25 вересня 2025 року Справа № 280/5463/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд.3; код ЄДРПОУ 14035769),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якій позивач, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 16.05.2025 року за №083850025837;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.05.2025 року (з моменту звернення).
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який попри наявність тяжкого стану здоров'я з раннього віку, через об'єктивні обставини - складність встановлення діагнозу - оформив інвалідність лише в дорослому віці. У зв'язку з чим, позивач вважає, що має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) як жінка, яка виховувала особу з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку, досягла віку призначення такого виду пенсії та має необхідний страховий стаж. Разом із тим, рішенням відповідача позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, оскільки відсутня інформація про дату, коли вперше визнали дитиною з інвалідністю, первинний медичний висновок не надано, окрім того, позивачем надано первинну виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №1016625, в якій зазначено, що ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) визнаний інвалідом третьої групи з 24.09.2018 року довічно, причина інвалідності загальне захворювання. Позивач вважає таке рішення протиправним. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 01.07.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області); витребувано докази.
11.07.2025 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, відповідно яких зазначає, що спірним рішенням позивачці відмовлено в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 пункту 1 статті 115 Закону №1058-IV. Водночас, вік позивачки становить - 52 роки, страховий стаж складає 29 років 07 місяців 15 днів. До загального страхового стажу не зараховано період: - з 01.09.1990 - 29.06.1995 року, оскільки згідно записів в трудовій книжці відсутній номер наказу про звільнення та запис не засвідчений відбитком печатки та підписом відповідальної особи. В електронній пенсійній справі міститься диплом який надано не в повному обсязі, відсутня перша сторінка. Також не взято до уваги для призначення дострокової пенсії за віком, довідку висновків ЛКК №161 від 14.04.2025 року, оскільки відсутня інформація про дату, коли вперше визнали дитиною з інвалідністю, первинний медичний висновок не надано, окрім того, позивачкою надано первинну виписку з акту огляду МСЕК №1016625 в якій зазначено, що ОСОБА_2 визнаний інвалідом третьої групи з 24.09.2018 року довічно, причина інвалідності - загальне захворювання. Пунктом 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Таким чином, виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, мати дитини інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку та дана обставина повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Водночас, визначальним є факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років та факт виховання її (дитини-інваліда) матір'ю до цього віку. Також, висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Отже, виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, у відповідача відсутні правові підстави для призначення позивачці дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства. Просить відмовити в задоволенні позову.
14.07.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначено, що твердження про те, що у відповідача відсутні правові підстави для призначення позивачці дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, є правомірним лише в тій частині, яка стосується права на дострокову пенсію виключно як матері дитини з інвалідністю, якщо така інвалідність була встановлена після досягнення дитиною шестирічного віку, без відповідного висновку ЛКК. Водночас, це не охоплює всього предмета спору в даній справі. Предметом даного адміністративного позову є право позивачки на дострокове пенсійне забезпечення не лише як матері дитини з інвалідністю з дитинства, але також і як матері тяжко хворої дитини, якій не було встановлено інвалідність, що є окремою та самостійною підставою для призначення дострокової пенсії згідно з чинним законодавством. Наявність такого тяжкого захворювання підтверджується довідкою медичного закладу про захворювання, що мало місце до шестирічного віку. Отже, у цій справі позивачка вважає, що має право на призначення дострокової пенсії як мати тяжко хворої дитини, за наявності відповідного медичного підтвердження про захворювання дитини до досягнення нею шестирічного віку. Просить позов задовольнити.
15.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що 08 травня 2025 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV. За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення №083850025837 від 16.05.2025 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1995 згідно записів трудової книжки , оскільки відсутній номер наказу про звільнення та запис не засвідчений відбитком печатки та підписом відповідальної особи. В електронній пенсійній справі міститься диплом, який надано не в повному обсязі, відсутня перша сторінка. Також, довідку висновків ЛКК №161 видану 14.04.2025 взяти до уваги для призначення дострокової пенсії за віком немає можливості, оскільки відсутня інформація про дату, коли вперше визнали дитиною з інвалідністю, первинний медичний висновок не надано, окрім того, позивачкою надано первинну виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №1016625 в якій зазначено, що ОСОБА_2 визнаний інвалідом третьої групи з 24.09.2018 року довічно, причина інвалідності-загальне захворювання. Тому, право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону №1058-IV на даний час відсутнє. Просить відмовити в задоволенні позову.
16.07.2025 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій зазначено, що обставини хвороби сина позивачки ОСОБА_2 підтверджуються довідкою висновків лікарсько-консультативної комісії № 161 від 14.04.2025, де зазначається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку (Наказ МОЗУ від 08.11.2001 року № 454/471/516). Однак, попри наявність тяжкого стану здоров'я дитини з раннього віку, протягом дитинства лікарі не могли встановити остаточний діагноз, що унеможливлювало оформлення статусу дитини-інваліда. Ці обставини не залежали від волі позивачки, яка з моменту виявлення перших ознак хвороби перебувала в активному лікувальному процесі та постійно зверталася за медичною допомогою для сина. Лише після досягнення ОСОБА_2 повноліття вдалося встановити точний діагноз і оформити інвалідність у встановленому законом порядку. Отже, у цій справі позивачка вважає, що має право на призначення дострокової пенсії як мати тяжко хворої дитини, за наявності відповідного медичного підтвердження про захворювання дитини до досягнення нею шестирічного віку, яке було надане відповідно до позовної заяви. Просить позов задовольнити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 03.04.1998.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ №1016625 від 24.09.2018 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , первинно встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково.
08.05.2025 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
Заява позивача в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №083850025837 від 16.05.2025 позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
За змістом рішення зазначено, що вік заявниці 52 роки, страховий стаж становить 29 років 07 місяців 15 днів. До страхового стажу позивачки не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 29.06.1995 згідно записів трудової книжки, оскільки відсутній номер наказу про звільнення та запис не засвідчений відбитком печатки та підписом відповідальної особи. В електронній пенсійній справі міститься диплом, який надано не в повному обсязі, відсутня перша сторінка. Довідку висновків ЛКК №161 видану 14.04.2025 взяти до уваги для призначення дострокової пенсії за віком немає можливості, оскільки відсутня інформація про дату, коли вперше визнали дитиною з інвалідністю, первинний медичний висновок не надано, окрім того, позивачкою надано первинну виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №1016625, в якій зазначено, що ОСОБА_2 визнаний інвалідом третьої групи з 24.09.2018 року довічно, причина інвалідності-загальне захворювання. Право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV на даний час відсутнє.
Позивач вважає, що має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV як як жінка, яка виховувала особу з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку, та мати тяжко хворої дитини, за наявності відповідного медичного підтвердження про захворювання дитини до досягнення нею шестирічного віку, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина 1 статті 9 Закону № 1058-IV).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV (в редакції Закону № 2040-IX від 15.02.2022, яка набула чинності з 30.04.2022) право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
До 15.02.2022 відповідна редакція даної норми передбачала таке право лише для жінок, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерів осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства було віднесено також дітей з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, станом на дату звернення позивача за призначенням дострокової пенсії відповідно до норм чинного законодавства право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався статтею 2 Закону № 875-XII, а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV). Зокрема, відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України № 2961-IV (в редакції на момент набуття ним чинності) дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України № 2961-IV (у редакції Закону №1053-IX від 03.12.2020, яка введена в дію з 30.06.2021 та є чинною на теперішній час) дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України № 875-XII, ані в Законі України № 2961-IV. При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 за № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку (пп.6 п.7).
Згідно з пунктом 2.18 Порядку № 22-1 (у редакції, яка була чинною до 30.12.2022) визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 24.11.2022 №23-1 «Про затвердження Змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України» пункт 2.18 Порядку № 22-1 викладено у такій редакції:
«2.18. Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).».
Із матеріалів справи встановлено, що до заяви про призначення дострокової пенсії позивач додала Довідку висновків лікарсько-консультативної комісії від 14.04.2025 №161, відповідно до якої ЛКК дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав медичні показання для визнання його дитиною - інвалідом до досягнення шестирічного віку (наказ МОЗУ від 08.11.2001 №454/471/516 р.VI, п.2, пп.2.40).
Судом встановлено, що дитина позивача хворіла на захворювання, яке відповідає розділу VI «Хвороби кістково-м'язової системи і сполучної тканини», пункту 2 «Захворювання та патологічні стани, що дають право на одержання державної соціальної допомоги строком на 5 років» підпункту 2.40 Переліку медичних показань, що дають право на одержання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516, а саме: синдром Елерса-Данлоса, Q79.6, що відповідно до Національного класифікатора хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я (НК 025:2021) відноситься до вроджених вад розвитку кістково-м'язової системи, не класифікованих в інших рубриках.
Тобто, хвороба дитини позивача, яка у подальшому стала підставою для встановлення їй інвалідності, була в неї від народження і постійно розвивалась, а наявність медичних показників для визнання дитини позивача дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку підтверджена належним чином висновком лікарсько-консультаційної комісії.
На підставі зазначених вище і досліджених судом документів та за відсутності інших доказів на підтвердження того, що дитина позивача не мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
При цьому, твердження відповідача про те, що Довідка висновків лікарсько-консультативної комісії від 14.04.2025 №161 має містити інформацію про дату, коли вперше визнали дитиною з інвалідністю, є безпідставним та необґрунтованими, оскільки ні п.2.18 Порядку №22-1, ні інші норми чинного законодавства таких обов'язкових вимог не встановлюють.
Щодо посилання на виховання позивачем тяжко хворої дитини, слід зазначити, що, як зазначалось раніше, відповідно до п.2.18 Порядку №3-1 визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 6 Сімейного кодексу України).
Отже, визнання дитини тяжко хворою, у тому числі після досягнення нею шестирічного віку, можливо лише до досягнення нею повноліття.
Водночас, як на момент досягнення дитиною позивача шестирічного віку (2004 рік), так на момент досягнення нею повноліття (2016 рік), коли особа втрачає статус дитини, відповідні законодавчі положення були відсутні (зміни до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV та п.2.18 Порядку №22-1 внесені лише у 2022 році), отже, дитина позивача не могла бути визнана тяжко хворою в установленому законом порядку.
Разом із тим, судом встановлено, що позивач належним чином підтвердила, що її дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, а тому наведене вище не впливає на висновок суду про те, що позивач мала право на призначення відповідного виду пенсії.
За наведеного вище суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення та необхідність його скасування.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення дострокової пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV позивач досягла необхідного віку 50 років та мала необхідний страховий стаж не менше 15 років (29 років 07 місяців 15 днів, що встановлено у спірному рішенні), а єдиною підставою для відмови позивачу в призначенні дострокової пенсії було невизнання відповідачем позивача матір'ю особи з інвалідністю з дитинства, що визнано судом безпідставним.
Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу дострокової пенсії на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача призначити позивачу таку пенсію з дати звернення за її призначенням - з 08.05.2025.
Покладення такого обов'язку необхідно здійснити саме на відповідача як на суб'єкта владних повноважень, який був уповноважений на розгляд відповідної заяви позивача та прийняв рішення, що мало наслідком порушення прав позивача у спірних правовідносинах.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн
Враховуючи висновки суду про наявність підстав для задоволення позову, понесені позивачем витрати на сплату судового збору підлягають стягненню на його користь в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №083850025837 від 16.05.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з 08 травня 2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, місцезнаходження: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд.3; код ЄДРПОУ 14035769.
Повне судове рішення складено 25.09.2025.
Суддя М.О. Семененко