24 вересня 2025 р. Справа № 520/31511/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.07.25 по справі № 520/31511/24
за позовом ОСОБА_1
до Національного університету цивільного захисту України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі №520/31511/24, яке набрало законної сили 07.03.2025, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 08.08.2024, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов'язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум.
07 липня 2025 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача в порядку ст. 382 КАС України з проханням встановити судовий контроль шляхом зобов'язання Національного університету цивільного захисту України подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення по справі № 520/31511/24, врахувавши той факт, що перерахунок позивачеві заборгованості з грошового забезпечення на рівні 2473,66 грн та виплата після оподаткування в обсязі 1904,72 грн не є виконанням рішення у розумінні ст.370 КАСУ.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.25 у задоволенні заяви представника позивача в порядку ст. 382 КАС України по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 року по справі № 520/31511/24 про відмову у задоволенні заяви позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що під час виконання рішення відповідач вдався до штучних маніпуляцій з числовими та відсотковими показниками грошового забезпечення позивача. У свою чергу, відповідач повинен був під час перерахунку ГЗ зберегти встановлену позивачеві відсотковість надбавки за ОПС та премії, а також, правильно математично порахувати остаточний результат до виплати. Відтак, внаслідок неправильного перерахунку грошового забезпечення, розмір перерахованого грошового забезпечення, з урахуванням раніше отриманих сум є неналежним та таким, що не відповідає дійсності, отже, попри вчинення відповідачем дій щодо виконання рішення, останнє залишається невиконаним. Так рішення суду дійсно не містить в собі числових показників належної суми ГЗ, однак, це не означає, що відповідач, виконуючи рішення, звільнений від обов'язку з належного його виконання та наділений повноваженнями діяти не в межах, не на підставі та не у спосіб, визначений законодавчо. Окрім того, на стадії судового розгляду суд і не міг дослідити перераховані суми грошового забезпечення, а відповідно, і різницю до виплати, оскільки спір у справі виник саме з приводу непроведення перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача. При цьому, навіть якщо не брати спірні показники надбавки за ОПС та премії до уваги, решта складових відповідачем перерахована правильно з виведенням реального підсумку до видачі, у т.ч.: по посадовому окладу 78580 грн., по окладу за звання 18238,06 грн, по надбавці за вислугу років 43406,73 грн, по надбавці за кваліфікацію 3929 грн, по доплаті за вчене звання 3929 грн, по доплаті за науковий ступінь 3929 грн. А у сумі ці неспірні складові становлять 78580 грн + 18238,06 грн + 43406,73 грн + 3929 грн + 3929 грн + 3929 грн = 152 011,79 грн, але не 2473,66 грн (виплачено після утримання податків та зборів на рівні 1904,72 грн). Водночас штучно зменшена сума ГЗ до видачі обумовлена зменшенням відсоткових, а відповідно, і числових показників надбавки за ОПС та премії.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі №520/31511/24, яке набрало законної сили 07.03.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 08.08.2024, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов'язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум.
07 березня 2025 року вказане рішення суду набрало законної сили, позивачу видано відповідний виконавчий лист - 18.03.2025, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 08.03.2028.
Не погоджуючись із проведеним нарахуванням грошового забезпечення та вважаючи, що відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі та належним чином, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю.
Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що не надано до суду доказів щодо примусового виконання рішення суду по справі №520/31511/24.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, яка була також застосована Верховним Судом в ухвалі від 07 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а під час розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення та вирішенні питання про накладення штрафу в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 26 січня 2021 у справі №611/26/17 та від 12 липня 2022 року у справі №754/12702/14-а.
Крім того, за змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Case of Hornsby v. Greece" суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява №18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини в справі "Антонюк проти України" Суд зауважив, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (заява №17022/02).
У пункті 18 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява № 11944/05) Суд звернув увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні ("Scordino v. Italy" (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункт 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом ("Sika v. Slovaki", № 2132/02, пп. 24-27).
Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив відповідне судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:
загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,
або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов'язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що "рішення суду не має значення, якщо воно не виконується"), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.
