24 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8549/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради (надалі - відповідач, Департамент), у якому просив:
визнати протиправною відмову відповідача у виплаті компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік;
зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік у розмірі 826,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є особою, віднесеною до другої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має право на отримання грошової компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік, однак відповідач безпідставно відмовив у наданні такої компенсації.
Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для виплати позивачу спірної компенсації, оскільки пунктом 4 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" таку компенсацію передбачено виключно для осіб, віднесених до першої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як позивач відноситься до другої категорії таких осіб.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У силу частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
ОСОБА_1 є особою, віднесеною до другої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .
У травні 2025 року позивач звернувся до Департаменту із заявою про надання йому грошової компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік.
Листом від 17.06.2025 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати компенсації, оскільки фінансування видатків на вказані цілі за рахунок державної програми у 2025 році не передбачено.
Не погодившись з такою позицією Департаменту, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до положень ст. 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
За змістом статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 1) пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20; 2) першочергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам чи закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні; право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. 3) позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (ст. 21 Закону в редакції станом на 01.01.2013).
Так, положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII внесено зміни безпосередньо до ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де пункт 2 частини першої статті 21 виключено.
Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 2 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відтак, безпосереднє право позивача, яке встановлено у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо пільг, компенсацій та гарантій, як громадянина України, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, що передбачено безпосередньо статтею 16 Конституцією України.
Тим самим, з 17.07.2018, з дня винесення Конституційним Судом України рішення №6-р/2018, особам, віднесеним до категорії 2 учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, повернуто право як на забезпечення санаторно-курортними путівками, так і право на компенсацію за не отриману санаторно-курортну путівку.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Згідно зі ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 р. у справі № 440/765/19, яке набрало законної сили, констатовано наявність права у позивача на забезпечення санаторно-курортною путівкою.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність фінансування видатків на зазначені цілі за рахунок коштів державної програми в 2025 році, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).
Неврегулювання Кабінетом Міністрів України правовідносин, пов'язаних із санатарно-курортним лікуванням щодо осіб віднесених до категорії 2 - не є підставою для позбавлення цієї категорії прав, що надані їм Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стосовно вимог виплати компенсації за не отриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік у розмірі 826,35 грн, суд зазначає, що оскільки відповідачем взагалі відмовлено у виплаті компенсації, зазначена позовна вимога є передчасною, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, фактично спірним питанням по даній справі є право позивача на отримання компенсації за не отриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік.
Враховуючи, що відповідачем ще не виплачено компенсацію та наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем під час виконання рішення суду у цій справі виплачена сума буде у меншому розмірі, суд доходить висновку, щодо на час розгляду цієї справи права позивача у частині позовних вимог що виплати 826,35 грн не порушені.
Передчасне задоволення даних вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради у виплаті компенсації ОСОБА_1 за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Полтавської міської ради здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку за 2025 рік.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя Л.М. Петрова