25 вересня 2025 р. Справа № 440/5180/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 19.06.25 у справі № 440/5180/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204650022789 від 30.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу період роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204650022789 (164350005202) від 30.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу періоди роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що підстави для зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997 відсутні.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивача правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 23.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та 30.01.2025 прийнято рішення № 164350005202 про відмову у призначенні пенсії.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виходило з того, що до загального стажу роботи не зараховані періоди роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995 та з 16.11.1995 по 03.02.1997, оскільки згідно з Законом України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди робот (служби) по 31.12.1991.
Позивач, не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204650022789 від 30.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997, звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем документально підтверджено спірні періоди роботи записами в трудовій книжці і відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивача на території РФ з 01.01.1992 по 26.04.1993.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
За змістом частини першої ст. 1 Закону №1058 термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (до 01.01.2004). Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Тобто до 01.01.2004 страховий стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, або на підставі документів, передбачених Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637.
За правилами п.п.1,20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п.20).
Згідно з п.3 Порядку від 12.08.1993 за №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача слугував висновок відповідача щодо незарахування періодів роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РСФСР лише по 31.12.1991.
Перевіряючи обґрунтованість таких тверджень відповідача, суд із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.06.1987 установив, що у спірний період ОСОБА_1 працював:
- з 19.10.1994 по 14.09.1995 у МКФ "Студенчество" на посаді електрозварника 4 розряду (запис №9 та №10),
- з 16.11.1995 по 03.02.1997 в ПСФ "Норт-гарант" на посаді монтажника-електрозварювальника 4 розряду (запис №11 та №12).
За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.
Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Тож колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи позивача на території РФ з 01.01.1992 по 26.04.1993.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу лише з тих міркувань, що через військову агресію РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Записи трудової книжки є чіткими, зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, а тому мали бути враховані відповідачем до страхового стажу при вирішення питання про призначення пенсії за віком позивачу.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, обґрунтованим і законним є висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 204650022789 від 30.01.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997, є протиправним та підлягає скасуванню з покладенням на відповідача обов'язку зарахувати позивачу до загального страхового стажу періодів роботи з 19.10.1994 по 14.09.1995, та з 16.11.1995 по 03.02.1997.
Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі № 440/5180/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій