Справа № 369/12111/25
Провадження № 2/369/8654/25
17.07.2025 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/12111/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Толока» про стягнення заборгованості, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/12111/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Толока» про стягнення заборгованості.
08 липня 2025 року позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позовних вимог.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що 26 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ТОЛОКА» укладено договір про участь у фонді фінансування будівництва №114-В2, згідно з яким управитель фонду зобов'язався здійснювати управління коштами довірителя з метою фінансування будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2017 року між первинним довірителем, управителем та позивачем - ОСОБА_1 - укладено Додаткову угоду №1 до договору №114-В2, згідно з якою ОСОБА_1 набув статусу довірителя, а кошти в сумі 49 000,00 грн., раніше сплачені первинним довірителем, були закріплені за ним.
01 грудня 2017 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2, якою договір №114-В2 було розірвано. Пунктом 2 цієї угоди передбачено, що ТОВ «ФК «ТОЛОКА» зобов'язалося повернути ОСОБА_1 кошти в розмірі 49 000,00 грн. У той же день сторони підписали Акт про припинення договору, яким підтверджено припинення зобов'язань сторін за договором та зобов'язання управителя повернути позивачеві зазначені кошти.
Однак, станом на момент звернення до суду грошові кошти у розмірі 49 000,00 грн ОСОБА_1 не повернуті, що свідчить про наявність у відповідача заборгованості за розірваним договором.
Як зазначає позивач, метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
На переконання позивача, сукупність наведених доказів свідчить про існування тих фактів, які покладені в основу обґрунтування заяви, та підтверджують наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є співмірними та не порушують прав відповідача.
На підставі викладеного, позивач звертається до суду із вказаною заявою та просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборонити Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (Ідентифікаційний код 37956207) вчиняти дії (в тому числі приймати рішення) щодо погодження/визначення кандидатури нового управителя, призначення нового управителя щодо фонду фінансування будівництва виду А «Житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1 », до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Виходячи з зазначених норм чинного законодавства України, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.
Між тим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.
Позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано доказів, що на ім'я відповідача відкриті рахунки в банківських установах, не зазначено найменування банківських установ та номерів рахунків, не надано доказів, що накладення арешту на грошові кошти на рахунках, на які просить накласти позивач, є співмірними із заявленими позивачем вимогам, а також не надано доказів того, що відповідачу на праві власності належить будь-яке майно, та на яке майно позивач просить суд накласти арешт. Суд не вбачає необхідності у забезпеченні позову, так як доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому безпідставне вжиття заходів забезпечення позову порушить права інших осіб.
Одночасно суд роз'яснює, що ця відмова не позбавляє позивача на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову, та співмірності відносно заявлених вимог ціні позову.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 353 ЦПК України, суддя,-
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/12111/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Толока» про стягнення заборгованості, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА