25 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/13652/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.01.2021;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.01.2021 із урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року із застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправно не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме не повністю була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 27.10.2017 по 20.01.2021.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що військовою частиною права позивача не порушено, оскільки виконано заходи щодо дотримання та підвищення соціальних стандартів і гарантій. Відповідач виплату грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям здійснював виключно в межах фінансових ресурсів, тому підстави для задоволення вимог позивача відсутні.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 у спірний період з 27.10.2017 по 20.01.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На звернення позивача щодо виплати індексації відповідач листом надав довідки про суми нарахованої та виплаченої індексації ОСОБА_1 , однак перерахунок такої індексації не здійснив.
Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати коштів, на які мав право за час проходження служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України " Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою-другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2003 № 1078 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016). Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
За приписами пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
На законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців був встановлений у січні 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб") та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб").
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема до 01.03.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Матеріалами справи підтверджено, що індексація позивачу за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 не нараховувалася та не виплачувалася.
Суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", за період з 27.10.2017 по 28.02.2018, тому невиплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у цей період є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Крім того, аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з 27.10.2017 по 28.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови № 704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності врахування при проведенні індексації грошового забезпечення за спірний період січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078, оскільки в період з 01.01.2008 по 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.
За таких обставин позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січня 2008 року є правомірними та підлягають задоволенню.
З приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 по 20.01.2021 суд враховує таке.
Заявлені в цій частині позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що розмір підвищення грошового забезпечення в березні 2018 року був меншим за суму індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, а тому в силу абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 відповідач був зобов'язаний з 01.03.2018 виплачувати індексацію-різницю грошового забезпечення, яка є різницею між сумою індексації і розміром підвищення доходу, однак такої виплати не здійснював.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Суд зауважує, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу: "поточної" та "індексації-різниці". Суми цих індексацій можуть нараховуватися й одночасно, й окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, то право на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Щодо "індексації-різниці" суд зазначає, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 мова йде про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить на користь висновку, що нарахування й виплата сум індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
При цьому, для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку № 1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення, з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Проте відповідач у порушення абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078 для встановлення наявності підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для перерахунку позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.01.2021, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 400/9920/21, де Верховний Суд зазначив, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
- розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року склало 8453,42 грн, грошове забезпечення позивача за березень 2018 року - 8875,74 грн. Тобто розмір підвищення доходу становить 422,32 грн.
Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 гривні.
Разом із цим, за нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.
При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:
ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:
ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;
ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;
ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.
При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за період, який розглядається і який не був перерваний підвищенням заробітної плати. Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі - ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.
За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації був перевищений 38 разів, а саме:
- у 2008 році - 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;
- у 2009 році - 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;
- у 2010 році - 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;
- у 2011 році - 3 рази: січень, березень, квітень;
- у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;
- у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;
- у 2014 році - 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;
- у 2015 році - 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;
- у 2016 році - 1 раз: квітень;
- у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;
- у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має такий вигляд:
2008 рік (1,027 * 1,038 * 1,031 * 1,013 * 1,002 (1,008 * 0,995 * 0,999) * 1,011 * 1,017 * 1,015 * 1,021)
*
2009 рік (1,029 * 1,015 * 1,014 * 1,014 (1,009 * 1,005) * 1,011 * 1,014 (0,999 * 0,998 * 1,008 * 1,009) * 1,011)
*
2010 рік (1,018 * 1,019 * 0,993 (1,009 * 0,997 * 0,994 * 0,996 * 0,998) * 1,012 * 1,029 * 1,016 (1,005 * 1,003 * 1,008)
*
2011 рік (1,01 * 1,009 * 1,014 * 1,013 * 1,009 (1,008 * 1,004 * 0,987 * 0,996 * 1,001 * 1,001 * 1,002 * 1,002 * 1,002 * 1,003 * 0,997 * 0,997 * 0,998 * 0,997 * 1,001 * 0,999 * 1,002 * 1,002 * 0,999 * 1,001 * 0,999 * 0,993 * 1,004 * 1,002 * 1,005 * 1,002 * 1,006)
*
березень 2014 року - грудень 2014 року (1,022 * 1,033 * 1,038 * 1,01 * 1,012 (1,004 * 1,008) * 1,029 * 1,024 * 1,019 * 1,03)
*
2015 рік - березень 2016 року (1,031 * 1,053 * 1,108 * 1,14 * 1,022 * 0,986 (1,004 * 0,99 * 0,992) * 1,023 * 0,987 * 1,02 * 1,022 (1,007 * 1,009 * 0,996 * 1,01))
*
квітень 2016 року (1,035)
*
травень 2016 року - березень 2018 року (1,245 (1,001 * 0,998 * 0,999 * 0,997 * 1,018 * 1,028 * 1,018 * 1,009 * 1,011 * 1,01 * 1,018 * 1,009 * 1,013 * 1,016 * 1,002 * 0,999 * 1,02 * 1,012 * 1,009 * 1,01 * 1,015 * 1,009))
*
100 % = 253,30%.
Отже, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018, помножений на величину приросту індексу споживчих цін, та ділиться на 100 (1762,00 грн * 253,30 % / 100 = 4463,15 грн).
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 422,32 грн = 4040,83 грн.
Отже, зважаючи на те, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то наявні підстави для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Однак всупереч зазначеному відповідач не нараховував і не здійснював виплату позивачу індексації з 01.03.2018 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 по 20.01.2021 повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Суд зазначає, що визначення конкретного розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача, і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та зазначених правових висновків Верховного Суду, з огляду на відсутність у суду повноважень самостійно здійснювати розрахунок суми індексації, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 20.01.2021 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 20.01.2021 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Щодо посилань відповідача про пропуск строку звернення до суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. І лише починаючи з цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказане свідчить про те, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин у їх сукупності, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1767,59 грн підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Координаційно-моніторингової митниці Державної митної служби України, яка прийняла протиправне рішення.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 7 статті 139 КАС України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08.03.2023 у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі оцінено у 5000,00 грн.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, аналізуючи документи надані представником позивача на підтвердження витрат на правничу (правову) допомогу, враховуючи категорію та складність справи, ціну та предмет позову, а також те, що розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без виклику сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), суд вважає розмір вартості наданих послуг є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та результатом розгляду справи, а отже, вимоги про відшкодування 5000,00 грн витрат на правничу допомогу - необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям реальності та розумності.
Враховуючи досліджені судом докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, суд доходить висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн на користь позивача.
Керуючись статтями 6, 9, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 20.01.2021, виходячи із розрахунку різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 20.01.2021, виходячи із розрахунку різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з урахуванням виплачених раніше сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (трьох тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 25 вересня 2025 р.
25.09.25