Справа № 420/14141/25
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , що виразилися у відмові в задоволенні рапорту, щодо лікування солдата ОСОБА_1 та виданні наказу № 99 від 03.04.2025 року в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ № 99 від 03.04.2025 року тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з погіршенням здоров'я, звернувся до свого безпосереднього командира підполковника ОСОБА_3 з рапортом щодо направлення його на лікування, до даного рапорту була додана вказана вище довідка військово-лікарської комісії № 2025-0401-1500-4062-3 від 01.04.2025 року та інші медичні документи. Даний рапорт був погоджений всіма вищими командирами, крім тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , тобто в задоволенні даного рапорту та направленні солдата ОСОБА_1 на лікування було відмовлено. Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 №99 від 03.04.2025 року, позивач з 03.04.2025 року виключений із списків особового складу частини, з 04.04.2025 року виключений зі всіх видів забезпечення, направлений до нового місця служби для подальшого проходження військової служби на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу запасного взводу запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, наголошуючи, зокрема, про недоведеність позивачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду його рапорту щодо лікування з огляду на нездійснення позивачем обов'язку подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті. Також зазначає про те, що рішення про переміщення позивача приймалося не командуванням військової частини НОМЕР_1 , а лише реалізовувалось на підставі наказу вищого керівництва; 2) позивача призначено на посаду резерву, які самі по собі не передбачають виконання бойових завдань, а навпаки, з підрозділів резерву військовослужбовці перерозподіляються на посади з урахуванням стану здоров'я та інших факторів, що впливають на виконання ними завдань; 3) військова частина НОМЕР_1 жодним чином не впливала на прийняття рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. А тому, при виданні наказу від 03.04.2025 №99 (по стройовій частині) щодо переміщення позивача на нове місце військової служби, тимчасово виконуючий обов'язки командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_5 діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства. Крім того, з рапортом щодо направлення на лікування на підставі довідки військово-лікарської комісії №2025-0401-1500-4062-3 від 01.04.2025 р. позивачу надається право звернутися до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 . Скасування наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №413-РС від 27.03.2025 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025р. №99 по (стройовій частині) не спричинить будь-яких наслідків для позивача, дія цих наказів закінчилась, адже позивач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року адміністративний позов залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання даного судового рішення шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду позовної заяви з додатками у паперовій формі, із належним чином засвідченими доказами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/14141/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у задоволенні клопотання представника заявника Осокіна Сергія Юрійовича (від 26.05.2025 року вхід. № ЕС/51688/25) про здійснення за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін розгляду справи № 420/14141/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 Міністерства Оборони України в званні солдат на посаді механіка майстерні технічного обслуговування ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтновідновлюваного батальйону.
В зв'язку із погіршенням стану здоров'я 27.03.2025 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом (вх. №2967 від 27.03.2025 р.), за результатом розгляду якого відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині від 27.03.2025 № 92 та від 29.03.2025 №94) та направлення начальника медичної служби від 27.03.2025, солдат ОСОБА_1 вибував до ВМКЦ Південного регіону (м. Одеса) 28.03.2025 року, після чого 29 березня 2025 року повернувся до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2025-0401-1500-4062-3 від 01.04.2025 року відносно ОСОБА_1 , - «на підставі статті графи ІІ розкладу хвороб, - Потребує лікування у КНП «БШВ» ООР (Фонтанська дорога, 114. М. Одеса) на строк не менше 14 календарних днів.
03.04.2025 року позивач звернувся до свого безпосереднього командира підполковника ОСОБА_3 з рапортом щодо направлення його на лікування, до даного рапорту була додана вказана вище довідка військово-лікарської комісії № 2025-0401-1500-4062-3 від 01.04.2025 року та інші медичні документи.
Як в подальшому позивачу стало відомо, даний рапорт був погоджений всіма вищими командирами, крім тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , тобто в задоволенні даного рапорту та направленні солдата ОСОБА_1 на лікування було відмовлено.
Згодом 03.04.2025 року позивачу стало відомо, що відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 №99 від 03.04.2025 року, він з 03.04.2025 року виключений із списків особового складу частини, з 04.04.2025 року виключений зі всіх видів забезпечення, направлений до нового місця служби для подальшого проходження військової служби на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу запасного взводу запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Вважаючи протиправними дії тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 , що виразилися у відмові в задоволенні рапорту щодо лікування солдата ОСОБА_1 та виданні наказу №99 від 03.04.2025 року в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу відмови в задоволенні рапорту від 03.04.2025р. солдата ОСОБА_1 щодо його лікування та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №99 від 03.04.2025р.
Згідно норм статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі -Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Для цього рапорт потрібно подавати з фіксацією вхідного номера - його необхідно зареєструвати у стройовій частині військової частини. Про це має бути проставлена відмітка на другому примірнику.
Натомість, суд зауважує, що позивачем не долучено до адміністративного позову та до матеріалів справи доказів подання рапорту від 03.04.2025р., який, за доводами останнього, подавався ним до військової частини НОМЕР_1 із підписами командирів, котрі клопочуть по суті рапорту та відмітки про його реєстрацію.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивачем не доведена протиправна бездіяльність щодо не розгляду його рапорту щодо лікування з огляду на не здійснення позивачем обов'язку подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, для того, аби розпочати процедуру розгляду такого рапорту по суті.
Отже, на думку суду, відсутні протиправні дії тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 у відмові в задоволенні рапорту щодо лікування солдата ОСОБА_1 на підставі того, що відповідний рапорт до військової частини НОМЕР_1 не надходив.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, 27.03.2025р. позивач звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх.№2967 від 27.03.2025р.) щодо направлення його до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (мм. Одеса) для проходження військово-лікарської комісії. Тобто з відповідного рапорту вбачається, що він зареєстрований в стройовій частині, має вхідний номер та дату.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2025р. №92 позивач з 28.03.2025р. вибував з пункту постійної дислокації військової частини до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ( АДРЕСА_1 ).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.03.2025р. №94 позивач прибув до пункту постійної дислокації військової частини з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону ( АДРЕСА_1 ).
Будь-яких інших рапортів, адресованих командиру військової частини НОМЕР_1 (прямому начальнику) від позивача не надходили, в Журналі реєстрації вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 запис (вхідного рапорту від 03.04.2025р.) відсутній.
Що стосується позовної вимоги позивача про скасування наказу №99 від 03.04.2025 року тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 109 Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Технічними засобами передачі документованої інформації, військовою частиною НОМЕР_1 було отримано повідомлення про прийнятті кадрові рішення, з якого вбачається, що наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №413-РС від 27.03.2025 року позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу запасного взводу запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
На підставі вищезазначеного повідомлення про прийнятті кадрові рішення та наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України і був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025 №99.
З огляду на вказане, суд зазначає, що рішення про переміщення позивача приймалося не командуванням військової частини НОМЕР_1 , а лише реалізовувалось на підставі наказу вищого керівництва; позивача призначено на посаду резерву, які самі по собі не передбачають виконання бойових завдань, а навпаки, з підрозділів резерву військовослужбовці перерозподіляються на посади з урахуванням стану здоров'я та інших факторів, що впливають на виконання ними завдань; військова частина НОМЕР_1 жодним чином не впливала на прийняття рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.
А тому, при виданні наказу від 03.04.2025 №99 (по стройовій частині) щодо переміщення позивача на нове місце військової служби, тимчасово виконуючий обов'язки командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_5 діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства.
Крім того, з рапортом щодо направлення на лікування на підставі довідки військоволікарської комісії №2025-0401-1500-4062-3 від 01.04.2025р. позивачу надається право звернутися до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_2 .
Скасування наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №413-РС від 27.03.2025 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025р. №99 по (стройовій частині) не спричинить будь-яких наслідків для позивача, дія цих наказів закінчилась, адже позивач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 .
За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність протиправності дій тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , що виразилися у відмові в задоволенні рапорту, щодо лікування солдата ОСОБА_1 та виданні наказу № 99 від 03.04.2025 року в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 ; відсутності підстав для скасування наказу № 99 від 03.04.2025 року тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, задоволенню не підлягають, з вище окреслених підстав.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 24.09.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 30.05.2025 року по 27.06.2025 року, з 15.08.2025 року по 22.08.2025 року, а також на лікарняному з 07.07.2025 р. по 08.08.2025 р. включно.
Суддя Ю.В. Харченко
.