Справа № 336/69/24
Провадження № 2/529/22/25
24 вересня 2025 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Кириченко О.С., розглянувши в приміщенні суду в селищі Диканька Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 01.10.2019 вона надала відповідачці ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується наданою відповідачкою письмовою розпискою від 01.10.2019. Відповідно до цієї розписки відповідачка зобов'язувалася повернути вказані грошові кошти та відсотки в розмірі 150 000,00 грн, а всього разом 650 000,00 грн, у строк до 01 жовтня 2021 року. Позивачка вказує, що у встановлений строк відповідачка грошові кошти не повернула, на її вимогу щодо повернення коштів відмовилася їх повертати, посилаючись на відсутність у неї коштів. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за борговою розпискою в розмірі 650 000,00 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 надала суду відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі /том 1, а.с. 43-46/. У відзиві відповідачка вказує, що вона взагалі не знає позивачку ОСОБА_1 та вперше про неї дізналася із позовної заяви. ОСОБА_2 зазначає, що наявна у матеріалах справи боргова розписка написана не нею, підпис їй не належить. Крім її ідентифікаційного номера та відомостей про місце її проживання, до яких шахраї могли отримати доступ звідки завгодно, у розписці більше немає інших її персональних даних. Відповідачка зазначає, що з 2014 року територія її місця проживання у Донецькій області була окупована Російською Федерацією. У зв'язку із цим вона вимушена була проживати в окупації, при цьому вона часто їздила на підконтрольну територію України. 01.10.2019, тобто у день написання боргової розписки, вона взагалі не була на підконтрольній Україні території, а знаходилася на тимчасово окупованій території в Донецькій області. Боргова розписка написана російською мовою, що суперечить правилам складення документів. У цій розписці не вказано ні її місця складення, ні місця повернення коштів. Позивачем не надано доказів того, що вона спілкувалася з нею щодо повернення позики.
Ухвалою суду від 27.05.2025 було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Багмата П.Д. та призначено у справі почеркознавчу експертизу, а провадження у справі зупинено до одержання висновку експертизи.
Ухвалою суду від 23.07.2025 у справі поновлено провадження у зв'язку із неможливістю проведення почеркознавчої експертизи через те, що відповідач ОСОБА_2 , яка була ініціатором проведення цієї експертизи, при цьому не надала ні суду, ні експертній установі документів, які підтверджують сплату нею вартості експертизи, та вільних і експериментальних зразків почерку.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надала суду клопотання, в якому просила задовольнити позов у повному обсязі та провести розгляд справи за її відсутності.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Багмат П.Д. в судове засідання не з'явилися, представник відповідачки надав суду клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та провести розгляд справи за їхньої відсутності. У клопотанні адвокат Багмат П.Д. вказав, що на момент складення боргової розписки відповідачка взагалі була відсутня на території України, перетнувши державний кордон України, а отже не могла власноруч скласти боргову розписку. Позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що вона дійсно особисто знає відповідачку та надавала їй грошові кошти в борг. Позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що вона, зважаючи на свій фінансовий стан, мала такі гроші та могла надати відповідачці у борг 500 000,00 грн. З урахуванням усіх витребуваних судом доказів та наданих сторонами доказів неозброєним оком видно, що почерк та підпис відповідачки кардинально відрізняється від почерку та підпису, виконаного в борговій розписці. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про будь-яке контактування позивачки та відповідачки між собою ні до написання боргової розписки, ні після. Всупереч норм чинного законодавства позивачка не зверталася до відповідачки ні в усній, ні в письмовій формі щодо повернення боргу. Відповідачка стверджує, що жодним чином не знайома із позивачкою, ніколи її не бачила та не чула про неї, до того часу, коли у даній справі було відкрито провадження.
З огляду на подані учасниками справи письмові заяви, керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи було проведено за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеним в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року в справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року в справі № 501/1773/16, від 10 травня 2022 року в справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року в справі № 369/5625/16).
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою надано суду оригінал розписки від 01 жовтня 2019 року, в якій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , позичила у ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн 00 коп. Зобов'язується повернути до 01.10.2021 кошти в розмірі 500 000,00 грн та відсотки в сумі 150 000,00 грн. Всього 650 000,00 грн. Ця розписка датована 01.10.2019, її підписантом вказано ОСОБА_2 /том 1, а.с. 41/.
Відповідно до відомостей, наданих Державною прикордонною службою України, відповідачка ОСОБА_2 26 вересня 2019 року виїхала з тимчасово окупованої території України на підконтрольну територію України через пункт пропуску Майорське (Зайцево) як пішохід, а 24 жовтня 2019 року в'їхала на тимчасово окуповану територію України через пункт пропуску Майорське (Зайцево) як пішохід/том 1, а.с. 66/.
З наведеного випливає, що станом на дату написання розписки, датованої 01.10.2019, відповідачка ОСОБА_2 перебувала на території, підконтрольній Україні.
При цьому, у борговій розписці від 01.10.2019 взагалі не вказано місце її складення.
У цій розписці вказано дату народження відповідачки ОСОБА_2 та її реєстраційний номер облікової картки платника податків, однак не зазначено її паспортних даних, за якими б можна було достовірно встановити, що це саме ця відповідачка.
У розписці вказано місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, з копії паспорта відповідачки та довідки Міністерства соціальної політики України від 27.03.2024 вбачається, що її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 /том 1, а.с. 18, 47-49/.
З довідки Міністерства соціальної політики України від 27.03.2024 також вбачається, що ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, також фактично проживала з 18 липня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 /том 1, а.с. 18/.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували проживання відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, з позовної заяви вбачається, що позивачка ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 /том 1, а.с. 1/.
У відзиві на позов відповідачка ОСОБА_2 категорично заперечувала факт знайомства з позивачкою та отримання від останньої коштів у позику.
У позовній заяві позивачка також взагалі не вказала, які саме відносини між нею та відповідачкою, якій вона відразу в один день надала у позику велику суму грошових коштів, а саме 500 000,00 грн.
Ні в розписці, ні в позовній заяві не вказано, на які саме потреби було надано таку велику суму позики.
Враховуючи те, що позивачка проживає у Дніпропетровській області, а відповідачка проживала як у Донецькій, так і у Полтавській областях, враховуючи, що у борговій розписці взагалі не вказано місце її складення, незрозуміло яким саме чином позивачка та відповідачка взагалі між собою були знайомі та мали можливість укласти між собою договір позики шляхом написання відповідачкою боргової розписки.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачка та відповідачка взагалі якимось чином знайомі між собою, спілкувалися усно чи письмово щодо наміру відповідачки позичити грошові кошти у позивачки, а також відсутні докази того, що позивачка зверталася у позасудовому порядку до відповідачки щодо повернення отриманих у позику коштів.
Позивачкою не було спростовано твердження відповідачки про те, що вони між собою взагалі не знайомі.
З наданої позивачкою копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 вбачається, що вона є особою з інвалідністю 2 групи довічно /том 1, а.с. 6/.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що матеріальне становище позивачки дозволяло їй надати у позику таку велику суму грошових коштів, а саме одночасно 500 000,00 грн.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи суд враховує, що ініційовану відповідачкою почеркознавчу експертизу в справі так і не було проведено, адже останньою не було сплачено вартість цієї експертизи та не надано ні суду, ні експертній установі вільних та експериментальних зразків почерку та підпису, а наявних у справі документів, які містять зразки почерку та підпису відповідачки, недостатньо для проведення експертизи.
Однак, враховуючи те, що у борговій розписці відсутня інформація про місце її складення, відсутні паспорті дані позичальника, те, що відповідачка категорично заперечувала факт знайомства з позивачкою та отримання нею від позивачки у позику будь-яких грошових коштів, при цьому позивачкою не надано суду належних та достатніх доказів того, що вона знайома з відповідачкою, що її фінансовий стан дозволяв позичити відповідачці велику суму грошових коштів та те, що вона дійсно позичила відповідачці грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 2 групи, звільнена від сплати судового збору за подання позову до суду, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, то відповідно до положень статті 141 ЦПК України понесені у справі судові витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду у розмірі 6 500,00 грн слід залишити на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Понесені у справі судові витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду у розмірі 6 500,00 грн залишити на рахунок держави.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Головуючий О.С. Кириченко