24 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/12331/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання рішення неправомірним, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у якому просить:
- визнати рішення №4191/03-16 від 18.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області у відмові переходу з пенсії по інвалідності на пенсію із зниженням пенсійного віку у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» неправомірною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6-ть років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», тобто з 10.02.2025.
В обґрунтування позову вказує, що період проживання на території радіаційного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993, становить 2 роки 4 місяці та 4 дні. У період з 01.09.1988 по 15.05.1990 не проживала в с.Нижня Рудня, Коростенського району, Житомирської області, так як навчалась у Житомирському СПТУ №15, що підтверджується доданим дипломом. Термін навчання з 01.09.1988 по 15.05.1990. У цей період мала канікули: навчання з 01.09.1988 по 10.05.1990, що складає місяць, літні, в 1989 році, 1 місяць та 2 тижні, хворіла в 1988 році, що підтверджується довідкою та перебувала в селі у батьків, що складає ще місяць, крім того, всі вихідні та святкові дні приїздила до батьків, та перебувала в с.Нижня Руді що складає близько чотирьох місяців. Дані обставини підтверджуються актом встановлення місця проживання та витягом з амбулаторної карти. Загальний термін мого проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить більше трьох років. Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що із 1993 року по даний час проживає зоні гарантованого добровільного відселення, а тому має право на призначення пенсії в 54 роки. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовна заява прийнята до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов до суду 18.06.2025. Заперечуючи позовні вимоги вказує, що позивачем надано довідку від 07.02.2025 №33, виданої Овруцькою міською радою, зазначено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована і проживала з 26.09.1986 по 28.08.1988 в с. Нижня Рудня (зона гарантованого добровільного відселення, 3 зона). Тобто, згідно наданих документів станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 по 28.08.1988 становить 02 роки 4 місяців 2 дні, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років відповідно до Закону №796. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області правомірно відмовлено позивачу в переведенні на пенсію за віком.
До відзиву долучені матеріали пенсійної справи.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ГУ УПФУ в Миколаївській області вказує, що оскільки позивач, постійно проживала менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення, то підстави для проведення перерахунку відповідно до Закону № 796 у Головного управління відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У період з 30.06.2025 по 18.07.2025 та, з 06.08.2025 по 26.08.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003№ 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 10.02.2025 про призначення/перерахунок пенсії. Вид пенсії: за віком.
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви ОСОБА_1 та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За результатом розгляду заяви позивача від 10.02.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення №918150812077 від 18.02.2025 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію із зниженням пенсійного віку.
У рішенні від 18.02.2025 вказано, що відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи та додатково наданих документів неможливо перевести ОСОБА_1 , на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки згідно наданої довідки від 07.02.2025 № 30, виданої Овруцькою міською радою, зазначено, що ОСОБА_1 дійсно зареєстрована і проживала з 26.04.1986 по 28.08.1988 в с. Нижня Рудня (зона гарантованого добровільного відселення, 3 зона). Оскільки заявниця, постійно проживала менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення, то підстави для проведення перерахунку відсутні.
Головне управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 19.02.2025 повідомило позивача про рішення, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (далі - Закон №796) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Положеннями ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до абз. 1 ст.55 Закону №796 передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абз.5 п.2 ст.55 Закону №796 встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Із аналізу наведеної правової норми встановлено, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796 визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796 передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796 потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796 вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796 є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, виникнення право на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Отже, зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.
При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абзацу дев'ятого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
- документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Під час розгляду справи судом встановлено, що для підтвердження наявності права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796, позивач, на виконання вимог п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додала інші документи:
- диплом про навчання НОМЕР_1 ,
- довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру №2512;
- документ про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС чи потерпілого (1) №30,
- документ про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС чи потерпілого (2) №655,
- посвідчення постраждалого від ЧАЕС НОМЕР_2 .
Згідно з статтею 9 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Сторонами не заперечується, що на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501).
Пунктом 2 Порядку №501 (в редакції, що діяла станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_3 від 10.01.1995 виданим Житомирською обласною радою народних депутатів, надає їй право користуватися пільгами, передбаченими Законом №796-ХІІ.
Водночас, як вже зазначалось судом, визначеними в абзаці 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умовами, які надають особі право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, є не тільки наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а ще й проживання (робота) такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наявне у неї посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), є достатнім доказом наявності у нього необхідного для призначення пенсії строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, що була чинна станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема:
- особи, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території цієї зони не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ);
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років (п.3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ).
В свою чергу, пунктом 5 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який пов'язаний саме із зоною гарантованого добровільного відселення, надався наступним категоріям осіб:
1) особам, які постійно проживали на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії (тобто на 26.04.1986);
2) особам, які прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили у цій зоні не менше трьох років.
4) особам, які постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
Зміст правової норми пункту 5 Порядку № 501 свідчить, що нею визначено декілька підстав для видачі особі посвідчення потерпілого категорії 3 серії Б, серед яких не тільки проживання/робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, а ще й постійне проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії, тобто станом на 26.04.1986.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (дублікат замість НОМЕР_4 ) категорії 3 серії НОМЕР_2 від 02.02.2015 виданого Житомирською облдержадміністрацією, не є документом, який беззаперечно підтверджує факт її проживання/роботи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, оскільки таке посвідчення могло бути видане їй на підставі постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії (на 26.04.1986).
Щодо періоду проживання позивача на території радіоактивного забруднення, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, село Нижня Рудня та місто Овруч Коростенського району Житомирської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Крім того, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 Верховним Судом сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що має право на зарахування до строку її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періодів, протягом яких вона проживала в населеному пункті, що відноситься до такої зони. У зв'язку із цим, до заяви про призначення пенсії додала довідки, видані виконавчим комітетом Овруцької міської ради Житомирської області від 07.02.2025 №30 та від 10.02.2025 №655.
У постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 Верховний Суд зазначив, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Судом досліджено витяг з реєстру Овруцької територіальної громади №2025/001184434 від 27.01.2025 ОСОБА_1 у період з 26.04.1986 по 28.08.1988 зареєстрована с.Нижня Рудня, Коростенського району, Житомирської області та з 27.11.2013 по даний час у м.Овруч, Коростенського району, Житомирської області.
Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Овруцької міської ради Житомирської області від 07.02.2025 №30 позивач проживала та була зареєстрована на території гарантованого добровільного відселення з 20.04.1986по 28.08.1988, у АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Овруцької міської ради Житомирської області від 10.02.2025 №655 позивач проживала та була зареєстрована на території гарантованого добровільного відселення з 27.11.2013 по теперішній час, за адресою АДРЕСА_2 .
У відзиві ГУ ПФУ в Миколаївській області визнає факт проживання, станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 04 місяців 2 днів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що у період з 01.09.1988 по 15.05.1990 не проживала в с.Нижня Рудня, Коростенського району, Житомирської області, так як навчалась у Житомирському СПТУ №15, що підтверджується доданим дипломом. Термін навчання з 01.09.1988 по 15.05.1990. У цей період мала канікули: навчання з 01.09.1988 по 10.05.1990, що складає місяць, літні, в 1989 році, 1 місяць та 2 тижні, хворіла в 1988 році, що підтверджується довідкою та перебувала в селі у батьків, що складає ще місяць, крім того, всі вихідні та святкові дні я приїздила до батьків, та перебувала в с.Нижня Руді що складає близько чотирьох місяців. Дані обставини підтверджуються актом встановлення місця проживання та витягом з амбулаторної карти. Загальний термін мого проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становит більше трьох років.
Судом при дослідженні акта про встановлення фактичного місця проживання особи, який складений 25 квітня 2025 року уповноваженою особою Овруцької міської ради, адміністратором ЦНАП встановлено, що зі слів свідків, ОСОБА_1 за період навчання в Житомирському СПТУ №15 з 01.09.1988 по 15.05.1990, постійно проживала без реєстрації по вихідних та святкових днях, зимових та літніх канікулах у своїх батьків, які проживала в АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації Овруцької центру надання первинної медико-санітарної допомоги Овруцька амбулаторія загальної практики-сімейної медицини №3 від 05.03.2025 №141, ОСОБА_1 знаходилася на стац. лікуванні в Слобідській дільничій лікарні з 19.11.-21.12.1988р та знаходилася на стац. лікуванні в Овруцькій ЦРЛ в шкірно-венерологічному відділенні з 13.01.-29.01.1989.
Однак, як встановлено під час розгляду справи, акт про встановлення фактичного місця проживання особи, який складений 25 квітня 2025 року та, як стверджує позивач підтверджує її проживання без реєстрації в АДРЕСА_1 по вихідних та святкових днях, зимових та літніх канікулах у своїх батьків, а також інформація Овруцької центру надання первинної медико-санітарної допомоги Овруцька амбулаторія загальної практики-сімейної медицини №3 від 05.03.2025 №141, не були долучені до заяви від 10.02.2025 про призначення/перерахунок пенсії. Вказані документи були виготовлені після звернення позивача до ГУ ПФУ в Житомирській області про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Враховуючи вказані обставини, суд не вбачає підстав для врахування інформації, що міститься у вказаних документах при наданні правової оцінки рішенню відповідача ГУ ПФУ в Миколаївській області від 18.02.2025.
Оскільки наданими до заяви про призначення пенсії документами не підтверджується, що станом на 01 січня 1993 року позивач постійно проживала чи працювала у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше 3-х років, а долучені до матеріалів судової справи акт встановлення місця проживання та витяг з амбулаторної карти, не були додані до заяви про перехід на інший вид пенсії, то суд приходить до висновку, що права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач не має.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання та встановлені судом обставини справи суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №918150812077 від 18.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», яке було обґрунтоване саме відсутністю у неї станом на 01.01.1993 необхідного строку проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, є правомірним та не підлягає скасуванню.
При цьому, позивач не позбавлена можливості повторно звернутися до органів пенсійного фонду, надавши документи, які підтверджують, що станом на 01 січня 1993 року позивач постійно проживала чи працювала у зоні гарантованого добровільного відселення протягом не менше 3-х років.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ: 13844159) про визнання рішення неправомірним, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
24.09.25