Справа № 826/3446/15
24 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 59 о/с від 30.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора - чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;
- скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 59 о/с від 30.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;
- визнати протиправним наказ Міністерства внутрішніх справ України № 48 о/с від 16.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;
- скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 48 о/с від 16.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора - чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 31.01.2015р.;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України Головного управління в місті Києві та Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу виходячи з розміру середньомісячної зарплати в сумі 3 525,00 грн. та середньоденної заробітної плати в сумі 176, 25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2015 року у справі №826/3446/15 відкрито провадження та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2015р., яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято заяву про збільшення позовних вимог, оголошено перерву до 18.03.2015р., яке перенесено на 25.03.2015р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2015р. залучено до участі у справі в якості відповідача Подільске районне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, оголошено перерву до 08.04.2015р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2015р., яка занесена до протоколу судового засідання, приєднано до матеріалів справи додаткові докази, оголошено про перехід у письмове провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2015р. призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 22.04.2015р.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2015р. суд вирішив зупинив провадження у справі № 826/3446/15 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України питання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали ОАС м.Києва від 22.04.2015р. та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України ; звернутися до Верховного суду України із ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України питання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади».
На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, Акту приймання-передачі від 29.01.2025 року, Розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду №1 від 03.02.2025 «Про здійснення реєстрації та автоматизованого розподілу судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва» та протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 04.04.2025 року адміністративну справу №826/3446/16 розподілено судді Г.П. Самойлюк.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2025р., з урахуванням ухвали про виправлення описки, поновлено провадження у справі, прийнято до провадження адміністративну справу №826/3446/15. Вирішено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12.05.2025р, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 05.06.2025р.
Ухвалою суду від 14.05.2025 року призначено розгляд справи №826/3446/15 в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 05.06.2025р, яка занесена до протоколу судового засідання, визнано неповажною неявку позивача до судового засідання, відкладено підготовче засідання на 30.06.2025р.
Ухвалою суду від 30.06.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про закриття провадження у справі №826/3446/15.
Ухвалою від 30.06.2025 року, що занесена до протоколу засідання, залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Головне управління Національної поліції в м. Києві, відкладено
Ухвалою від 20.08.2025 року, що занесена до протоколу засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 17.09.2025 року, що занесена до протоколу засідання, продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві надало відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позивача звільнено на підставі наказу МВС України №48 о/с від 16.01.2015р. Рішення про звільнення з органів внутрішніх справ було прийнято із урахуванням вимог законодавства, а саме: Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до інформації наданої УДАІ ГУМВС України в місті Києві за фактом внесення завідомо неправдивих відомостей до протоколів про адміністративні правопорушення, які були складені працівниками Державтоінспекції відносно учасників Автомайдану за порушення ПДР України, прокуратурою м.Києва були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не є працівником апарату Головного управління, не отримував грошове забезпечення у фінансовій частині Головного управління, тому задоволення позовної вимоги щодо стягнення з ГУ МВС України в м.Києві коштів на користь працівника Подільського РУ ГУМВС в м.Києві призведе до порушення бюджетних зобов'язань та законодавства щодо оплати праці.
Від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовному заяву (вх..№ЕС/44334/25 від 08.05.2025), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування правової позиції зазначено, що на позивача розповсюджується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», тому, видаючи оспорюваний наказ (№ 48 о/с від 16.01.2015), відповідач (МВС України) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Головним управлінням Національної поліції в м. Києві до суду надано відзив (вх. № ЕС/80795/25 від 07.08.2025 р.), в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що накази відповідачів, які оскаржуються позивачем прийняті в порядку встановленому Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про очищення влади». Проведення перевірки, за результатами якої складається відповідний висновок не є обов'язковим, в силу приписів Закону. Наявність виключень для застосування заборони займати відповідні посади без проведення перевірки, передбачено пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» з посиланням на частину третю статті 1 Закону. Крім того, такий установлений законодавцем порядок є самостійним механізмом для звільнення і не потребує додаткового застосування порядку звільнення працівників за вчинення дисциплінарного проступку. Додатково зазначено про відсутність установленого уповноваженою особою (Кабінетом Міністрів України) правонаступництва територіальних органів МВС України, якими у цій справі є ГУМВС України в місті Києві та Подільське РУ ГУМВС України в місті Києві. Зауважено про неможливість притягнення до матеріальної відповідальності самостійної юридичної особи ГУНП у м. Києві за прийняті рішення інших юридичних осіб. Така позиція ґрунтується на вимогах загального законодавства, де визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (частина перша статті 96 ЦК України).
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини Подільського районного управління.
Наказом МВС України №48 о/с від 16.01.2015р. «По особовому складу» відповідно до вимог пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Наказом ГУ МВС України в місті Києві №59 о/с від 30 січня 2015 року №48 о/с «Щодо особового складу» відповідно до вимог пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Не погоджуючись з оскаржуваними наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
У статті 1 Закону 1682-VII визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 737-VII.
Відповідно до частин четвертої та чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Відповідно до пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться, зокрема, у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби.
Пунктом 66 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17 дійшла висновку, що заборони, встановлені Законом України «Про очищення влади» № 132-VIII виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта. При цьому, люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не у притягненні до відповідальності посадових осіб.
В постанові від 25 червня 2020 року по справі № 813/937/15 Верховний Суд вказав, що Закон України «Про очищення влади» № 132-VIII визначає конкретні правові підстави для застосування для відповідних осіб установлених ним заборон та сукупність умов, за наявності яких виникають такі підстави.
Так, передбачена пунктом 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII заборона щодо перебування на посаді працівника правоохоронного органу може бути застосована до осіб при одночасній сукупності наступних обставин:
1) особа в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно учасників масових акцій протесту;
2) участь порушника в таких масових акціях протесту повинна бути встановлена та доведена;
3) учасник масових акцій протесту повинен бути притягнутий, зокрема, до адміністративної відповідальності за дії, які вчинені ним під час таких акцій протесту та, в подальшому, повинен бути звільнений від такої відповідальності відповідно до Законів України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» та «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».
З матеріалів справи вбачається, що у наказі МВС України №48 о/с від 16.01.2015р. підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Проте, в наказі №48 о/с від 16.01.2015р. відсутні посилання на будь-яку інформацію, яка стала підставо для звільнення позивача ОСОБА_1 відповідно до пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
В наказі Головного управління МВС України в місті Києві від 30.01.2015 № 59 о/с підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. Підстава: наказ МВС України від 16.01.2015 № 48о/с.
Так, Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на правомірність прийняття спірного наказу зазначає, що на позивача розповсюджується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідно до інформації наданої УДАІ ГУМВС України в місті Києві за фактом внесення завідомо неправдивих відомостей до протоколів про адміністративні правопорушення, які були складені працівниками Державтоінспекції відносно учасників Автомайдану за порушення ПДР України, прокуратурою м.Києва були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Дії Позивача як працівника .ДАІ, щодо складання адмінпротоколу з порушенням чинного законодавства в черговий раз сприяли негативному ставленню громадськості до органів ДАІ та підривали їх авторитет в суспільстві. Враховуючи це, поряд із застосуванням відносно позивача Закону України «Про очищення влади» застосовано також п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Також, представник відповідача Головного управління МВС України в місті Києві в запереченнях на позовну заяву зазначає, що відповідно до інформації наданої з УДАІ ГУМВС України в місті Києві за фактом внесення завідомо неправдивих відомостей до протоколів про адміністративні правопорушення, які були складені працівниками Державтоінспекції відносно учасників Автомайдану за порушення ПДР України, прокуратурою м.Києва були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, ані представником Міністерства внутрішніх справ України, ані представником Головного управління МВС України в місті Києві не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження існування станом на дату прийняття оскаржуваних наказів щодо позивача ОСОБА_1 обставин, з якими приписи п. 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII, пов'язують можливість звільнення особи зі служби.
В матеріалах справи наявний лист Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС в м.Києві №10/5446 від 19.03.2015р., відповідно до якого на виконання запиту повідомлено, що відповідно до рапортів інспекторів з адміністративної практики ВДАІ з обслуговування Соломянського, Подільського, Шевченківського, Деснянського, Святошинського районів, підпорядкованих ГУМВС України в м.Києві, у відділах ДАІ відсутні оригінали та копії документів, зазначених у запиті, а саме, в тому числі:
адміністративний протокол серії АБ2 №271591 від 02.01.2014 про вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.122-2 КУпАП, складеного ОСОБА_1 (відповідно до вих..0601 від 06.01.2014 даний матеріал скеровано до Подільського районного суду міста Києва);
адміністративний протокол серії АБ2 №271599 від 07.01.2014 про вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.122-2 КУпАП, складеного ОСОБА_1 (відповідно до вих..1701 від 17.01.2014 скеровано до Подільського районного суду м.Києва).
адміністративний протокол серії АБ2 № 381791 від 16.01.2014 про вчинення ОСОБА_5 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.122-2 КУпАП, складеного ОСОБА_1 (відповідно до вих..2001 від 20.01.2014 скеровано до Подільського районного суду м.Києва).
Відповідно до вимог ст. 221 КУпАП, п. 2.2 Розділу 2 Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, яка затверджена наказом МВС України № 77 від 26.02.2009 «Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені статтями 122-2, запитувані адміністративні матеріали було скеровано до суду для з'ясування всіх обставин справи та прийняття рішення.
Однак, з вказаного листа Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС в м.Києві №10/5446 від 19.03.2015р., не вбачається будь-яка інформація про те, що вказані 3 (три) протоколи про адміністративні правопорушення складені ОСОБА_1 стосовно учасників масових акцій протесту, а також про те, що участь порушників в таких масових акціях протесту в подальшому була встановлена та доведена.
Згідно листа Офісу Генерального прокурора від 04.08.2025 № 14/1-33071-14, наразі у кримінальному провадженні № 42012100020000046 від 25.02.2014 продовжується здійснення досудового розслідування за фактом в тому числі, що стосуються складення ОСОБА_1 шести протоколів про адміністративних правопорушень учасниками акцій протесту «Автомадан», які проживали чи були зареєстровані на території Подільського району міста Києва. За результатами проведеної перевіри на підставі рапортів які в січні 2014 року надійшли на виконання ОСОБА_1 ним без встановлення обставин правопорушення, всі 6 протоколів скеровано на розгляд до Подільського районного суду м.Києва, де за результатами розгляду протоколів спричинено наслідки правового характеру та осіб притягнуто до адміністративної відповідальності, що таким чином незаконно перешкодило організації або проведенню у подальшому зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, зокрема мирної акції протесту на автомобілях у вигляді автопробігів «Автомайдан». Наразі досудове розслідування триває, на теперішній час ОСОБА_1 підозру не повідомлялось.
Проте, в листі від 04.08.2025 № 14/1-33071-14 не зазначено номерів та дат складання 6 (шести) протоколів, які були скеровані позивачем ОСОБА_1 до Подільського районного суду м.Києва, як і не зазначено дат рішень та номерів справ, згідно яких осіб притягнуто до адміністративної відповідальності.
Крім того, суд зауважує, що лист №10/5446 від 19.03.2015р. та лист від 04.08.2025 № 14/1-33071-14 містять розбіжності щодо кількості протоколів складених ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідачів про те, що позивачем скоєно вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Суд зауважує, що навіть отримавши інформацію щодо складених протоколів про адміністративні правопорушення відносно учасників Всеукраїнського громадського руху «Автомайдан» та інших учасників мирних акцій протесту, відповідач повинен був перевірити конкретну індивідуально визначену поведінку позивача та відповідні дії, що були ним вчинені під час виконання покладених на нього службових обов'язків, а не застосовувати формальний підхід у спірних правовідносинах. Лише виважений, об'єктивний та неупереджений підхід до вжиття люстраційних заходів з чітким і неухильним виконанням вимог відповідного спеціального законодавства відповідатиме принципу верховенства права та міжнародним стандартам.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 25 червня 2020 року по справі № 813/937/15.
Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682 наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв'язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов'язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Так, у рішенні від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), ЄСПЛ із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що люстрація є втручанням у їхнє право на повагу до приватного життя, оскільки це вплинуло на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
У вказаному рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).
У зазначеній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
Разом з тим, будь-яких належних та допутимих доказів на підтвердження того, що дії позивача зі складання протоколів про порушення Правил дорожнього руху України охоплюються Законом України «Про очищення влади» та зумовлюють наявність достатніх правових підстав для застосування до позивача заборон, передбачених цим Законом, відповідачами, суб'єктами владних повноважень, не надано.
Тобто, в матеріалах справи відсутні докази існування вищенаведених умов, сукупність яких є необхідною, для застосування до працівника правоохоронних органів пункту 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII та заборон, передбачених цим Законом, а отже звільнення позивача із займаної ним посади є протиправним.
Крім того, приписами ст. 40 КЗпП України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 29.01.2015 року № 7 о/с вирішено уважати такого, що перебуває у черговій оплачуваній відпустці за 2015 р. майора міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового чергової частини штабу, тривалістю 30 діб, додатково 15 діб за вислугу років (усього 45 діб), з 12 січня по 25 лютого 2015 року, з перебуванням в місті Жашкові Черкаської області.
Тобто, станом на дату прийняття оскаржуваних наказів позивач ОСОБА_1 перебував у відпустці, що свідчить про порушення відповідачами приписів чинного законодавства.
Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України № 48 о/с від 16.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві підлягають до задоволення.
При цьому, враховуючи те, що спірний наказ № 59 о/с від 30.01.2015 року є похідним від наказу Міністерства внутрішніх справ України № 48 о/с від 16.01.2015 року, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 59 о/с від 30.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора - чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
Щодо способу поновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів», скасовуючи наказ в частині звільнення позивача, суд враховує, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Верховний Суд України в постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-33цс14 та Верховний Суд в постанові від 30 січня 2018 року по справі № 800/609/16 зазначили, що у разі визнання незаконним і скасування акта суб'єкта владних повноважень про звільнення особи із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є поновлення особи на посаді, з якої її було незаконно звільнено.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.
За таких підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 31.01.2015 року.
Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Частиною ч.2 ст.235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
У відповідності до абз.3 п.2 Порядку №100 збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно заперечень Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (від 21.04.2015) позивач, здійснюючи розрахунок середньоденної заробітної плати виходив з нарахованої заробітної плати за листопад та грудень 2014 року, але не врахував той факт що в грудні 2014 року разом з заробітною платою була здійснена виплата одноразової премії, яка не може бути врахована. Таким чином, відповідач просить позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення середньоденної заробітної плати в сумі 176.25 грн. не задовольняти, встановивши суму виходячи з дійсного грошового забезпечення в розмірі - 104,73 грн.
Згідно довідки Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 07.04.2015 року № 23, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 104,73 грн. (а.с. 26 т. 1)
При цьому, період вимушеного прогулу в робочих днях складає 2705 днів (з 31.01.2015 року по 24.09.2025 року).
В той же час, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Подільське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, в якому позивач проходив службу та отримував грошове забезпечення - припинено.
Верховний Суд в постановах від 20 лютого 2019 року по справі № 826/16659/15, від 13 березня 2019 року в справі № 524/4478/17 вказав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов'язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншому/іншим державному/державним органу/органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому, чи внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
В постанові від 11 лютого 2021 року по справі №826/9815/18 Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв'язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого: - якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому/іншим суб'єкту/суб'єктам владних повноважень; - якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд в постанові від 28 листопада 2023 року по справі № 806/2056/18 вказав, що нормами статей 1, 2 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» передбачалося, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції було, з-поміж іншого: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень. Своєю чергою приписами статей 1, 2 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності. Поряд із цим, згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Таким чином, в постанові від 28 листопада 2023 року по справі № 806/2056/18 Верховний Суд дійшов висновку, що на підставі співставлення завдань та функцій трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.
Наказом голови Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 затверджено, зокрема структуру територіальних органів поліції, згідно з якою до складу Головного управління Національної поліції у м. Києві входить Подільське управління поліції.
Ліквідація Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції у м. Києві до структури якого входить зокрема Подільське управління поліції, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов'язання вжити заходів щодо вирішення спору з колишнім працівником ліквідованого у такий спосіб органу.
Отже, Головне управління Національної поліції у м. Києві, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Близька за змістом правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року в справі №П/811/3414/15, від 25 червня 2020 року в справі №420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі №821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі №520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року в справі №823/1462/15, від 02 серпня 2023 року в справі №580/2348/21.
Тобто, саме на Головне управління Національної поліції в м. Києві як на правонаступника покладено обов'язок щодо вирішення питання про виплату позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Таким чином, враховуючи період вимушеного прогулу 2705 днів, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 283294,65 грн. (з урахуванням довідки Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 07.04.2015 року № 23, відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 104,73 грн.)
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат та те, що позивач звільнений від сплати судового збору, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592201), Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (вул. Хорива, 20, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 08672928), Головного управління Національної поліції в м. Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583) про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 48 о/с від 16.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора - чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 59 о/с від 30.01.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 31.01.2015 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 283294,65 грн. (двісті вісімдесят три тисячі двісті девяносто чотири гривні 65 копійок), з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з 31.01.2015 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя: Г.П. Самойлюк