Стверджуючи про те, що рішення суду першої інстанції не виконано належним чином, позивач в заяві про встановлення судового контролю вказує, що з довідки про здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 №520/31511/24, надбавка за ОПС позивача становила до перерахунку 50% від суми посадового окладу, окладу за звання, надбавки за вислугу років. Однак, на виконання рішення відповідач зменшив відсотковість належної позивачу надбавки за ОПС з існуючих 50% до рівня від 3% - 40% у розкид. Показник надбавки за ОПС включає в себе дві складові - сума посадового окладу, окладу за звання, надбави за вислугу років та відсоток надбавки. Отже, при зростанні посадового окладу, окладу за звання, надбавки за вислугу років зростає і надбавка за ОПС, а не зменшується аж до рівня від'ємного значення, а її відсотковий показник повинен бути незмінним, оскільки відсотковість надбавки за ОПС встановлюється індивідуально наказом відповідача, у свою чергу, відповідач не надав доказів скасування наказів про встановлення позивачу надбавки за ОПС на рівні 50% за позовний період. Стосовно премії позивач зазначив, що з довідки вбачається, що премія позивача становила до перерахунку 40% посадового окладу за 2020 рік та січень 2021 року, 60% посадового окладу за лютий 2021 року - січень 2022, 95% посадового окладу за лютий 2022 - березень 2022 року, 10% посадового окладу за квітень - квітень 2022 року, 95% посадового окладу за травень 2022 року, 90% посадового окладу за червень 2022 року - грудень 2022 року, 245 % посадового окладу за січень 2023 року, 400% посадового окладу за лютий 2023 року - травень 2023. Однак, на виконання рішення відповідач зменшив відсотковість належної позивачу премії з існуючих відсотків до рівня у розкид від 10% до 210%. Показник премії включає в себе дві складові - посадовий оклад та відсоток премії. Отже, при зростанні посадового окладу, зростає і премія, а не зменшується, а її відсотковий показник повинен бути незмінним, оскільки відсотковість премії встановлюється індивідуально наказом відповідача, у свою чергу, відповідач не надав доказів скасування наказів про встановлення позивачу премії саме у тій відсотковості, котра була до перерахунку грошового забезпечення.
Після перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду посадовий оклад позивача збільшився, однак, боржником не вірно пораховано надбавку за особливості проходження служби, не врахований відсотковий розмір премії, який був реально встановлений позивачеві у відповідних місяцях 2020-2023 років, що в свою чергу призвело до неправильного перерахунку грошового забезпечення в цілому.
Дослідивши аргументи, викладені в заяві про встановлення судового контролю в поєднанні з доказами, що надання на підтвердження таких доводів, колегія суддів встановила, що під час виконання рішення суду відповідачем допущено помилки в частині обрахунку грошового забезпечення.
Вказане свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю є передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.
Колегії суддів зазначає, що належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції не надано.
Проте, суд першої інстанції не встановив обставин, необхідних для вирішення заяви позивача, зокрема чи проведений перерахунок грошового забезпечення зі збереженням відсотків складових премії та надбавки за особоливості проходження служби встановлених позивачу за час проходження служби та чи проведений перерахунок призвів до повного виконання судового рішення у даній справі відповідно до виконавчого документа, виданого на його підставі.
Колегія суддів зазначає, що на підставі ч.6 ст. 383 КАС, судове рішення про залишення без задоволення заяви, поданої у порядку ст. 383 КАС, може були прийнято лише у випадку встановлення судом відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача.
При цьому, суд зобов'язаний вжити відповідні заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що заявником не надано до суду доказів щодо примусового виконання рішення суду по справі № 520/31511/24, колегія суддів вважає помилковими та такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки встановлення судового контролю не ставиться в залежність із вчиненням дій щодо примусового виконання рішення.
За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю, адже суд не розглядав вказану заяву по суті, обмежившись загальною оцінкою процесуального законодавства та вказавши на право суду в питанні встановлення судового контролю.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 по справі № 520/31511/24 - скасувати.
Справу № 520/31511/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова