19 вересня 2025 року м. Ужгород№ 260/2200/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ващиліна Р.О.
за участю секретаря судового засідання Фозекош В.В.
сторони в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову ОСОБА_1 на військову службу по загальній мобілізації без укладення відповідного контракту; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ґ» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 22 травня 2023 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою проходження контрактної військової служби, оскільки не є громадянином України. Незважаючи на це, позивач бу зарахований в запас як такий, що не перебуває на військовому обліку. 23 березня 2024 року позивач був призваний на військову службу по мобілізації, незважаючи на законодавчі норми, що передбачають можливість прийняття іноземців та осіб без громадянства на військову службу виключно за контрактом та у добровільному порядку. Попри неодноразові звернення позивача укласти з ним контракт у встановленому законом порядку, такий укладено не було. 18 лютого 2025 року позивач подав рапорт до Військової частини НОМЕР_1 , в якій на даний момент проходить службу, з проханням звільнити його зі служби за власним бажанням, як особу без громадянства. Разом з тим, у встановлений законодавством строк відповідь на такий рапорт позивач не отримав.
11 квітня 2025 року представник відповідача 2 подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якій проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що поданий позивачем до Військової частини НОМЕР_1 рапорт не містить підписів вищих посадових осіб, до яких таке клопотання повинне бути звернене у порядку підпорядкування, як і не включає інших відміток стосовно відмови клопотати з порушеного позивачем питання. Отже, позивач допустив порушення встановленого законодавством порядку звернення з рапортом. Окрім того, звертає увагу суду на відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «ґ» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки ним не було додано документів, які б вказували на приналежність його до осіб з числа іноземці, або осіб без громадянства.
15 квітня 2025 року представник позивача подала через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача 2 не погоджується. Вважає, що відсутність підписів вищих посадових осіб, яким у межах службового підпорядкування мало бути адресоване відповідне клопотання, а також належних службових відміток щодо розгляду або відмови в розгляді поданого рапорту свідчить виключно про службову недбалість та бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 . Зазначає, що контракт не був укладений з причин, які не залежали від волі позивача, а саме: у зв'язку з його незаконним призовом на військову службу в рамках загальної мобілізації. Заявляє, що ОСОБА_1 не є громадянином України, що підтверджується відповіддю Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області. Попри неодноразові звернення позивача з вимогою укласти з ним контракт про проходження військової служби у встановленому законодавством порядку, такий укладено не було.
21 квітня 2025 року представник відповідача 1 подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому заявлені позовні вимоги вважає безпідставними. Так, зазначає, що позивач, проживаючий в м. Ужгороді, 23 березня 2024 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому підписав заяву, в якій його було повідомлено про те, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Жодних застережень під час його призову на військову службу ОСОБА_1 не висловлював, про наявність іншого громадянства чи відсутність громадянства України не повідомляв. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивач рахується, як такий що підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має статус військовозобов'язаного. ОСОБА_1 про наявність у нього права на відстрочку від мобілізації в особливий період чи інформації про його бронювання, інших застережень і відповідних документів не надавав.
24 квітня 2025 року представник позивача подала через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача 1 не погоджується. Вважає, що дії відповідача 1 щодо недотримання встановленого порядку проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства через не укладення контракту є грубим порушенням прав позивача.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залишено без руху адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині позовних вимог, що стосуються оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу по загальній мобілізації без укладення відповідного контракту ОСОБА_1 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, а розгляд справи продовжено.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 поновлено судовий розгляд в адміністративній справі. Окрім того, витребувано від ОСОБА_1 відомості щодо наявності рішення Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, про надання йому статусу особи без громадянства, а також за наявності відомості щодо постійного місця проживання на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). Витребувано від Державної міграційної служби України відомості стосовно того, чи звертався ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , м. Ужгород Закарпатської області, із заявою про визнання його особою без громадянства та результатів розгляду такої заяви, а також відомості щодо набуття ОСОБА_1 громадянства України.
Сторони в судове засідання 19 вересня 2025 року не з'явилися, про відкладення розгляду справи не клопотали, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищенаведене суд вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представників сторін.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 23 березня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний та направлений для проходження військової служби під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2024 №150 солдата ОСОБА_1 , призначеного на посаду навідника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , з 17 травня 2024 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до довідки №812 від 27.05.2024, станом на день виникнення спірних правовідносин солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 стверджує, що він є особою без громадянства, при цьому був призваний на військову службу за мобілізацією, а контракт з ним укладено не було.
18 лютого 2025 року ОСОБА_1 скерував командиру Військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку рапорт, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі пп. «ґ» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
За результатами розгляду такого рапорту листом №169/2286 від 27.03.2025 Військова частина НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відмовила у зв'язку з порушенням вимог підпорядкованості при поданні рапорту. Окрім того, зауважено про не надання доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є особою з числа іноземців та осіб без громадянства, а також копії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Вважаючи протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу по загальній мобілізації без укладення відповідного контракту, що по суті перешкоджає звільненню з військової служби у встановленому законодавством порядку, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Суд враховує, що спірні правовідносини виникли в період дії в Україні воєнного стану.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Ч. 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 6 ст. 1 Закону №2232, військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
У випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Нормами ч. 1 ст. 2 Закону №2232 встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється, в тому числі, іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (ч. 3 ст. 2 Закону №2232).
Особливості прийняття на військову службу та проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства регламентується нормами голови ІІІ-1 Закону №2232.
Так, ст. 21-1 Закону №2232 передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу.
На військову службу за контрактом приймаються раніше не судимі іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах і відповідають таким вимогам проходження військової служби:
- мають вік, передбачений статтею 22 цього Закону;
- придатні до військової служби за станом здоров'я;
- пройшли професійно-психологічний відбір;
- мають достатній рівень фізичної підготовки.
Для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання або безпосередньо до військової частини, в якій вони мають бажання проходити службу за контрактом.
Процедура прийому та професійно-психологічного відбору, форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки його припинення (розірвання), порядок присвоєння військових звань іноземцям та особам без громадянства визначаються відповідними положеннями про проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства, якщо інше не передбачено законом.
Отже, нормами чинного законодавства України передбачена можливість проходження військової служби особами без громадянства виключно на добровільних засадах шляхом укладення контракту.
Позивач стверджує, що незважаючи на те, що народився в 1973 році в м. Ужгород Закарпатської області, він громадянином України не являється, натомість є особою без громадянства.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні регламентується нормами Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773).
Відповідно до положень п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
В розумінні п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №3773).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Отже, правовий статус особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, посвідчуються посвідкою на постійне проживання.
Ч. 22 ст. 4 Закону №3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ.
Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Згідно ч. 23 ст. 4 Закону №3773 особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Статтею 6-1 Закону №3773 врегульовано порядок визнання особою без громадянства. Так, зокрема, такою законодавчою нормою передбачено, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Враховуючи вище викладені норми законодавства можна дійти висновку, що для того щоб набути статус особи без громадянства необхідно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції) та отримати відповідне рішення.
З метою перевірки правдивості заявлених позивачем тверджень щодо наявності в нього статусу особи без громадянства суд ухвалою від 22.08.2025 витребував від ОСОБА_1 відомості щодо наявності рішення Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, про надання йому статусу особи без громадянства, а також за наявності відомості щодо постійного місця проживання на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).
Разом з тим, позивач витребуваних судом доказів у встановлений строк не надав.
Окрім того, вищезазначеною ухвалою суд витребував від Державної міграційної служби України відомості стосовно того, чи звертався ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , м. Ужгород Закарпатської області, із заявою про визнання його особою без громадянства та результатів розгляду такої заяви, а також відомості щодо набуття ОСОБА_1 громадянства України.
На виконання вимог суду Державна міграційна служба України листом №8.1-9569/8.1.1-25 від 04.09.2025 повідомила, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не звертався із заявою про визнання особою без громадянства або оформлення посвідки на тимчасове проживання. Окрім того, зазначила, що за наявними обліками територіальних органів Державної міграційної служби України рішення про встановлення, оформлення належності до громадянства України, набуття громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в установленому порядку не приймалося.
З огляду на вищенаведені відомості суд вважає безпідставними твердження позивача про наявність в нього статусу особи без громадянства, оскільки такий у встановленому Законом №3773 порядку оформлений не був.
В свою чергу відповідно до відомостей свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 14.05.1973, ОСОБА_1 народився в м. Ужгороді Закарпатської області. Його батьками є ОСОБА_2 (українець) та ОСОБА_3 (українка).
Громадянин України в розумінні норм ст. 1 Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235) є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
В свою чергу особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Відповідно до ст. 3 Закону №2235, що регламентує належність до громадянства України, громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
З метою встановлення приналежності ОСОБА_1 до громадянства України на підставі положень ст. 3 Закону №2235, суд витребував від позивача відомості щодо його постійного місця проживання на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). Однак всупереч ухвалі суду від 22.08.2025 позивач таких доказів у встановлений судом строк не надав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуюче те, що надання особі статусу особи без громадянства чи громадянина України не віднесено до повноважень відповідачів, суд вважає, що позивач, який обґрунтовує заявлені позовні вимоги саме згаданою обставиною, повинен самостійно довести її правдивість.
В розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Однак жодних доказів на підтвердження відсутності в нього громадянства України, окрім заявлення нічим не обґрунтованих тверджень, ОСОБА_1 не надав.
Суд зазначає, що відсутність даних про документування позивача паспортом громадянина України не спростовує набуття громадянства України за народженням, а може свідчити про ухилення від отримання відповідного паспорта та документального оформлення статусу.
Суд також враховує те, що під час мобілізації ОСОБА_1 не повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_4 про неможливість призову його на військову службу з огляду на відсутність в нього громадянства України. Жодних інших аргументів неможливості його призову, окрім відсутності громадянства України, позивач не заявляє, а судом таких обставин встановлено не було.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регламентуються спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи суд вважає безпідставними заявлені до відповідача 1 позовні вимоги.
Стосовно позовних вимог, заявлених до відповідача 2, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби на підставі пп. «ґ» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232.
Так, вказана законодавча норма передбачає, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України), але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби.
Аналіз викладених норм дає підстави дійти висновку, що іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу за контрактом мають право на звільнення з військової служби за власним бажанням.
Однак, як свідчать обставини справи, ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період як громадянин України та був документований військовим квитком серії НОМЕР_5 від 23.03.2024. Жодного контракту як іноземець або особа без громадянства позивач не укладав, а тому на нього не можуть розповсюджуватися вимоги пп. «ґ» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2025 року.
СуддяР.О. Ващилін