25 вересня 2025 р. Справа № 520/21025/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, по справі № 520/21025/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії, в якій заявив вимоги про:
- визнати незаконним і скасувати рішення, що зазначено у листі від 26.06.2024 за підписом начальника кадрового ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 про відмову у погодженні командуванням військової частини НОМЕР_1 плану переміщення ОСОБА_1 за вих. Військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2024 №2002 зі штатної посади: «Офіцер відділення морально-психологічного забезпечення НОМЕР_3 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних сил України (Військова частина НОМЕР_2 ), ВОС-3400043 (політологія), шпк «капітан», 17 тарифний розряд (далі - Посада-1) на штатну посаду: «Заступник командира стрілецького спеціалізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_4 , ВОС-3420003 (психологія), шпк «майор», 23 тарифний розряд (далі -Посада-2);
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 або відповідну посадову особу, до повноважень якої входить видання наказів на призначення осіб офіцерського складу на Посаду-2, видати наказ про призначення ОСОБА_1 на Посаду-2 або, у разі зайняття на цей час Посади-2 іншим військовослужбовцем, на іншу посаду, не нижчу ніж Посада-2, або погодити план переміщення ОСОБА_1 за вих. військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2024 №2002;
- стягнути з командування Військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 відмовою у погодженні плану мого переміщення за вих. військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2024 №2002, що складає неотримане грошове забезпечення (заробіток) у разі призначення ОСОБА_1 на Посаду-2;
- стягнути з командування Військової частини НОМЕР_1 коштів в розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 3859200,00 грн., на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 його дискримінацією як людини і громадянина;
- стягнути з командування Військової частини НОМЕР_1 коштів в розмірі 144 МЗП, що складає на час подання позову 964800,00 грн., на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 його протиправними рішеннями (без ознак дискримінації).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року по справі №520/21025/24 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції:
- визнати обґрунтованими підстави відводів ОСОБА_1 судді Харківського окружного адміністративного суду Тітову О.М. під час розгляду ним даної справи - в межах заяв про відвід цьому судді від 29.08.2024 та від 02.09.2024;
- на підставі ст. 317 КАС України рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі №520/21025/24 про повну відмову у задоволенні позову- скасувати повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачем зазначено, що оскаржуване рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законним і обґрунтованим, не відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним ч. 1 ст. 2 КАС України. Зокрема, в оскаржуваному рішенні викладено багато цитат з нормативно-правових актів загального характеру щодо проходження військової служби, які аж ніяк не стосуються предмету спору у даній справі, який чітко був окреслений у позові і полягає у безпідставній відмові відповідача у переводі позивача в іншу військову частину на іншу посаду для подальшого проходження військової служби за наявним фахом (професією). Саму ж цю відмову у даному переводі відповідач ніяк не обґрунтував, бездоказово стверджуючи, що він (відповідач) має таке право - відмовляти у переводі ніяк не обґрунтувавши таке своє рішення. Втім, згідно ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Таким чином, на думку позивача, відмова йому у задоволенні переведення на іншу посаду не містила будь-яких обґрунтувань і мотивувань такого рішення, чим відповідач грубо і свавільно порушив чинне законодавство, вийшов за межи своїх повноважень, вчинив самоправство, порушив права позивача як громадянина і законне функціонування Збройних Сил України, підірвав свій авторитет та довіру до органів державної влади.
Окрім того, позивач зауважує на тому, що судом першої інстанції в ході вирішення спору було порушено ряд процесуальних приписів, зокрема: рішення суду першої інстанції належним чином не вмотивоване, а наявні лише цитування норм права; справу розглянуто суддею, який не мав права розглядати справу, через заявлені йому відводи; справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, а саме, позивач з 14.04.2025 до 08.05.2025 перебував на стаціонарному лікуванні та відповідно не мав можливості бути присутнім в момент ухвалення рішення у даній справі; позивачу не було нічого відомо про перехід розгляду справи в порядку письмового провадження, що було ухвалено протокольне рішення, в той час коли справа мала розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись із доводами приведеної апеляційної скарги відповідачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважають дане рішення суду законним та обґрунтованим.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, за відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 22.06.2023 проходив службу у Військовій частині № НОМЕР_5 на посаді офіцера відділення морально-психологічного забезпечення.
09 червня 2024 року позивачем на ім'я заступника командира частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 було подано рапорт про переведення на вакантну посаду заступника командира стрілецького спеціалізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_4 .
28 червня 2024 від тво начальника відділення персоналу Військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_3 позивач отримав фотокопію листа від 26.06.2024 за підписом начальника кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України полковника ОСОБА_2 про відмову у погодженні командуванням Військової частини НОМЕР_1 плану переміщення з Посади-1 на Посаду-2.
Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , водночас з огляду на встановлені процесуальні порушення допущені під час розгляду справи судом першої інстанції, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За вимогами частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя та четверта статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин п'ятої та сьомої статті 6 Закону № 2232-XII військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
За приписами частини тринадцятої статті 6 Закону №2232-XII військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дія якого у подальшому продовжувалась, тобто на час виникнення спірних правовідносин в Україні триває воєнний стан, період дії якого, відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153), відповідно до пункту 1 якого це Положення регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, а також застосовується до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 82 Положення №1153 визначено підстави призначення військовослужбовців на вищі посади (підпункт 1), на рівнозначні посади (підпункт 2), нижчі (підпункт 3) та у зв'язку з настанням інших обставин (підпункти 4, 5, 6, 7, 8, 9).
Відповідно до підпункту 1 пункту 82 Положення №1153 призначення військовослужбовців на вищі посади здійснюється лише у порядку просування по службі.
Тобто інших підставі для призначення військовослужбовців на вищі посади, окрім як у порядку просування по службі, приписи Положення №1153 не передбачають.
За пунктами 85 та 87 Положення №1153 закріплено, що просування по службі військовослужбовців здійснюється за рейтинговим принципом та за умови перебування військовослужбовців у резерві або на конкурсній основі на посади науково-педагогічних (наукових) працівників та керівників закладів культури, які належать до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня.
Особи офіцерського складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у порядку просування по службі можуть бути переміщені на вищу посаду, якщо вони вислужили встановлені Міністерством оборони України строки перебування на попередній посаді.
Водночас, у відповідності до приписів абзацу другого пункту 256 Положення №1153 передбачено, що залежно від правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях, призначення військовослужбовців на посади та переміщення по службі проводяться наказами по особовому складу посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад.
Абзац другий пункту 257 розділу XIV Положення №1153 визначає, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
У відповідності до пункту 112 Положення №1153 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами. Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Отже, за змістом наведеного положення випливає, що переміщення військовослужбовців, як проходяться військову службу за призовом, здійснюється у зв'язку з службовою необхідністю без відповідної на те згоди військовослужбовця.
Окрім того, з метою закріплення механізму реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Інструкція №170).
Пунктом 1.5 розділу І Інструкції №170, передбачено, що для встановлення, зміни, зупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу оформляється план-переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16 до Інструкції № 170).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 170 дозволяється в умовах воєнного часу здійснювати призначення військовослужбовців на посади і переміщення по службі на підставі Плану переміщення на посади.
Відтак, в умовах воєнного стану переміщення військовослужбовців по службі здійснюється на підставі Плану переміщення на посади.
За вимогами п.4.10 Інструкції № 170 план переміщення на посади офіцерського складу затверджується, зокрема, у командуваннях видів, окремих родів військ (сил) та в органах військового управління Збройних Сил України.
З аналізу приведених вище норм вбачається, що Положення №1153 містить як загальні вимоги щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, так і спеціальні вимоги для проходження військової служби в особливий період. Приписами Положення №1153 виокремлено можливість подання військовослужбовцем рапорту про переміщення (переведення), але за наявності певних підстав, зокрема, за станом здоров'я або за станом здоров'я членів сім'ї військовослужбовця (пункту 113 Положення №1153). Саме переміщення військовослужбовців по службі в умовах воєнного стану здійснюється на підставі Плану переміщення на посади, як підтверджено Інструкцією №170. Поряд з цим, вимогами Положення №1153 не передбачено переведення військовослужбовця на вищу посаду, яке має проводитись в порядку просування, за ініціативою самого військовослужбовця, тобто за його рапортом про переміщення.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач з 22.06.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді офіцера відділення морально-психологічного забезпечення (а.с. 95 том 1).
09 червня 2024 року позивачем на ім'я заступника командира частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_4 було подано рапорт про переведення на вакантну посаду заступника командира стрілецького спеціалізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_4 (а.с. 56 том 2).
До вказаного рапорту також було долучено оригінал письмової згоди командира Військової частини НОМЕР_4 від 28.05.2024 №1826/к (а.с. 55 том 2), з якої вбачається, що командир Військової частин НОМЕР_4 полковник ОСОБА_5 не заперечував про призначення майора ОСОБА_1 на вакантну посаду заступника командира стрілецького спеціалізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_4 , ВОС - 3420003, штат №95/014-01, військове звання за штатом «майор», т/р - НОМЕР_6 .
Тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу - заступника командира Військової частини НОМЕР_7 підполковником ОСОБА_6 22 червня 20254 року за вих.№502/2/1/1/1806 направлено до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 План переміщення осіб офіцерського складу, до якого включений майор ОСОБА_1 (а.с. 54 том 2).
Як вбачається зі змісту приведеного Плану переміщення, який підписано командиром Військової частини НОМЕР_8 генерал-майором ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , який обіймав посаду офіцера відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_7 , шпк - «капітан», ВОС - 3400043, тарифний розряд - 17, мав бути переміщений на посаду заступника командира стрілецького спеціалізованого батальйону з психологічної підтримки персоналу Військової частини НОМЕР_4 , шпк - «майор», ВОС - 3420003, тарифний розряд - 23. Поряд з цим, підставою для включення ОСОБА_1 вказано - на вищу посаду в порядку просування по службу.
Тобто згідно з Планом переміщення позивача планували перевести на вищу посаду в порядку просування по службу.
У відповідь на поданий План переміщення відносно ОСОБА_1 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_8 повідомив Військову частину НОМЕР_8 листом 26.06.2024 №765/2/8415 (а.с. 51 том 2) про не погодження відповідного переведення командуванням Військової частини НОМЕР_9 .
Позивач, заявляючи про незаконність прийнятого відповідачем рішення, вказав на те, що таке рішення не було належним чином вмотивоване, що є порушенням приписів статті 40 Конституції України.
Водночас, колегія суддів оцінивши всі наявні у справі матеріали, з огляду на нормативно-правове регулювання вчинених відповідачем дій, прийшла до висновку, що немає підстав вважати прийняте відповідачем рішення (викладене у формі листа від 26.06.2024 за №765/2/8415), таким, що порушує права позивача, виходячи з наступного.
Так, з приведеного вище вбачається, що позивач звернувся до безпосереднього керівника із рапортом про переміщення (на ім'я заступника командира частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 ), а вже далі складений відносно позивача План переміщення, який підписаний командиром Військової частини НОМЕР_8 , направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У відповідь на отриманий від Військової частини НОМЕР_8 План переміщення начальник Кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України полковник ОСОБА_8 листом від 26.06.2024 №765/2/8415 (а.с. 51 том 2) повідомив саме Військову частину НОМЕР_8 про не погодження відповідного переведення командуванням Військової частини НОМЕР_9 .
Тобто питання про переміщення позивача у відповідності до плану переміщення було ініційовано до відповідача не самим позивачем, а Військовою частиною НОМЕР_8 . При цьому, запит на переведення було складено у формі Плану переміщення на вищу посаду в порядку просування по службі, як це визначено приписами підпункту 1 пункту 82 Положення №1153.
Відтак, з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не направлявся безпосередньо до відповідача рапорт про переміщення, тоді як відповідачем розглядався План переміщення (на вищу посаду в порядку просування по службі) на який, відповідно, було надано відповідь Військовій частині НОМЕР_8 у формі листа від 26.06.2024 №765/2/8415 (а.с. 51 том 2).
Разом з тим, оцінюючи дії відповідача щодо погодження чи не погодження Плану переміщення, виходячи із положень Інструкції №170 та Положення №1153, колегія суддів зазначає, що лист відповідача від 26.06.2024 за підписом начальника кадрового ІНФОРМАЦІЯ_2 , який оскаржує позивач, адресований саме Військовій частині НОМЕР_8 , а не позивачу. Разом з тим, діюче законодавство не містить приписів, якими органу, який погоджує План переміщення, покладено обов'язок повідомити Військову частині, яка направила відповідний запит, про мотиви його не погодження.
При цьому, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на недотримання приписів статті 40 Конституції України.
У відповідності до статті 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Отже, вказана норма Основного Закону стосується розгляду звернення громадян до відповідних органів. Між тим, відповідь, яку оскаржує позивач, була надана не на його звернення, а на звернення саме Військової частини НОМЕР_8 . За таких обставин, приписи наведеної норми Основного Закону у даному випадку не врегульовують спірні правовідносини.
Позивач у позові будь-які інші рішення, дії або бездіяльність відповідача не оскаржував.
Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, за доводами відповідача, які викладено у відзиві на апеляційну скаргу, було зазначено, що переміщення не погоджено у зв'язку із наявністю потреби у кадрах офіцерського складу на посадах напрямку психологічної підтримки персоналу у складі Сухопутних військ Збройних Сил України та відсутністю у позивача підстав для переміщення, встановлених пунктами 82, 112, 113 Положення. Разом з тим, позивач мав намір переміститися за межі Сухопутних військ Збройних Сил України до військової частини, яка входить до складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, проте, у Сухопутних військах існує гостра нестача офіцерського складу на посадах напрямку психологічної підтримки персоналу. Дана нестача сприяє погіршенню морально-психологічного стану військовослужбовців, і як наслідок стає причиною вчинення адміністративних та кримінальних правопорушень, таких як вживання алкоголю, наркотичних речовин, самовільного залишення місця проходження військової служби, непокора, тощо.
Також, колегія суддів вважає слушним зазначити, що виходячи з приписів статей 58 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу). Командир зобов'язаний планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини.
А відтак, приведене вказує на те, що питання переміщення військовослужбовців є правом, а не обов'язком відповідача.
Підсумовуючи викладене вище, оцінюючи правомірність приведених дій посадових осіб Кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України, з огляду приписи закріплені у пункту 82 Положенні №1153, колегія суддів зазначає, що переміщення військовослужбовців на вищі посади проводиться в порядку просування по службі, за для реалізації якого подається на погодження План переміщення.
Окрім того, за приписами пункту 82 Положення №1153 не передбачено підстави переміщення військовослужбовця на вищу посаду за умови звернення із відповідним рапортом.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що відповідачем було вчинено порушення прав позивача щодо надання невмотивованої відповіді при складанні листа на адресу Військової частини НОМЕР_8 , або, що при цьому відповідачем допущено порушення приписи діючого законодавства, а тому не вбачається підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення відповідача, яке викладено у листі від 26.06.2024 №765/2/8415.
Враховуючи, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача, яке викладено у листі від 26.06.2024 №765/2/8415, то підстави для їх задоволення також відсутні.
Водночас, доводи апеляційної скарги позивача про те, що є обґрунтованими підстави відводів ОСОБА_1 судді Харківського окружного адміністративного суду Тітову О.М. під час розгляду ним даної справи - в межах заяв про відвід цьому судді від 29.08.2024 та від 02.09.2024, колегія суддів вважає безпідставними, адже заяви позивача від 29.08.2024 та від 02.09.2024 були розглянуті суддями в порядку статті 40 КАС України.
Окрім того, за результатами розгляду відповідних заяв було постановлено ухвали 30.08.2024 та 04.09.2024 відповідно про відмову у задоволенні заяв позивача про відвід судді Тітова О.М. у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю таких.
З приводу доводів апеляційної скарги позивача щодо допущення судом першої інстанції процесуальних порушень (зокрема: ухвалення рішення в порядку письмового провадження, тоді як справа була призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження; позивач не був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, в той час як він в день розгляду справи перебував на лікарняному і з'явитися до суду не мав змоги; ухвалення протокольної ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яка не передбачала повідомлення позивача про вчинення відповідної процесуальної дії), колегія суддів наводить наступне.
Так, відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
За змістом положень частини дев'ятої статті 171 та частини першої статті 260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами загального чи спрощеного позовного провадження вирішується судом в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі.
Тобто суд визначає форму адміністративного судочинства під час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду, про що обов'язково зазначається в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх передбачених кодексом стадій судового процесу, зокрема, 1) підготовче провадження, під час якого учасники подають суду заяви по суті справи, а також клопотання з процесуальних питань, 2) розгляд справи по суті (відкриття розгляду справи по суті, встановлення явки учасників, оголошення складу суду, роз'яснення учасникам їхніх прав та обов'язків, розгляд клопотань, з'ясування обставин справи та дослідження доказів, вступне слово учасників, питання, дослідження судом доказів, додаткові пояснення учасників, судові дебати, заключне слово учасників, репліки, ухвалення судом рішення по суті справи).
Частинами першою-третьою статті 194 КАС України визначено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною першою статті 11 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно із частинами першою - четвертою статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
У свою чергу, враховуючи приписи статей 126, 127, 129 КАС України, колегія суддів зауважує, що належне сповіщення про розгляд справи можливе у разі вручення повістки особі не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, окрім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
З аналізу положень КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, якщо така справа відповідно до вимог КАС України повинна розглядатися з їх повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законом.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом, викладено у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 520/525/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 520/1282/21 право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин справи.
Згідно із статтю 205 КАС України, яка визначає наслідки неявки учасників справи в судове засідання, зокрема, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев'ята статті 205 КАС України).
При цьому, загальнообов'язкові процесуальні правила статті 205 КАС України є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенство права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.
Згідно із пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом
Із наведених положень процесуального Кодексу слідує, що у разі призначення справи до розгляду в порядку загального провадження, її розгляд здійснюється в судовому засіданні (підготовчому та по суті) за участі учасників справи або, за наявності, випадків визначених статтями 194, 205 КАС України, за їх відсутності.
Із матеріалів справи слідує, що судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у даній справі від 05 серпня 2024 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.
Тобто розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
15 квітня 2025 року у відкритому судовому засіданні за відсутності сторін суд першої інстанції закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті, постановивши протокольну процесуальну ухвалу, одночасно відклавши розгляд справи на 22.04.2025 об 15:00 год.
Тобто про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті судом першої інстанції ухвалено протокольне рішення, і як наслідок не було винесено окремої ухвали з цього питання.
Далі, після ухвалення вказаної вище протокольної ухвали, матеріали справи містять довідки про доставку до електронного кабінету ЄСІТС від 16.04.2025 (а.с. 241, 242 том 1) з яких вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 отримали об 18:04 15.04.2025 "Повістки про виклик до суду в адміністративній справі".
Отже, учасники справи були в належній формі проінформовані про дату та час наступного судового засідання.
21 квітня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 до суду першої інстанції надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
З протоколу судового засідання від 22.04.2025 вбачається (а.с. 247-246 том 1), що у зв'язку з неявкою всіх учасників справи до суду, з огляду на надходження від відповідача заяви про розгляд справи у його відсутність та повторної неявки позивача без поважних причин в судове засідання, суд першої інстанції ухвалив на місці перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.
Як наслідок, 06 травня 2025 року ухвалено рішення у даній справі в порядку письмового провадження.
Однак, колегія суддів з такими діями суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
У відповідності до визначення закріпленого у пункті 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 173 КАС України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Порядок проведення підготовчого засідання визначений статтею 181 КАС України, відповідно до частини сьомої якої якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Відповідно до частини восьмої статті 181 КАС України у разі відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене або у ньому була оголошена перерва.
Статтею 183 КАС України передбачено, що у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
Згідно із частиною другою статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:
1) залишення позовної заяви без розгляду;
2) закриття провадження у справі;
3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті суд з'ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 192 КАС України).
Відповідно частини другої статті 241 КАС України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Отже, процесуальним законом передбачено вимогу постановлення ухвали судом у зв'язку із закриттям підготовчого провадження та призначенням справи до судового розгляду по суті. При цьому, обов'язковою умовою розгляду справи по суті у той же день, в який закривається підготовче провадження, є з'ясування думки сторін щодо можливості такого розгляду.
Водночас, із аналізу наведених вище норм КАС України також слідує, що передумовою для розгляду справи судом по суті є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа, відповідно до вимог КАС України, повинна розглядатися із їх повідомленням. Зокрема, у цьому випадку, з огляду на обрання судом для її розгляду форми загального позовного провадження.
Аналогічну правову позицію Верховним Судом, викладено у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 520/525/20.
Позивач у своїй апеляційній скарзі вказував на те, що він не був повідомлений про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, а також мав поважні причини неявки в судові засідання, а саме, через перебування на стаціонарному лікуванні з 14.04.2025 по 18.04.2025 (а.с. 12, 13 том 2) та з 18.04.2025 по 08.05.2025 (а.с. 10-11 том 2). Відтак, позивач зазначає, що є грубим порушення процесуальних норм розгляд справи у порядку письмового провадження без участі сторін та відсутність окремої ухвали про закриття підготовчого провадження, тоді як дана справа призначалась за правилами загального позовного провадження.
Колегія суддів за наявними у справі матеріалами дійсно встановила, що судом першої інстанції окремим документом не викладались прийняті рішення у підготовчому засіданні ані 15 квітня 2025 року, ані 22 квітня 2025 року, а також з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається постановлення судом першої інстанції ухвал про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
При цьому, варто зауважити, що в матеріалах справи відсутня заява позивача про розгляд справи без його участі.
Відповідно, в силу положень частини сьомої статті 181, частини п'ятої статті 183 КАС України позивач мав законні сподівання на те, що у разі закриття підготовчого провадження та початку розгляду справи по суті, він буде про це повідомлений.
Отже, відповідно до матеріалів справи, 15 квітня 2025 року суд першої інстанції ухвалив рішення по суті у письмовому провадженні без постановлення окремої ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, не повідомивши позивача про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті.
Відтак, про прийняття судом процесуальної ухвали від 15.09.2024 позивач не був повідомлений належним чином.
Вказаними діями суд першої інстанції порушив вимоги, зокрема, статті 173, 183, 205, 251 КАС України.
Таким чином, судом першої інстанції порушено принцип послідовності та стадійності судового розгляду справи, оскільки позивач не був проінформований про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, чим фактично позбавив позивача можливості реалізувати його процесуальні права.
Згідно з вимогами пунктів 3 та 7 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, а також суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно, розгляд цієї справи в суді першої інстанції у спосіб, у який суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, на думку колегії суддів, не відповідає принципам адміністративного судочинства. Суд цієї інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо повідомлення позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, в той час коли отримана ним судові повістка не вказувала на те, що суд першої інстанції закрив підготовче провадження та протокольною ухвалою призначив слухання справи по суті.
У цьому контексті принагідно зауважити, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Таким чином, невиконання Харківським окружним адміністративним судом наведених процесуальних норм, є безумовною підставою для констатації порушення з боку суду норм процесуального права, що, в свою чергу, тягне за собою обов'язкове скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів також зауважує, що позивач не довів інших порушень процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі № 520/21025/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій