25 вересня 2025 року Справа № 280/6039/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби;
стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2024 року по день фактичної виплати (13.06.2025 року), в розмірі 1007320,60 грн. (один мільйон сім тисяч триста двадцять гривень 60 коп.);
стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, а саме: з 31.08.2024 року по 09.05.2025 року, в розмірі 710,20 грн. (сімсот десять гривень 20 коп.);
стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, а саме: з 31.08.2024 року по 13.06.2025 року, в розмірі 206,39 грн. (двісті шість гривень 39 коп.);
зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 7892,50 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 року у справі № 280/4410/24, у відповідності по Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 року у справі №280/4410/24 на картковий рахунок позивачу були перераховані належній йому суми грошового забезпечення від Фінансового управління ГШ ЗСУ, а саме: 09.05.2025 року в сумі 6275,50 грн.; 13.06.2025 року в сумі 1617,00 грн. Отже, вказує, що станом на дату виключення позивача зі списків особового складу ГШ ЗСУ, а саме: 31.08.2024, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку із позивачем. Враховуючи, що при звільненні з посади, яку позивач обіймав в ГШ ЗСУ, позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення, то відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 31.08.2024 року по 13.06.2025 року. Також вказує, що враховуючи наявність факту порушення строків виплати позивачу сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 31 серпня 2024 року по 13 червня 2025 року. Просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач позовну заяву не визнав. У письмовому відзиві від 05.08.2025 вх. № 32498 посилається на те, що позивач не був звільнений з військової служби в запас (у відставку), він погодив своє переведення з Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, у визначений ним строк, власноруч поданим рапортом. Вважає, що позивач довільно трактує норми законодавства, фактично просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, забуває додати, що позивач не припиняв проходження такої служби. Покликається на те, що спір з відповідачем, який розглядався Запорізьким окружним адміністративним судом у справі № 280/4410/24 був наявний до моменту переведення позивача до нового місця проходження служби, а відтак, у даному конкретному випадку не підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 КЗпП України. Вважає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у відповідача обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами пункту 242 положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6039/25 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26.03.2022 проходив військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 280/4410/24 зобов'язано Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.04.2022 по 31.12.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Наказом начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.08.2024 № 166 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації соціального супроводу - заступника начальника управління соціального супроводу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (52 тарифний розряд, посадовий окладом 9020 гривень), відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 квітня 2024 року № 705 призначено на посаду старшого викладача кафедри соціальної роботи у військах (силах) військового факультету соціальних та поведінкових наук Військового інституту Київського Національного університету України вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - міста Києва. З 31 серпня 2024 року виключено зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 280/4410/24, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 280/4410/24 09.05.2025 та 13.06.2025 на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти у розмірі 7 889,50 грн.
Вважаючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
За правилами ч. 1 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Відповідно до п. 7 Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Згідно з п.109 Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими формуваннями одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Між тим, позивач просить зобов'язати стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
З матеріалів справи встановлено, що Наказом начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.08.2024 № 166 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації соціального супроводу - заступника начальника управління соціального супроводу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (52 тарифний розряд, посадовий окладом 9020 гривень), відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 квітня 2024 року № 705 призначено на посаду старшого викладача кафедри соціальної роботи у військах (силах) військового факультету соціальних та поведінкових наук Військового інституту Київського Національного університету України вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - міста Києва. З 31 серпня 2024 року виключено зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.
Системно аналізуючи вищевказані норми права, суд доходить висновку, що переміщення військовослужбовця по службі має своїм наслідком, зокрема, виключення його із списків особового складу установи та всіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям та зарахування до таких списків на новому місці служби. Однак таке переміщення не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення з військовослужбовцем всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи те, що позивача направлено для подальшого проходження служби до Служби безпеки України, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.
Щодо вимог визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, суд зауважує, що позивачем взагалі не наведено будь-якого обґрунтування таких позовних вимог. Крім того, позивач не заявляє вимоги зобов'язального характеру щодо виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні.
Також, слід зазначити, що Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Відповідно до вимог пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок 178), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Тож, враховуючи вказані положення та фактичні обставини, суд висновує, що у відповідача були відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, оскільки факт звільнення його зі служби відсутній.
Щодо вимог стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону України № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України № 2050-III).
Системний аналіз вищенаведених норм, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи, що несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв'язку з неправомірними діями відповідача, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну індексацію грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Згідно п.п. 2,3 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
При цьому, суд вважає, що розрахунок конкретних сум компенсації має бути здійснено саме відповідачем.
За таких обставин, виходячи з меж позовних вимог, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за періоди з 31.08.2024 по 09.05.2025 та з 31.08.2024 року по 13.06.2025.
Враховуючи, що у даному спорі підлягала встановленню наявність права у позивача на нарахування та виплату відповідної компенсації, а також те, що така компенсація йому не була нарахована, а стягнення можливе лише щодо вже нарахованих сум, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення таких коштів є передчасними.
Щодо вимог здійснити виплату позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, на виплачену суму грошового забезпечення в розмірі 7892,50 грн., яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 року у справі № 280/4410/24, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44).
Пунктами 2, 3 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми ПДФО, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначив, що аналіз п.2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми ПДФО, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд в постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд по цій справі враховує правовий висновок Верховного Суду та вважає, що компенсація ПДФО як окрема гарантія соціального захисту осіб рядового і начальницького складу підлягає нарахуванню та виплаті одночасно з виплатою грошового забезпечення, на яке військовослужбовець мав право.
При цьому, суд не приймає доводи відповідача про відсутність підстав для виплати такої компенсації, так як позивач наразі проходить службу на посаді старшого викладача кафедри соціальної роботи у військах (силах) військового факультету соціальних та поведінкових наук Військового інституту Київського Національного університету України. Суд зазначає, що спір стосується компенсації ПДФО за виплачені саме відповідачем суми грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 280/4410/24. Доказів же здійснення такої компенсації відповідачем не надано.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, яке нараховане на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного судувід 28.06.2024 по справі №280/4410/24.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
При цьому, суд не вирішує питання про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивач, заявивши у позові вимоги про їх стягнення у розмірі 5000 грн., не надав відповідні підтверджуючі документи.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку, - задовольнити частково.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м.Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за періоди з 31.08.2024 по 09.05.2025 та з 31.08.2024 року по 13.06.2025.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м.Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, яке виплачене на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі №280/4410/24.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.09.2025.
Суддя Л.Я. Максименко