Справа № 240/1577/25
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
25 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С.
за участю:
секретаря судового засідання: Човган А. В.,
представника позивача - Кузьміна Д.Л.
представника відповідача - Коркушко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 11.10.2024 №000235950707 на суму 1483880 грн штрафної санкції.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірне рішення є протиправним оскільки позивач не міг прийняти товар від нерезидента за контрактом через наявність форс-мажорних обставин (мало місце примусове відчуження 03.08.2022 військовою частиною товару, який був вилучений за протоколом порушення митних правил № 0656/20500/21 і зберігався у Волинській митниці); відповідач безпідставно не застосував до спірних правовідносин абзац 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положень ПК України та, як наслідок, протиправно нарахував пеню за період з 13.09.2022 року по 30.06.2023 року, тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено та досліджено усі обставини справи, в результаті чого прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем (Покупець) з польською компанією «PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO USLUGOWO HANDLOWE AZAP PAWEL CHLOPEK» (Продавець) було укладено договір від 13.08.2021 № 01/08/2021 про купівлю транспортного засобу марки «БЕЛАЗ», модель 77473, № кузова НОМЕР_1 -E0002844, 2014 року випуску, ціною 43300,00 євро, на виконання умов якого Покупцем перераховано (здійснена попередня оплата) Продавцю валютні кошти на загальну суму 43000 євро (20.08.2021 - 3000 євро, 13.09.2021 - 40000 євро).
ГУ ДПС у Житомирській області, отримавши повідомлення від Національного банку України про виявлені факти ненадходження в установлені граничні строки розрахунків або строки, визначені у висновках, грошових коштів чи товарів, станом на 01.10.2022, провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньоекономічного договору від 13.08.2021 № 01/08/2021 за період з 13.08.2021 по 04.09.2024, за результатами якої був складений акт від 13.09.2024 № №18763/06-30-07-07/43987238 (а.с.9-16), згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення ТОВ "АВМ Гідротехпром" ч. 3 ст. 13 Закону №2473-VIII при виконанні контракту від 13.08.2021 № 01/08/2021, укладеного з нерезидентом «PRZEDSIEBIORSTWO PRODUKCYJNO USLUGOWO HANDLOWE AZAP PAWEL CHLOPEK» (Польща), товар в сумі 4000 євро не надійшов.
Позивач не заперечує неотримання ним товару відповідно до договору від 13.08.2021 №01/08/2021.
На підставі вказаного акта перевірки, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.10.2024 № 000235950707 (а.с.53) про застосування до позивача суми пені 1483880,00 грн пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Зокрема, податковий орган вважає, що позивачем не було отримано сертифікат про форс-мажорні обставини від Торгово-промислової палати України, а також те, що направлення контролюючому органу документів про військову реквізицію майна було недостатнім для підтвердження форс-мажорних обставин.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача, вказавши, що відсутність сертифікату ТПП є перешкодою для визнання наявності форс-мажорних обставин. Суд зазначив, що підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» є відповідна довідка уповноваженої організації (сертифікат ТПП України), яку Товариство не отримало, хоча мало таку можливість.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (далі - Закон № 2473-VIII), Законом України 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Згідно пункту 21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 5, граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Частиною 3 ст. 13 Закону № 2473-VIII передбачено, що у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
Частиною 5 ст. 13 Закону № 2473-VIII встановлено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
В даному випадку позивач просить визнати спірне рішення протиправним з підстав, що не міг отримати товар від нерезидента через наявність форс-мажорних обставин (мало місце примусове відчуження 03.08.2022 військовою частиною товару, який був вилучений за протоколом порушення митних правил № 0656/20500/21 і зберігався у Волинській митниці).
Згідно частини 6 ст. 13 Закону № 2473-VIII у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п'ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.
Судом встановлено, що на підтвердження форс-мажорних обставин, позивачем були надані суду наступні докази:
- постанова Любомльського районного суду Волинської області від 15.09.2022 у справі №163/2771/21 (підтверджує вилучення товару через порушення митних правил нерезидентом);
- наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2022 № 64 «Про примусове відчуження майна» відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»;
- акт про примусове відчуження майна від 03.08.2022;
- звіт про оцінку транспортного засобу;
- накладна (вимога) № 187 від 03.08.2022.
Апелянт наголошує, що саме ця обставина, яка є прямим актом втручання держави, об'єктивно унеможливила завершення Товариством митного оформлення товару та виконання зовнішньоекономічного договору у встановлені строки. Тому, примусове відчуження майна для потреб оборони в умовах воєнного стану повністю відповідає ознакам форс-мажору. Вимагати в такій специфічній ситуації отримання сертифікату ТПП для підтвердження дій самої держави, які вже зафіксовані офіційними документами цієї ж держави, позивач вважає надмірним формалізмом, та зазначає, що наказ командира військової частини та акт про примусове відчуження, є не менш, а навіть більш надійними та беззаперечними доказами наявності обставин непереборної сили, ніж сертифікат ТПП, оскільки вони безпосередньо фіксують юридичний факт втручання держави.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував надані апелянтом докази, які є достатніми для підтвердження форс-мажору, та не врахував лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яка засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Колегія суддів зазначає, що основною метою встановлення граничних строків розрахунків за операціями з імпорту товарів та відповідальності у вигляді пені за їх порушення, передбаченої статтею 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», є запобігання необґрунтованому виведенню валютних цінностей за межі України без отримання еквівалентного товарного чи іншого зустрічного надання.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб, який є предметом зовнішньоекономічного договору від 13.08.2021 №01/08/2021, фактично був доставлений на територію України, що підтверджується: вилученням його митними органами за протоколом №0656/20500/21; постановою Любомльського районного суду Волинської області від 15.09.2022 по справі № 163/2771/21; подальшою реквізицією цього транспортного засобу військовою частиною.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що нерезидент - ТОВ "АВМ Гідротехпром" фактично виконав своє зобов'язання з поставки товару в Україну, що свідчить про відсутність виведення валюти з України без еквівалентного товарного наповнення, і що є основною метою встановлення граничних строків розрахунків за операціями з імпорту товарів відповідно до статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції».
Колегія суддів погоджується з позицією позивача, що за таких обставин нарахування пені за порушення термінів розрахунків суперечить самій меті встановлення таких обмежень, оскільки валютні кошти не були виведені з України безпідставно. Більше того, товар, за який Товариство сплатило кошти, був використаний для потреб оборони України в умовах воєнного стану, що є додатковим аргументом на користь звільнення Товариства від відповідальності.
Суд враховує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У даному випадку, втручання в права позивача було непропорційним, оскільки жодних об'єктивних ознак фіктивності операції встановлено не було, а застосування штрафних санкцій призводить до негативних наслідків для позивача.
Надмірний формалізм та порушення принципу належного врядування.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці (зокрема, у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04) неодноразово наголошував, що принцип «належного врядування» вимагає, щоб державні органи діяли в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок діяти добросовісно, розсудливо, вчасно, і не покладати на громадян надмірний тягар. Вимога надати документи, ігноруючи при цьому вже надані, є класичним прикладом надмірного формалізму та порушенням принципу належного врядування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 11.10.2024 № 000235950707 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за встановлених у даній справі обставин, підлягає скасуванню.
В даному випадку, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не дослідив всі фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже враховуючи, що даною постановою прийнято рішення на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відшкодування на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 26710 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 11.10.2024 №000235950707 на суму 1483880 грн штрафної санкції.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВМ Гідротехпром" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області 26710,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжної інструкції №101 від 03 червня 2025 року.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.