24 вересня 2025 р. Справа № 440/10422/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 04.08.25 по справі № 440/10422/25
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Полтавської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність, Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо ненадання належної, обґрунтованої та мотивованої відповіді на письмову вимогу від 09.07.2025 щодо реалізації права на забезпечення житлом, ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів із забезпечення ОСОБА_1 , як інваліда війни житлом з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів направлених на надання компенсації ОСОБА_1 на придбання житла в наслідок не виконання Державою, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- визнати протиправну бездіяльність, щодо не забезпечення житлом ОСОБА_1 , як інваліда війни протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради забезпечити ОСОБА_1 , як інваліда війни однокімнатною квартирою у м. Полтава, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради в разі не надання однокімнатної квартири ОСОБА_1 , як інваліду війни, ініціювати надання грошової компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади;
- зобов'язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради виконати п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" по відношенню до ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;
- встановити факт не забезпечення квартирою понад два роки з дня взяття на квартирний облік, ОСОБА_1 , як інваліда війни та порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- встановити факт, порушення, прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щодо не забезпечення жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;
- стягнути з Виконавчого комітету Полтавської міської ради, моральну шкоду в розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) в наслідок порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням не вжиття заходів, направлених на вчасне забезпечення квартирою, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;
- прийняти рішення з урахуванням, порушеного права ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням 19, ст. 45, ст. 55 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Житлового кодексу України: ст. 46, Конвенції про права осіб з інвалідністю: ст. 9, 19, 28, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: ст. 6 - право на справедливий суд; ст. 13 - відсутність ефективного засобу юридичного захисту; ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності, практики Європейського суду з прав людини: справа Tchokontio Happi v. France - невиконання зобов'язань щодо надання житла особі з інвалідністю є порушення ст. 1 Протоколу № 1 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; справа Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine - порушення через бездіяльність у реалізації соціальних гарантій; справа Shchokin v. Ukraine - закон має бути передбачуваним і чітким, його ігнорування є порушенням Конвенції; справа Beyeler v. Italy - вимога до якості національного законодавства; справа Burdov v. Russia - відмова у соціальних виплатах є порушення Конвенції; справа Zhuk v. Ukraine - невиплата пенсії є порушення ст. 1 Протоколу № 1; справа Marzari v. Italy - держава має особливий обов'язок захисту осіб з інвалідністю; справа Anyanwu v. UK - формальна переадресація звернень без результату є порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з вказаною ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вважає що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі №440/10422/25 з урахуванням ст.6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що всі позовні вимоги пов'язані між собою спільною правовою підставою - забезпечення житлом або компенсацією особи з інвалідністю внаслідок війни. Підставою є бездіяльність відповідача, а також єдиний доказовий матеріал, а саме : звернення, відповіді, довідки, законодавчі та міжнародні акти. Разом з тим позивач вказує, що суд першої інстанції не застосував положення ст. 172 КАС України, яка прямо дозволяє об'єднання вимог, пов'язаних підставами чи доказами. Крім цього зазначає, що відмова в розгляді справи з формальних підстав порушує право позивача на доступ до суду, що гарантується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що не всі вимоги пов'язані між собою підставою виникнення та не всі є основними чи похідними одна від одної. Таким чином, за поданою позовною заявою фактично підлягають вирішенню окремі спори - одного суб'єкта звернення до відповідачів, при цьому, підставами виникнення спірних правовідносин сторін є різні звернення позивача, які стосуються різних правовідносин, на які відповідачами надано різні відповіді/вчинено різні дії тощо.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 ст. 168 КАС України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням статті 21 КАС України кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах четвертій, п'ятій та шостій встановлено заборони об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята цієї статті).
Викладене свідчить, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Предметом позову мають бути матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Таким чином, у випадку пред'явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, та не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Вищезазначені підстави стосовно заборони об'єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем оскаржується бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради , яка на переконання позивача, полягає у невиконанні обов'язку забезпечити його житлом (або компенсацією) як інваліда війни. Позовна заява містить взаємопов'язані вимоги, які є єдиним способом захисту права та стосуються одного й того ж предмета спору, а саме невиконання відповідачем покладених на нього законом обов'язків.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не встановив об'єднання позивачем позовних вимог, що належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Висновок суду фактично зводиться до підстав для роз'єднання позовних вимог в окремі провадження відповідно до частини шостої статті 172 КАС України. У свою чергу, наявність підстав для застосування положень статті 172 КАС України унеможливлює повернення позовної заяви за пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки наведена норма містить відповідне виключення.
На підставі наведеного апеляційний суд також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості скористатися вказаним процесуальним повноваженням.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 23.05.2024 у справі №160/25102/23, від 06.03.2023 у справі № 160/19144/21 та від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20, від 03.04.2024 у справі № 320/13495/23, від 30.05.2024 у справі № 380/253/24.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 173 КАС підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.
Завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
Згідно з п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 180 КАС у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, заміну позивача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Отже, суд має процесуальні права для вирішення питання щодо наявності правових підстав для роз'єднання заявлених позовних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Натомість вказані положення процесуального закону судом першої інстанції застосовано не було.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13.01.2000 та в рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 440/10422/25 - скасувати
Справу №440/10422/25 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова