, 626, 1048-1050, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 5, 12, 77-79, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за договором кредитної лінії №00-9612874 від 05 лютого 2024 року в розмірі 35059,22 грн, з яких: 8557,50 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 26501,72 грн - прострочена заборгованість за процентами, а також 1733,21 грн судового збору та 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В решті вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, оф.2005,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: