про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
25 вересня 2025 року № 320/47087/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом (Документ сформований в системі “Електронний суд») до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, у якому просить суд:
- Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ) Бабенко Ольги Олександрівни про накладення штрафу від 04.09.2025 року у виконавчому провадженні ВП № 52801988 у розмірі 164 488.65 грн
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Згідно частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою, суд виходить з наступного.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Лебединський районний суд 10.10.2016 року видав виконавчий лист №580/754/16-ц, на підставі якого 02.11.2016 року відкрито виконавче провадження №52801988. У подальшому цей документ було передано до Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва, який 04.07.2019 року прийняв провадження. 03.09.2025 року представником позивача направлено адвокатський запит про надання розрахунку заборгованості. У відповіді від 04.09.2025 року зазначено, що загальна сума становить 526 363,68 грн, у тому числі: 328 977,30 грн - заборгованість по аліментах; 32 987,73 грн - виконавчий збір; 164 488,65 грн - 50% штраф. Водночас серед наданих документів не було постанови про накладення штрафу. Лише після повторного адвокатського запиту 05.09.2025 року отримано копію постанови від 04.09.2025 року про накладення штрафу у розмірі 164 488,65 грн, а також розрахунок заборгованості станом на 05.09.1025 року (328 977,30 грн).
Позивач вважає постанову про накладення штрафу незаконною та необґрунтованою, оскільки виконавець визначив штраф, виходячи із загальної заборгованості з 05.2016 по 08.2025 роки. Однак відповідальність, передбачена абз. 3 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», діє лише з 28.08.2018 року, тому штраф не може нараховуватись за попередній період. Розрахунок штрафу проведено помилково: 328 977,30 грн Ч 50% = 164 488,65 грн, що охоплює і період до 28.08.2018 року. Умисного ухилення від сплати аліментів не було, заборгованість виникла у зв'язку зі складними сімейними та матеріальними обставинами. Таким чином, представник позивача Чечель Сергія Володимировича вважає, що накладення штрафу є протиправним і порушує права позивача, оскільки призводить до безпідставного стягнення надмірних коштів.
Оцінивши подану позовну заяву та додані до неї документи на предмет дотримання формальних вимог, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21), суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У даній справі, з мотивувальної частини постанови про накладання штрафу від 04.09.2025 року у виконавчому провадження № 52801988, вбачається, що штраф накладається у зв'язку із наявності заборгованості у боржника сплати аліментів у розмірі 328 977, 3 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.
Державний виконавець, керуючись частиною 14 статті 71 Закону N 1404-VIII, постановив накласти штраф на ОСОБА_1 у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 164 488, 65 гривень.
Статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 зазначено, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону N 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону N 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону N 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону N 1404-VIII.
Вказане вище дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону N 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також Великою Палатою Верховного Суду враховується, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону N 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові (у справі № 2610/27695/2012) висновує, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону N 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду (у справі № 2610/27695/2012), суд вважає, що зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу, скаржнику необхідно звернутись до суду, який видав виконавчий документ, в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до приписів статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка визначає право на справедливий суд, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, слід зазначити, що судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), у якому зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи положення статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, в порядку контролю за виконанням судового рішення.
За таких умов, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Відмовити у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального Управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.