Справа № 620/5977/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
24 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 14.02.2025, з встановленням базового місяця - березень 2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 14.02.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін ля розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, та виплатити з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 поданий позивачем позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків шляхом надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позовну заяву - повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Залишаючи без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 14.02.2025.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, зазначені положення КАС України не містять норм, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Строки у справах про стягнення належної заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 КЗпП України.
Частина перша та друга цієї статті в редакції до 19 липня 2022 року встановлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів зауважує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:
1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Судом встановлено, що позивач звільнений зі служби цивільного захисту з 11.02.2025 та оскаржує дії відповідача щодо невірного нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 14.02.2025.
Разом з тим з даним позовом позивач звернувся до суду лише 20.05.2025 (згідно відбитку штампу на конверті).
У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступаючи від низки правових позицій, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
В позовній заві та апеляційній скарзі представник позивача зазначав, що відповідачем при звільненні повного розрахунку з позивачем здійснено не було, так само, як і не повідомлено про усі належні суми на момент звільнення. Про порушення своїх прав в частині невірного обрахунку відповідачем індексації грошового забезпечення, позивач дізнався фактично отримавши відповіді від 13.05.2025 №702-2761/7008 від ГУДСНС України в Чернігівській області та необхідну для справи інформацію.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів до того позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум саме у день звільнення його з посади.
Натомість позивачем долучено до матеріалів справи запити та відповіді на запити, якими його повідомлено про суми виплачених йому сум.
На переконання колегії суддів саме з моменту отримання позивачем відповіді на запит про обсяг виплачених йому сум (13.05.2025) слід відраховувати початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову.
Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи позивача та неправильно встановив момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, та дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви не було правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких