25 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/4489/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідності до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Кіровоградського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідності (надалі - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач), у якій просить суд:
- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 47640,49 грн;
- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1834,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII (надалі - Закон №875-XII) не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році однієї особи з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняті особами з інвалідністю, в розмірі середньої річної заробітної плати, в розмірі 47640,49 грн. Також, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-XII, відповідачу нарахована пеня в розмірі 1834,14 грн. У зв'язку з чим утворилася заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 49474,63 грн, яка в добровільному порядку відповідачем не сплачена.
З цих підстав просить позов задовольнити.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
На обгрунтування заперечень зазначає про виконання у повному обсязі вимог Закону №875-XII щодо виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2024 році.
Вказує, що являється особою з інвалідністю ІІ групи, працює самостійно та залучає у своїй діяльності найману працю. Крім цього, ним було створено одне робоче місце для особи з інвалідністю, про що проінформовано державну службу зайнятості шляхом подання звіту за формою №3-ПН. При цьому, докази на підтвердження фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за їх зверненням, чи направленням органами Державної служби зайнятості позивачем не надані.
Звертає увагу, що Закон №875-XII покладає на роботодавця обов'язок створити (пристосувати) належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи, перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII, а не займатися пошуком таких осіб.
Вважає, що вжив усі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування осіб з інвалідністю, проте фактичне працевлаштування таких осіб не відбулося через відсутність відповідних звернень.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову
Будь-яких клопотань від учасників справи не надходило
07.07.2025 ухвалою Кіровоградського окружного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження), за ініціативи суду витребувано від Кіровоградського обласного центру зайнятості докази по справі.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії В01 №500908 від 13.11.1997 (а.с. 50).
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №171744 від 23.06.2016 відповідачу з 15.06.2016 встановлено другу групу інвалідності безтерміново (а.с. 49).
Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, склала 10 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), - повинно складати - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників 952809,80 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) становить 95280,98 грн (а.с. 17зв.)
У зв'язку з невиконанням нормативу у працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю відповідачу нараховано адміністративно-господарські санкцій у сумі 47640,49 грн.
Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій розміщений в електронному кабінеті ОСОБА_1 на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025 о 12:09 год., що підтверджується квитанцією від 04.03.2025 (а.с. 7зв.)
Згідно розрахунку пені для ФОП ОСОБА_1 нараховано позивачем пеню станом на 01.07.2025 у розмірі 1834,14 грн (а.с. 7).
Кіровоградський обласний центр зайнятості у клопотанні від 15.07.2025 зазначив, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 13.05.2024 був поданий звіт за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» із зазначенням потреби у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю до Кропивницької філії Кіровоградського обласного центру зайнятості (а.с. 32).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені в Законі №875-XII.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частини 1-2 статті 19 Закону №875-XII).
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Згідно з частинами 12 - 13 статті 19 Закону №875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.
Приписами статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред'являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.
Аналіз наведених вище норм права в системному взаємозв'язку дає підстави для висновку про те, що адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону №875-XII. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій самостійно до 15 квітня року, останні стягуються у судовому порядку.
09.06.2023 набрав чинності Порядок надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 №553 (далі - Порядок №553), яким визначено механізм надання підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - роботодавець), філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (міському, районному, міськрайонному центру зайнятості - до дати припинення їх діяльності) (далі - центр зайнятості) інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до пунктів 2-6 Порядку №553 роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.
Інформацію про оприлюднені на Єдиному порталі вакансій державної служби оголошення про проведення конкурсів на посади державної служби, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, НАДС подає до державної служби зайнятості шляхом інформаційного обміну.
Інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може надаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).
Первинна інформація надається роботодавцем з метою інформування про наявність потреби у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Уточнювальна інформація подається в разі потреби на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії (вакансій), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (кандидатів). При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Роботодавець може повідомити центру зайнятості про закриття вакансії (вакансій) шляхом надсилання відповідної інформації в електронній формі на офіційну електронну адресу центру зайнятості (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).
Роботодавець подає до центру зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування особи з інвалідністю, за формою звітності № 3-ПН, визначеною Мінекономіки.
Вимоги цього пункту не поширюються на інформацію, яку подає НАДС згідно з абзацом другим пункту 2 цього Порядку.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначається Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067-VI (далі - Закон №5067-VI, в редакції до 01.01.2025).
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 затверджено порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який визначає механізм подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - форма №3-ПН).
Відповідно до пункту 1.4 Розділу І Порядку, форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 1.5 Розділу І Порядку, форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, з аналізу Закону №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
При цьому, періодичності (щомісячної, щоквартальної тощо) подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Так, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Однак обов'язок фізичної особи-підприємця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на державну службу зайнятості.
Як установлено судом, позивачем було подано 13.05.2024 до Кропивницької філії Кіровоградського обласного центру зайнятості звіт за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням потреби у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю.
Так, згідно поданого звіту, що містить відмітки у відомостях про вакансії про можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач вказує на наявність вакансії водія.
Таким чином, відповідач повідоми центр зайнятості про те, що створив робоче місце для особи з інвалідністю та готовий таку особу працевлаштувати.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону №5067-VI забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №5067-VI Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону №5067-VI не встановлює правил, за якими фізична особа-підприємець був би зобов'язаний самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.
Разом з тим, частиною третьою статті 18 Закону №5067-VI чітко визначені обов'язки фізичної особи, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI, «Про зайнятість населення» реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.
Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Таким чином, працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство.
Як встановлено судом відповідач з 15.06.2016 є особою з інвалідністю 2 групи (безтерміново).
Відповідно до пункту 7 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю", затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591, у рядку 02 Форми відображається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, з розподілом за статтю, місцем фактичного проживання та віком. Якщо фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, вона збільшує показник рядка 02 на одиницю.
Постановою правління Пенсійного Фонду України від 10.03.2023 №14-1 та Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.03.2023 №17 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за №456/39512) затверджено Порядок надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік.
Вказаним порядком у Додатку затверджено Форму розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Так, у рядку 02 вказаного Розрахунку передбачено показник середньооблікової чисельності штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
В свою чергу, згідно абзацу 1 Примітки до вказаного Розрахунку фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, якій відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, показник рядка 02 збільшується на одиницю.
Таким чином, з системного аналізу вищевказаних нормативних приписів вбачається, що фізична особа з інвалідністю, яка використовує найману працю, включається в рахунок виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та є еквівалентом однієї працевлаштованої особи з інвалідністю.
У матеріалах справи наявні листи відповідача №4 від 18.05.2023, №5 від 05.06.2023, №6 від 02.04.2024 та №9 від 10.09.2025 з відмітками про їх одержання Кіровоградським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб, у яких зазначено про встановлення йому другої групи інвалідності безстроково (а.с. 51-52).
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", зокрема, відповідач сам є особою з інвалідністю другої групи, ним створено робоче місце для особи з інвалідністю, подано інформацію до Кропивницької філії Кіровоградського обласного центру зайнятості звіт про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі №820/2267/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства, встановлених обставин справи та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
За приписами частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при оцінці розміру витрат суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West AlliaNce Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказані висновки також наведені у Постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24.03.2020, по справі №320/3271/19 від 07.05.2020, від 07.09.2023 у справі №202/8301/21.від 18.05.2023 у справі №280/1983/19.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просить суд стягнути з позивача на його користь витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 3000,00 гривень.
На підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, представником відповідача надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.07.2025; копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2024 (далі - Договір); копію Додаткової угоди від 19.07.2025 до вказаного Договору; копію квитанції до прибуткового касового ордера №156 від 19.07.2025.
Згідно із пунктом 1.1 Договору Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання в інтересах Клієнта надавати йому професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити грошову винагороду (гонорар) Адвокатському об'єднанню за надання професійної правничої допомоги, а також фактичні витрати пов'язані з виконанням цього договору
У пункті 4 Договору сторонами узгоджено, розмір, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) та порядок сплати гонорару визначаються додатковою угодою.
Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 6.1. Договору).
Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди до Договору розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги в Кіровоградському окружному адміністративному суді у справі №340/4489/25 є фіксованим та становить 3000,00 грн.
Сума витрат 3000,00 грн була сплачена відповідачем Адвокатському об'єднанню «Усатенко і Усатенко» 19.07.2025, що підтверджується Квитанцією до прибуткового касового ордера №156.
У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №280/1983/19 вказано, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №607/4341/20 колегія суддів підкреслювала, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно матеріалів справи представником відповідача - адвокатом Усатенко В'ячеславом Юрійовичем подано відзив на позовну заяву та додатки до нього, що підтверджується електронним підписом останнього.
Оцінюючи подані документи, якими представник відповідача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, обсяг наданої правничої допомоги, категорію складності справи, значення справи для сторін, суд приходить до висновку, що заявлена сума 3000,00 грн є завищеною.
Зокрема, враховуючи обсяг доказового матеріалу, усталеність судової практики у цій категорії справ, суд вважає такими, що не відповідають критерію реальності адвокатських витрат витрати на написання відзиву на позовну заяву у сумі 3000,00 грн.
Таким чином, враховуючи встановлені частиною 5 статті 134 КАС України критерії, зважаючи на характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги обставини цієї справи та процесуальний хід її розгляду, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для стягнення на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн, що відповідає принципам об'єктивності, справедливості та співмірності.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22217312, вул. Соборна, 7-А, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., 25009) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22217312, вул. Соборна, 7-А, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., 25009).
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК