25 вересня 2025 р. Справа № 480/5554/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 та додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, по справі № 480/5554/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)
про визнання протиправним та скасування наказу,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 Прикордонного загону ДПС України «Про особовий склад» від 19.05.2024 №529-ОС про продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №480/5554/24 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування наказу.
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 19.05.2024 №529-ОС про внесення змін до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2024 №222-ОС та продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Додатковими рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №480/5554/24 задоволено частково заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
У задоволенні решти заяви - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з такими рішеннями суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційними скаргами.
Так, не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач в своїй апеляційній скарзі, посилався на необґрунтованість рішення, прийняття його без повного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем вказано, що Позивачу, відповідно до опрацьованого рапорту від 27.02.2024, наказом по НОМЕР_2 прикордонному загону від 01.03.2024 №222-ОС було продовжено військову службу за новим контрактом строком на 1 (один) рік з 20 травня 2024 року, однак такий наказ видано помилково без дотримання вимог ч. 8 ст. 23 Закону №2232-XII.
Не погоджуючись із доводами приведеної апеляційної скарги позивачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважають дане рішення суду законним та обґрунтованим.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом, який закінчувався 19.05.2024.
27 лютого 2024 року позивач звернулася із рапортом про продовження строку військової служби за новим контрактом на 1 рік (а.с.11).
Розглянувши поданий рапорт позивача, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 01.03.2024 №222-ОС продовжено військову службу ОСОБА_1 за новим контрактом строком на 1 рік. Підстава: рапорт Авраменко від 27.02.2024 (а.с.9).
Водночас, 19 травня 2024 року наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби №529-ОС внесено зміни до наказу від 01.03.2024 №222-ОС та пп. 1 п. 1 відповідного наказу, що стосується ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки на період воєнного стану. Підстава: Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні (а.с.12).
Позивач не погоджується із прийнятим наказом та вважає його протиправним та таким, що порушує її права, у зв'язку з чим, звернулася до суду із даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено будь-яких переконливих нормативно обґрунтованих аргументів, які б свідчили про необхідність внесення змін до наказу від 01.03.2024 №222-ОС в частині продовження строку дії контракту ОСОБА_1 з річного до закінчення воєнного стану, а також з огляду на існування нормативних підстав укладення контракту під час дії воєнного стану строком на один рік, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що спірний у цій справі наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.05.2024 № 529-ОС в частині продовження контракту понад встановлені строки ОСОБА_1 прийнятий без достатніх на те правових підстав, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закону №2232) (тут і далі в редакції станом на момент ухвалення наказу про продовження дії контракту із позивачем, тобто станом на 01.03.2024) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою цієї статті передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною п'ятою цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Стаття 26 Закону № 2232 визначає підстави звільнення з військової служби.
Так, частиною четвертою цієї статті передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на різних підставах, які розділено на три умови, а саме: у мирний час, під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а також під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Так, за приписами підпунктів "а" пунктів 1 та 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту лише під час у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану).
У свою чергу, за приписами пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 визначено наступні підстави за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Між тим, приписи пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 (в редакції з 18.05.2024) визначали, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (підпункт "ж") у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Тобто приписами підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту, може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.
Таким чином, з приведеного вбачається, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану не передбачена така умова звільнення з військової служби як закінчення строку дії контракту, який було укладено до початку воєнного стану.
У свою чергу, частина сьома статті 26 Закону № 2232 наголошує, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на момент видання наказу про продовження дії контракту позивача на 1 рік від 01.03.2024) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Схожі приписи містились також і у пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на момент ухвалення оспорюваного наказу про внесення змін від 19.05.2024), зокрема, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Водночас, кожна із редакцій статті 23 Закону №2232-ХІІ як станом на 01.03.2024, такі і станом на 19.05.2024 містила положення про те, що в особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.
Таким чином, з приведених вище приписів статті 23 Закону №2232-ХІІ вбачається, що як станом на 01.03.2024, так і станом на 19.05.2024 було закріплено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому, пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ не передбачено такої підстави звільнення з військової служби за контрактом під час проведення мобілізації та дії воєнного стану як закінчення строку дії контракту, який було укладено до початку воєнного стану.
Між іншим, слід зауважити, що існує різниця між визначенням поняття "особливий період" та поняттями "мобілізації" і "воєнного стану".
Так, за положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:
- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.
Щодо порядку проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі Положення №1115/2009).
Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У відповідності до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять:
військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
військову службу за контрактом осіб рядового складу;
військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом).
Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено та сторонами не заперечувалось, що позивач проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Черговий контракт на проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , який укладено з позивачем 19.05.2019, закінчувався 19.05.2024.
27 лютого 2024 року позивач звернулася із рапортом про продовження строку військової служби за новим контрактом на 1 рік (а.с.11 том 1).
Розглянувши поданий рапорт позивача, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 01.03.2024 №222-ОС продовжено військову службу ОСОБА_1 за новим контрактом строком на 1 рік. Підстава: рапорт Авраменко від 27.02.2024 (а.с.9 том 1).
19 травня 2024 року наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби №529-ОС внесено зміни до наказу від 01.03.2024 №222-ОС та пп. 1 п. 1 відповідного наказу, що стосується ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки на період воєнного стану. Підстава: Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні (а.с.12).
Вказаний наказ колегія суддів вважає правомірним, оскільки на день прийняття цього наказу (а саме, 19.05.2024) норма Закону №2232-ХІІ передбачала саме такий строк продовження контракту укладеного не під час дії воєнного стану, зокрема, понад встановлені строки на період воєнного стану. Інших приписів, щодо можливості продовження строку дії такого контракту на інший строк, аніж "понад встановлені строки на період воєнного стану" Закон №2232-ХІІ не містить.
Слід також зауважити, що оскільки контракт з позивачем укладено ще 19.05.2019, то відсутні підстави для застосування приписів підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
У зв'язку з чим, висновки суду першої інстанції про протиправність та скасування наказу від 19.05.2024 №529-ОС про внесення змін до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2024 №222-ОС, колегія суддів вважає помилковими.
У свою чергу, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на положення абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", абзацу 6 пункту 20 та абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, положення абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачають, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Аналогічні приписи містяться у абзаці 6 пункту 20 Положення №1115/2009, якими визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Водночас, в особливий період, крім періодів мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті (пункт 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Таким чином, вимоги абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ та абзацу 6 пункту 20 Положення №1115/2009 застосовуються в особливий період, окрім крім періодів мобілізації та дії воєнного стану.
Також, згідно з абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 передбачено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Тобто положення абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 передбачали виключення із правила, коли дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема, у випадку визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно, пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на 01.03.2024) визначалось, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану з підстав:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Тобто за приписами пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачалось звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, за підстави закінчення строку контракту.
Отже, як вказує абзац 9 пункту 41 Положення №1115/2009, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки) на період, визначений пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема: під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
В особливий період, крім періодів мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті (пункт 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Таким чином, з приведеного вбачається, що у спірний період дія контракту на військову службу продовжувалась на період проведення мобілізації та воєнного стану, за виключення випадків припинення військової служби, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", до яких не належала така підстава припинення служби як припинення строку контракту.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Інші доводи на, які посилалися учасники справи не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи заявника апеляційної скарги у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №480/5554/24 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення у справі №480/5554/24 та ухвалення нового про відмову в задоволенні вимог позову, апеляційна скарга на додаткове рішення у справі №480/5554/24 не підлягає задоволенню, а додаткове рішення - підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Так, частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).
За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, оскільки за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції вирішено скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 , то відсутні обставини, передбачені приведеною вище нормою процесуального права, для стягнення на користь позивача судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи приведене, додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №480/5554/24 підлягає скасуванню, з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні вимог заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №480/5554/24.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року та додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №480/5554/24 - задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 480/5554/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №480/5554/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №480/5554/24 - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій