24 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 280/4729/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Конишева О.В.) в адміністративній справі №280/4729/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
21.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №280/4729/23, в якій просила суд:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 відповідно до статті 382 КАС України, в 20-ти денний строк з моменту отримання копії постанови Третього апеляційного адміністративного суду про задоволення даної заяви, подати до суду І інстанції звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/4729/23 від 14.05.2024.
Заява обґрунтована тим, що на час її подання минув уже майже рік з моменту ухвалення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення по справі №280/4729/23, яке набрало законної сили 09.07.2024. Однак, попри однозначність судового рішення, його остаточність та обов'язковість до виконання, станом на сьогоднішній день в/ч НОМЕР_2 жодним чином не виконала покладені на неї обов'язки. Позивач наголошує, що протягом року відповідачем не було здійснено жодного платежу, жодної спроби виконання рішення або бодай пояснення причин такої бездіяльності. Вона досі не отримала жодної копійки з передбачених їй законом виплат, попри численні дії державно виконавчої служби, зокрема винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, направлення вимог боржнику та навіть накладення штрафу за ігнорування вказівок виконавця. Зважаючи на таку протиправну бездіяльність в/ч НОМЕР_2 і вичерпання інших заходів впливу на відповідача, позивач вважає, що існують всі підстави для застосування процедури судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання відповідного рішення.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу від 02.06.2025 та задовольнити подану нею заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №280/4729/23.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою грубе порушення відповідачами фінансової дисципліни та застосування при виплаті грошового забезпечення неправильного КЕКВ (кодів економічної класифікації видатків бюджету). Вказує, що застосування КЕКВ 2800 для виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, навіть якщо така виплата здійснюється на підставі судового рішення, є грубою помилкою і прямо суперечить чинному Порядку застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженому наказом Мінфіну від 12.03.2012 № 333 (зі змінами). У даному випадку коли йдеться про виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, який зник безвісти, але ще не визнаний загиблим, виплати мають здійснюються за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». З огляду на наведене, вважає, що подана відповідачами інформаційна довідка щодо фінансування видатків для виконання судових рішень по КВЕК 2800 «Інші поточні видатки» не заслуговує жодної уваги. До того ж вказує, що відсутність у відповідачів коштів (навіть якби це було дійсно так) не може вважатися поважною причиною для тривалого невиконання рішення суду та ухилення від відповідальності на це.
Відповідачі правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №280/4729/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування з 17.04.2022 та невиплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нараховувати та виплатити з 17.04.2022 ОСОБА_1 належне грошове забезпечення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
Рішення суду набрало законної сили 09.07.2024.
30.07.2024 представник позивача отримав виконавчі листи у справі.
21.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення відповідачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення. Суд також зазначив, що рішення суду у даній справі може бути виконане у примусовому порядку на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження».
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в ст. 370 КАС України, у якій зазначено: судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами ч.4 ст.372 КАС України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. В першу чергу, це забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, метою якого є встановлення судом факту виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Порядок та підстави встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані ст. 382 КАС України (зі змінами, внесеними Законом України від 21.11.2024 за №4094-IX).
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України, у заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з ч. 2, 3 ст. 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021 у справі № 9901/598/19.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №280/4729/23, яке набрало законної сили 09.07.2024, зокрема було зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нараховувати та виплатити з 17.04.2022 ОСОБА_1 належне грошове забезпечення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
Невиплата позивачу коштів на виконання судового рішення в цій справі обумовлена відсутністю належного фінансування військової частини НОМЕР_1 , яка є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який вчиняє залежні від нього дії для виконання судових рішень (спрямовує до Міністерства оборони України запити на отримання додаткового фінансування).
Апеляційний суд зазначає, що метою встановлення судового контролю шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є спонукання суб'єкта владних повноважень до виконання судового рішення зокрема і шляхом застосування наслідків, передбачених статтею 382-3 КАС України - накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, половина якого стягується на користь заявника.
Проте, оскільки надходження коштів в достатньому обсязі, зокрема і для проведення виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення, не залежить від керівників військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , враховуючи спрямування військовою частиною НОМЕР_1 до Міністерства оборони України запитів на отримання додаткового фінансування, колегія суддів зазначає, що в цій справі за наведених обставин, встановлення судового контролю шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, не буде мати того результату, з метою якого законодавець передбачив такий вид судового контролю як подання звіту про виконання судового рішення.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача з приводу необхідності нарахування та виплати відповідачами їй спірного грошового забезпечення за КЕКВ 2112, а не 2800, оскільки дане питання не може досліджуватись в порядку встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Позивач наділена правом на звернення до суду першої інстанції за роз'ясненням судового рішення в цій частині в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Крім того, із долучених до заяви доказів вбачається, що виданий судом виконавчий лист у цій справі був пред'явлений до примусового виконання, за результатом чого 20.01.2025 було відкрито виконавче провадження за № АСВП: 76830610.
В свою чергу, інформації про завершення виконавчого провадження станом на час розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю до суду подано не було.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірним висновк суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили у порядку передбаченому статтею 382 КАС України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Згідно частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В даному випадку оскаржена ухвала прийнята судом першої інстанції у відповідності до наведених вище вимог КАС України, підстави для її скасування або зміни відсутні, з огляду на що, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року в адміністративній справі №280/4729/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник