Справа № 420/15081/24
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄЛРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в якому позивач просить суд:
визнати дії відповідача відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 року протиправними;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач повинен був з позивачем повністю розрахуватися 22.12.2020 року, а розрахувався 03.05.2024 року. Позивач вважає дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем протиправними, а відтак, на думку позивача, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вважає, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення статті 116 та 117 КЗпП України передбачають право на отримання позивачем компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення, що мала місце після того, як її виплата була фактично призначена судом.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 22.12.2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року по справі №420/15472/23, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по листопад 2020 року включно, а також належних при звільненні виплат, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано Міністерство оборони України (ЄДРПОУ 00034022) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) з 29.01.2020 року по листопад 2020 року включно, а також виплат, належних при звільненні (грошову компенсацію за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік, 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, компенсацію за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні) відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити виплату донарахованих сум з урахуванням раніше виплачених з утриманням податків та зборів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
03.05.2024 року на виконання рішення суду на рахунок позивача було зараховано 41 985,42 грн.
Позивач вважає, що у нього наявне право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 1 ч. 2 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно зі ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, згідно ст. 27 Закону України “Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Інстукцією № 558.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 року включно.
Однак Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 є протиправною.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, проте у спосіб, відмінний від того, про який просив позивач, з огляду на таке.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносин; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Судом встановлено, що позивачу невиплачено середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Аналізуючи викладене, суд вважає, що саме бездіяльністю відповідача, а не діями порушені права позивача.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (03.05.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 23.12.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 03.05.2024 року
Згідно із наданою відповідачем довідкою середньоденне грошове забезпечення позивача складає 931,03 грн.
Затримка розрахунку при звільненні становить 1227 календарних днів (період з 23.12.2020 року по 03.05.2024).
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 23.12.2020 року по 18.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 р. по 03.05.2024 р. - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 р. позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 22.12.2020 р., лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 23.12.2020 р. по 18.07.2022 р., суд враховує наступне.
Згідно із наданою відповідачем довідкою середньоденне грошове забезпечення позивача складає 931,03 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 23.12.2020 р. по 18.07.2022 р. становить 572 календарні дні.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 41985,42 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 532549,16 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (572 дні х 931,03 грн.)) = 0,07.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 23.12.2020р. по 18.07.2022 р. з врахуванням істотності частки становить 37 278,44грн. (572 дні х 931,03 грн. х 0,07).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 03.05.2024 р. суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р.).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 171309,52 грн. 931,03 грн. х 184 календарних днів).
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 208 587,96 грн., в тому числі за період з 23.12.2020 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 37278,44 грн., та з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р. у розмірі 171309,52 грн.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄЛРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2020 року по 03.05.2024 року включно.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі у за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 208 587,96 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка