Справа № 420/6828/25
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 4178,00 (чотири тисячі сто сімдесят вісім) гривень та інфляційних втрат в сумі 15876,66 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень шістдесят шість копійок) за період з 05.12.2023 р. по 01.03.2025 р. відповідно до рішення суду у справі 420/1041/23, та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 15000 грн 00 коп. (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення суду від 05.12.2023 року у справі №420/19851/23 ГУ ПФУ в Одеській області здійснило перерахунок пенсії, а сума заборгованості за по попередній час не виплачена. Оскільки станом на дату подання позовної заяви заборгованість залишається не виплаченою, позивач вважає, що до суми заборгованості повинно бути застосовані компенсаційні заходи у вигляді нарахування 3% річних в сумі 4178,00 грн та інфляційних втрат в сумі 15876,66 грн за період з 05.12.2023 р. по 01.03.2025.
Відповідач подав відзив, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог завчає, що покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління, а виплата нарахованої доплати пенсії по справі №420/1041/23 буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлено наступне.
Рішенням Одеського ОАС від 05.12.2023 року по справі №420/19851/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року на підставі виправленої довідки від 01 травня 2023 року № 33/36-6966 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, виданої ДП “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Одеській області» відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», без обмеження її максимальним розміром, а також здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач на виконання вищевказаного судового рішення проведено перерахунок пенсії сума доплати за період з 01.01.2023 по 31.01.2024 з урахуванням фактично виплачених сум склала 112463,51 грн та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
Станом на 01.03.2025 зазначена вище заборгованість невиплачена.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати 3% річних та втрат від інфляції, звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши позиції сторін викладені у їх заявах по суті, оцінивши надані докази та приписи діючого законодавства суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме позивачем та пенсійним фондом відсутні договірні зобов'язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством.
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000 грн, суд зазначає наступне.
Наведені позивачем обґрунтування щодо моральної шкоди не підтверджуються жодними доказами, а отже є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, позивач повинен довести, зокрема, яку саме шкоду йому заподіяно і який її розмір.
При цьому необхідно враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
На думку суду, у цій справі підстав для стягнення моральної шкоди немає, оскільки спір виник у зв'язку із невиплатою доплати до пенсії, а не самої пенсії, тобто позивач не був позбавлений грошового доходу у вигляді пенсії, та не наведено у чому саме полягала ця шкода, та які настали наслідки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 242- 246 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.
.