Справа № 420/28330/24
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просить:
1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.05.2022 року по 31.12.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.05.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 року по 08.08.2024 року та компенсації за невикористану відпустку без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року.
6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 року по 08.08.2024 року та компенсації за невикористану відпустку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
7. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період проходження служби з 27.05.2022 року по 08.08.2024 року, відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн.). Такі дії відповідача позивач вважає протиправними.
Позивач вважає, що у період з 27.05.2022 року по 08.08.2024 року його грошове забезпечення має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01.01.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 01.01.2024 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Також позивач зазначив, що йому було виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, виходячи із грошового забезпечення без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Ухвалою від 16.09.2024 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
18.09.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає лише про строк звернення позивача до суду.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.05.2022 року по 08.08.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
08.08.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 позивача було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 24).
Однак у день виключення позивача зі списків особового складу, з ним не було проведено усіх необхідних розрахунків.
Обставини щодо розміру здійснених позивачу під час проходження служби грошових виплат відповідачем не заперечувалися.
Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону № 2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилом ч.4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007 р. № 1294.
30.08.2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ було прийнято постанову № 704 (далі за текстом постанова КМУ 704).
Згідно з п.10 постанови КМУ 704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018 р.
Пунктом 4 постанови КМУ було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 р. постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007 № 1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018 № 103 до п. 10 Постанови КМУ 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 була відновлена юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. № 1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ № 704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. № 103 перевагу належить віддати положенням закону як правовому акту вищої юридичної сили.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Звідси випливає, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
З 01.10.2020 набула чинності постанова КМУ від 28.10.2020 № 1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закон України від 21.12.2021 № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2684,00 грн.
З викладеного випливає, що доводи позивача щодо протиправності обчислення йому грошового забезпечення в період з 27.05.2022 року по 19.05.2023 року без використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2023 за Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» є обґрунтованими. Тому слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 27.05.2022 року по 19.05.2023 року, обчислене виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року.
Отже в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню.
Разом з тим, у задоволенні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 08.08.2024 року суд відмовляє, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до п.4 постанови №704 та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Суд наголошує, що увесь період спірних правовідносин з 20.05.2023 року по 08.08.2024 року Постанова КМУ від 12.05.2023 №481 була чинною, а отже підлягала застосуванню відповідачем.
Щодо права позивача на перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану, суд зазначає таке.
Так, у постанові від 08.08.2024 у справі №240/26703/23 Верховний Суд зазначив, що приписи пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ вказують, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги для оздоровлення.
Положення частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначати порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу, окладу за військовим званням, включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), та Порядок № 260.
Отже, за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
У підсумку Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23 констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.09.2025 року у справі № 240/2400/24.
З урахуванням викладеного, суд відмовляє позивачу у вимогах щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Від сплати судового збору позивач звільнений, а тому підстави для розподілу цих судових витрат відсутні.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (ч.9 ст.139 КАС України).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та АО «Губський та партнери» укладено договір про надання правової допомоги від 02.09.2024 р. № 852, , предметом якого є надання Адвокатським об'єднанням усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у справах які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновлення порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.. (а.с. 27)
02.09.2024 року між позивачем та АО « Губський та партнери» укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги № 852 від 02 вересня 2024 року.(а.с. 28)
Згідно п.1 додаткової угоди сторони погоджують, що гонорар Адвокатського Об'єднання за надання правничої допомоги Клієнту по справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення всіх належних сум грошового забезпечення, визначається у фіксованому розмірі та складає 10 000 (десять тисяч) гривень.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи.
Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності, складання позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів, враховуючи сталу судову практику в даній категорії справ.
Співмірною, з урахуванням критеріїв пропорційності, суд вважає суму витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог, у розмірі 1500 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.05.2022 року по 31.12.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.05.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк тридцять днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів