25 вересня 2025 р. Справа № 554/12010/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави (головуючий суддя І інстанції Сініцин Е.М.) від 19.06.2025 року по справі № 554/12010/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправним та скасування акта суб'єкта владних повноважень,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Полтави з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд:
- поновити пропущений строк звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постави серії АВ № 00000413 від 25.09.2024;
- постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АВ № 00000413 від 25.09.2025 - скасувати та закрити провадження у справі.
- витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 19.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування акта субєкта владних повноважень - задоволено.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АВ № 00000413 від 25 вересня 2024 року, за якою на ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарське стягнення за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 8500,00 - скасувати та закрити провадження у справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, суд безпідставно поновив позивачу пропущений ним строк на апеляційне оскарження рішення. Стосовно висновку суду про те, що в постанові відсутні дані про напівпричіп відповідач вказує, що чинна редакція додатку №1 до Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затв. наказом Міністерства інфраструктури України № 512, не передбачає обов'язкового зазначення в частині "Установив" відомостей про марку, модель, державний номерний знак напівпричепу. Зазначені відомості входять до складу метаданих, що опрацьовуються посадовою особою Укртрансбезпеки під час розгляду матеріалів інформаційного файлу. Крім того, чинна редакція пункту 22.5 Правил дорожнього руху передбачає збільшені вагові норми щодо загальної маси транспортного засобу 44 т для трьохвісного автомобіля (тягача) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом) виключно у разі перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13.716 метра.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасники справи отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа в в ЄСІТС.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, відповідно до постанови Державної служби з безпеки на транспорті у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі серії АВ № 00000413 від 25.09.2024 року, - 17.09.2024 о 22 год. 31 хв. за адресою М-22, км 74+810, Полтавська обл., Савченко В.А. допустив рух транспортного засобу MAN TGХ 26.480 д.н.з. НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,425% (2,57 тон) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.132-1 КУпАП України.
Вказаною Постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вказаний транспортний засіб - спеціалізований напівпричеп контейнеровоз, відноситься до комбінованого транспортного засобу, та відповідно до п. 22.5 ПДР України, є спеціалізованим напівпричепом (контейнеровоз), з дозволеною максимальною вагою перевезення 44 тони. Тому, зроблений відповідачем розрахунок перевищення фактичної маси у спірному випадку є необґрунтованим, що є підставою для скасування постанови, оскільки її прийнято на підставі не обґрунтованих розрахунків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.п. 1.1, 1.3, 1.4 ПДР).
Відповідно до п.1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 22.5 ПДР України рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси (для автомобільних доріг державного значення): двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тонни; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тонни.
Диспозиція пункту 22.5 Правил дорожнього руху в редакції, чинній на момент фіксації правопорушення, передбачає різні нормативи допустимої фактичної маси транспортних засобів для тягачів з напівпричепом та тягачів з напівпричепом (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра. Також зазначені параметри є відмінними в залежності від кількості осей тягача та контейнеровоза.
Таким чином, визначальними ознаками комбінованого транспортного засобу для цілей визначення параметрів максимальної фактичної маси є: кількість вісей у тягача та напівпричепа, наявність у напівпричепа ознак контейнеровозу, перевезення одного чи більше контейнера або ж змінного кузова при дозволеній максимальній довжині 13,716 метра.
Відповідальність за частиною 2 статті 132-1 КУпАП настає за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Санкція частини 2 статті 132-1 КУпАП тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Згідно з ч.1 ст. 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Зі змісту статті 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частинами 2, 3, 4 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.
Згідно зі ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Виходячи із норм, викладених в ч. 1 ст. 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що за змістом диспозиції норми ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, для визначення складу адміністративного правопорушення з'ясуванню та перевірці підлягає факт перевищення вагової норми та її відсоток, тобто величини, що підлягає обчисленню шляхом порівняння граничної допустимої фактичної маси типу транспортного засобу з інформацією про фактичну масу транспортного засобу в момент зважування.
Отже, дані вимірювання фактичної маси (ваги) транспортного засобу та фактичного навантаження на осі є визначальними для висновку про наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення.
У вказаній справі позивач заперечує правомірність оскаржуваної постанови з мотивів того, що є власником транспортного засобу - спеціалізованого напівпричепа н/пр - контейнеровоз з можливістю самоскидного розвантаження марки KOЕGEL, держномер НОМЕР_2 , що підтверджено Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Згідно з абз. 4 розділу І «Терміни та поняття» Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363 (далі по тексту - Правила № 363):
н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів;
вантажний контейнер - одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об'єм дорівнює 1 куб.м і більше).
Пунктами 17.4, 17.5 Правил № 363 встановлені вимоги щодо маркування універсальних та спеціальних контейнерів, які належать перевізникам або ж власникам вантажу.
Так, універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб. м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера (пункт 17.4 Правил № 363).
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб. м) (пункт 17.5 Правил № 363).
Пунктом 17.2 Правил № 363 встановлена заборонена на перевезення в універсальних контейнерах вантажів, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
З наявних в матеріалах справі свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що спеціалізований транспортний засіб MAN TGX 26.480, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, а спеціалізований напівпричіп марки KOЕGEL, держномер НОМЕР_2 , є спеціалізованим контейнеровозом.
Доказів на спростування того, що перевезення вантажу здійснювалося напівпричепом-контейнеровозом чи, що вказаний напівпричеп використовувався не для перевезення контейнерів, або довжина контейнера перевищувала 13,716 метра відповідачем не надано.
Посилання апелянта на те, що контейнеровоз перевищує 13,716 метрів не відповідають фактичним обставинам справи, адже відповідачем не здійснювався замір (не надав доказів здійснення такого вимірювання) довжини саме контейнера. Відповідач вказав лише загальну довжину тягача з напівпричепом (контейнером).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний транспортний засіб - спеціалізований напівпричеп контейнеровоз, відноситься до комбінованого транспортного засобу, та відповідно до п. 22.5 ПДР України, є спеціалізованим напівпричепом (контейнеровоз), з дозволеною максимальною вагою перевезення 44 тони.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок перевищення фактичної маси здійснений відповідачем є необґрунтованим, що в свою чергу є підставою для скасування постанови.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає таке.
Позивачем надано докази та підтверджено відповідачем, що ОСОБА_1 отримав Постанову від 25.09.2024 року лише 11.10.2024 року.
Згідно до Наказу № 10/10-В, ОСОБА_1 відряджене до міста Миколаїв з 12.10.2024 року строком на 10 днів.
Адміністративний позов подано 31.10.2024, тобто в межах 10 денного строку після закінчення відрядження позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду позивача з вимогами про скасування постанови.
Враховуючи відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає, що інші доводи апелянта про правомірність оскаржуваної постанови не впливають на вирішення справи по суті.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення
Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.06.2025 року по справі № 554/12010/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко
Повний текст постанови складений 25.09.2025 року