25 вересня 2025 р. Справа № 440/15189/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, повний текст складено 10.06.25 по справі № 440/15189/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1992 по 31.10.1992, до пільгового стажу період з 01.11.1992 по 30.11.1995 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 05.11.2024.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 та зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи: з 01.10.1992 по 31.10.1992 та до пільгового страхового стажу період роботи з 01.11.1992 по 30.11.1995, з урахуванням висновків суду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах з 05.11.2024, за наявності у ОСОБА_1 права на призначення їй пільгової пенсії після досягнення нею 50-ти річного віку, та ухвалити постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах з 05.11.2024. Зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024 обґрунтоване, зокрема, тим, що необхідний вік для призначення пенсії на пільгових умовах становить 55 років. Зауважує, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Звертає увагу, що для визначення права позивачки на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 має бути факт досягнення 50-ти річного віку та наявність стажу роботи не менше 20 років, з них за Списком №2 не менше 10 років, що має місце у спірних правовідносинах. Вказує, що в рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які висновки, на підставі яких відповідач при повторному розгляді заяви від 05.11.2024 прийме рішення про призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні позивачкою 53-х річного віку. Стверджує, що зобов'язавши пенсійний орган повторно розглянути заяву позивачки від 05.11.2024 та зарахувати до загального страхового стажу період роботи: з 01.10.1992 по 31.10.1992 та до пільгового страхового стажу період роботи: з 01.11.1992 по 30.11.1995, з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції обрав не ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення у цій справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у зв'язку із відсутністю повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Вказує, що вік позивачки на день звернення до органів Пенсійного фонду склав 53 роки 04 місяці 17 днів. Стверджує, що на підставі наданих позивачкою документів, страховий стаж складає 41 рік 10 місяця 25 днів (необхідно не менше 25 років), пільговий стаж за Списком №2 становить 26 років 11 місяців 24 дні (з необхідних 10 років). Звертає увагу, що до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.10.1991 період з 01.10.1992 по 31.10.1992, оскільки факт прийому на роботу (01.10.1992) не відповідає даті наказу про прийом на роботу (01.04.1992). Період роботи з 01.11.1992 по 30.11.1995 зараховано до страхового стажу позивачки в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком №2, оскільки в наданих переліках відсутня посада палатна санітарка. Вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як такій, що не досягла пенсійного віку, передбаченого ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у зв'язку із відсутністю повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до структурного підрозділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 11.11.2024 №053130010336 про відмову у призначенні пенсії.
Рішення обґрунтоване тим, що необхідний вік для призначення пенсії на пільгових умовах становить 55 років, вік заявниці 53 роки 04 місяців 17 днів. Необхідний страховий стаж становить не менше 25 років у жінок. Страховий стаж заявниці з урахуванням кратності становить 41 рік 10 місяця 25 днів. Необхідний пільговий стаж становить 10 років. Пільговий стаж заявниці за Списком №2 становить 26 років 11 місяців 24 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.10.1991: період з 01.10.1992 по 31.10.1992, оскільки дата наказу про прийняття на роботу не відповідає даті прийняття на роботу; до пільгового стажу згідно довідки №01-16/114 від 31.10.2024 не зараховано період з 01.11.1992 по 30.11.1995, оскільки в наданих переліках відсутня посада палатна санітарка.
Також, пенсійним органом звернуто увагу, що відповідно до пункту 14-4 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Враховуючи зазначене, відповідачем прийнято рішення про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та у зв'язку із відсутністю повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивачка оскаржила його до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024, яке підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 та зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи: з 01.10.1992 по 31.10.1992 та до пільгового страхового стажу період роботи: з 01.11.1992 по 30.11.1995, з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 05.11.2024, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень пенсійного органу на призначення пенсії.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
На час звернення позивачки із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і Закон України "Про пенсійне забезпечення", які регулюють одні і ті ж правовідносини.
Положеннями пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт "б" частини першої статті 13 Закону України №1788-XII викладено у наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Зазначеною редакцією статті 13 Закону України №1788-XII фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII вирішено, зокрема: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини).
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини).
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.
Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 3 резолютивної частини).
Водночас, частиною першою пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Суд звертає увагу, що вказані положення статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є чинними та неконституційними не визнавалися.
Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинні норми для призначення пенсії на пільгових умовах, а саме: статтею 13 Закону №1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
У той час коли статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено права осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Також, відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, суд зазначає, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України №213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення КСУ №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 21.04.2021.
Відтак на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024 встановлено, що вік заявниці становить 53 роки 04 місяців 17 днів.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів доходить висновку, що відмова в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, є протиправною.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно існують два Закони, які регулюють правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону, яка діяла до 01 квітня 2015 року (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, а тому в даному випадку застосуванню підлягає Закон, який є найбільш сприятливим для позивачки щодо встановлення пенсійного віку на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачка не досягла встановленого ст.114 Закону №1058-ІV віку, тому їй правомірно відмовлено у призначенні пенсії, є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Стосовно посилань пенсійного органу на відсутність повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, як на підставу для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.14-4 розд.15 Прикінцевих положень Закону №1058 громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Судом установлено, що позивачка зареєстрована у м.Краматорськ Донецької області, яке відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 №376, не є тимчасово окупованою територією.
Також, згідно з довідкою від 29.03.2022 №1633-5000548444 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачка фактично проживає у м. Горішні Плавні Полтавської області.
Таким чином, позивачка не є особою, яка проживала на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхала на підконтрольну Україні територію, тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вона не мала підтверджувати в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Щодо не зарахування до стажу позивачки періоду роботи з 01.10.1992 по 31.10.1992, оскільки факт прийому на роботу (01.10.1992) не відповідає даті наказу про прийом на роботу (01.04.1992), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. «а» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.10.1991, наявна інформація про зайнятість позивачки у спірний період з 01.10.1992 по 31.10.1992 (записи №№4, 5).
Відповідач не висловив жодних зауважень ані щодо реальності спірного періоду роботи позивачки, ані щодо наявності правових підстав для виключення цього періоду трудової діяльності із загальної тривалості страхового стажу.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів її роботи з 01.10.1992 по 31.10.1992.
Щодо не зарахування до пільгового стажу згідно довідки №01-16/114 від 31.10.2024 періоду роботи з 01.11.1992 по 30.11.1995 в Комунальному некомерційному підприємстві «Психіатрична лікарня м. Краматорська», оскільки в наданих переліках відсутня посада палатна санітарка, колегія суддів зазначає наступне.
Записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.10.1991 підтверджено, що позивачка з 01.11.1992 по 30.11.1995 працювала на посаді палатної санітарки.
Крім того, відповідно до довідки КП "Психіатрична лікарня м. Краматорська" від 31.10.2024 №01-16/114 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працювала повний робочий день на Комунальному некомерційному підприємстві "Психіатрична лікарня м. Краматорська", психіатричне відділення №2, зокрема:
- за період з 01.11.1992 по 10.03.1994 виконувала безпосереднє обслуговування психічно хворих за професією, посадою - санітарка палатна, що передбачено Списком №2 розділ XXIV "Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення" підрозділ в) у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини: молодший медичний персонал код КП 2260000в підстава - Постанова КМ СРСР від 26.01.1991 №10;
- з 11.03.1994 по 30.11.1995 виконувала безпосереднє обслуговування психічно хворих за професією, посадою - санітарка палатна, що передбачено Списком №2 розділ XXIV "Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення" підрозділ в) у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини: молодший медичний персонал код КП 2260000в підстава - Постанова КМУ від 11.03.1994 №162;
Суд враховує, що Списком №2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10, у розділі XXIV "Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення" передбачалися посада молодший медичний персонал код КП 2260000в.
Відповідно до пункту "в" розділу XXIV "Установи охорони здоров'я і соціального забезпечення" Списку № 2 постанови КМУ від 11.03.1994 № 162 визначено, що його дія поширюється на робітників, які безпосередньо обслуговують хворих: у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних установах і відділеннях будинків дитини: молодший медичний персонал (2260000в); середній медичний персонал (2260000в).
Згідно з пунктом 24в розділу XXIV "Охорона здоров'я та соціальна допомога" Списку №2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, його дія поширюється на працівників, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою.
Таким чином, роботи на посаді санітарки палатної, молодшої медичної сестри в Комунальному некомерційному підприємстві "Психіатрична лікарня м. Краматорська" належать до стажу роботи позивачки, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для зарахування спірного періоду з 01.11.1992 по 30.11.1995 до пільгового стажу роботи позивачки.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення №053130010336 від 11.11.2024 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки та відповідних доводів апеляційної скарги позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 та зарахувати до загального страхового стажу період роботи: з 01.10.1992 по 31.10.1992 та до пільгового страхового стажу період роботи: з 01.11.1992 по 30.11.1995, з урахуванням висновків суду.
При цьому, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 05.11.2024 з урахуванням висновків суду, судом першої інстанції надано правову оцінку лише підставам для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивачки спірних періодів з 01.10.1992 по 31.10.1992 та з 01.11.1992 по 30.11.1995.
Натомість, судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки підставам для відмови позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах, а саме щодо недосягнення пенсійного віку та відсутності повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Таким чином, колегія суддів приймає як належні доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд першої інстанції обрав спосіб захисту порушеного права позивачки, що не в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивачки та встановлює спосіб відновлення її права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Також, колегія суддів звертає увагу, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області №053130010336 від 11.11.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення пенсійного віку та відсутності повідомлення щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, що спростовується нормативно-правовим обґрунтуванням, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах з 05.11.2024.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 05.11.2024.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційні скарги позивачки та відповідача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 по справі № 440/15189/24 скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024, з урахуванням висновків суду.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 05.11.2024.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 по справі № 440/15189/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий