Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 вересня 2025 року Справа№200/6399/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.07.2025 року № 052530004945 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу наступні періоди: з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року; з 01.09.1984 року по 27.07.1985 року (період навчання); з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року; з 01.02.1989 року по 10.11.1993 року; з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року; з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року; періоди підприємницької діяльності з 07.05.1998 року по 31.12.2003 року; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 052530004945 від 04.07.2025 року їй було відмовлено в розгляді заяви від 25.06.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю документу, що засвідчує реєстрацію місця проживання особи.
Крім того, позивачу не було зараховано до її страхового стажу періоди роботи: протягом серпня 1982 року - червня 1997 року: з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року; з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року; з травня 1998 року по грудень 2003 року.
Отже позивач вважає такі дії Пенсійного фонду протиправними та такими, що порушують її права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вік позивача на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком - 60 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 становить 32 роки.
За результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви, поданої через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України встановлено: в наданому Позивачем паспорті серії НОМЕР_2 , виданому Дмитровським МВ УМВС України в Донецькій області 23.07.1999 року, відсутні скановані копії сторінок паспорту починаючи з 10 сторінки. Тобто, відсутні дані про реєстрацію місця проживання; інформація про місце проживання на час звернення за призначенням пенсії за віком, відсутня. Витяг з реєстру територіальної громади про місце проживання, не надано.
Одночасно, до страхового стажу позивача, згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії за віком від 25.06.2025 року не можливо зарахувати періоди роботи протягом серпня 1982 року - червня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 27.08.1982 року, оскільки на титульному аркуші відсутня печатка установи, яка заповнювала трудову книжку, що є порушенням вимог п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162.
Крім того, щодо періодів роботи позивача: з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року - позивачем не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»); з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
В витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб підприємців наявна інформація про державну реєстрацію на ведення підприємницької діяльності з 07.05.1998 року по 24.12.2012 року. До страхового стажу позивача не можливо врахувати періоди ведення підприємницької діяльності протягом травня 1998 року - грудня 2003 року, оскільки відсутні дані про систему оподаткування, сплату страхових внесків або документи, передбачені п. 4 Порядку № 637.
Враховуючи вищенаведене, представник відповідача зазначає, що відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Відтак, представник відповідача вважає, що рішення від 04.07.2025 року № 052530004945 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги позивача.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
25 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась через веб портал електронних послуг до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
04 липня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 052530004945 про відмову в розгляді заяви ОСОБА_1 від 25.06.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, в зв'язку з відсутністю документу, що засвідчує реєстрацію місця проживання особи.
Як вбачається зі спірного рішення: за результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви, поданої через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України встановлено: в наданому Позивачем паспорті серії НОМЕР_2 , виданому Дмитровським МВ УМВС України в Донецькій області 23.07.1999 року, відсутні скановані копії сторінок паспорту починаючи з 10 сторінки. Тобто, відсутні дані про реєстрацію місця проживання; інформація про місце проживання на час звернення за призначенням пенсії за віком, відсутня. Витяг з реєстру територіальної громади про місце проживання, не надано.
До страхового стажу позивача, згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії за віком від 25.06.2025 року не зараховано періоди роботи протягом серпня 1982 року - червня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 27.08.1982 року, оскільки на титульному аркуші відсутня печатка установи, яка заповнювала трудову книжку, що є порушенням вимог п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року № 162.
Крім того, також не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди роботи:
з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року, оскільки позивачем не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 року № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»);
з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
До страхового стажу позивача також не враховано періоди ведення підприємницької діяльності протягом травня 1998 року - грудня 2003 року, оскільки відсутні дані про систему оподаткування, сплату страхових внесків або документи, передбачені п. 4 Порядку № 637.
Позивач вважає, що таке рішення Пенсійного фонду є протиправним, у зв'язку із чим звернулась із даним позовом до суду.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Згідно з пунктом 1.8 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
За змістом пункту 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення і перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Слід зазначити, що пунктом 4.2 та 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи.
На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6).
Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що рішення щодо призначення пенсії приймається пенсійним органом за наявності усіх документів про призначення пенсії.
Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.
Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії, відповідач мав можливість та повинен був вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб), або ж письмово повідомити заявника про необхідність подання додаткових документів.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії орган Пенсійного фонду зобов'язаний прийняти рішення про призначення або мотивоване рішення про відмову в призначенні пенсії у спосіб, передбачений вищевказаними нормами законодавства.
Отже, посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області проявили надмірний формалізм, відмовивши позивачу у розгляді заяви від 25.06.2025 року про призначення пенсії, а отже рішення № 052530004945 від 04.07.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо не зарахованих періодів стажу роботи позивача до її страхового стажу, суд зазначає наступне.
Підтвердження страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійснюється шляхом обміну інформацією між Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом України у визначеному ними порядку за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.
Відповідно до пункту 1статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок № 22-1).
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності останньої або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, який затвердив постановою від 12 серпня 1993 року № 637 Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.
Згідно п. 18 вказаного Порядку за відсутності документів, про наявний стаж роботи і неможливістю одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, які зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань неменше двох свідків, які знають заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, щодо несплати позивачем страхових внесків з серпня 1982 року по червень 1997 року.
Як вбачається із запису трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року працювала працівницею саду совхозу «Красноармеец» (записи №№ 1, 2), з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року молодшим продавцем та продавцем в магазині № 100 (записи №№ 4, 5, 6), з 01.02.1989 року по 10.11.993 року працювала отримувачем заказів в Белогорському заводі «Битрадіотехніка» (записи №№ 7,8); з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року працювала прибиральницею в Димтрівській загальноосвітній школі - інтернаті І-ІІ ступенів (записи №№ 9,10); з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року працювала продавцем роздрібної торгівлі а АП кафе «Молодіжне» (записи №№ 11,12).
Суд також зазначає що позивач, як фізична особа та найманий працівник не може відповідати за заповнення свої трудової книжки посадовими особами підприємства на якому вона працювала.
Отже, суд зазначає, що відповідачем не доведений факт того, що ОСОБА_1 не працювала в період з серпня 1982 року по червень 1997 року на посадах відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 №№ 1-12.
Крім того, суд вказує відповідачу на те, що саме Пенсійний фонд, як орган владних повноважень на якого покладено функції призначення пенсії має достатньо повноважень на перевірку інформації, щодо роботи особи, яка звернулась за призначенням пенсії.
Отже, підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивач не є уповноваженою особою за заповнення трудових книжок, а тому не може нести відповідальності за дії власника або уповноваженого ним органу, тому стаж роботи, інформація про який міститься в трудовій книжці серії НОМЕР_3 в записах №№ 1-12 повинен бути зарахований.
Суд також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі № 127/1849/17.
Пунктом 1.9 Порядку № 22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.
При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення; у разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачу листа, щодо продовження строку розгляду заяви та необхідності проведення її перевірки відповідачем позивачу не надавалось.
Щодо періоду роботи позивача з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року, суд зазначає наступне.
Так, Пенсійним фондом зазначено, що можливо зарахувати зазначений період до страхового стажу позивача, оскільки особою не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 року № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу»)
Пунктом 14-4 Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення рф, мають право на отримання виплат згідно з цим законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.07.2014 року, затверджений Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, який визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду російської федерації, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 234 цей Порядок визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації (далі - особи).
Пунктами 3 - 5 Порядку № 234 визначено, що особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Отже, саме на орган, що призначає пенсію, було покладено обов'язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення російської федерації щодо витребування пенсійної справи.
Відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо припинення виплати пенсії позивача або про неотримання пенсії за місцем реєстрації позивача (АР Крим) не може нівелювати відомості копії пенсійної справи та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.
Особливістю цієї справи є те, що з одного боку, пенсійні органи формально дотримується положень Порядку виплати пенсій та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого Постановою КМУ № 234 від 02.07.2014 року, та Порядку подання та оформлення документів для призначення, перерахунку пенсій, затвердженого Постановою ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року, згідно з якими для поновлення виплати пенсії необхідно щоб від пенсійних органів російської федерації надійшла пенсійна справа та довідка про припинення виплати пенсії.
Водночас є очевидним, що через воєнні дії одержати документи з російської федерації є неможливим.
З іншого боку положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зобов'язує вживати всі можливі способи захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, зокрема відновлення всіх соціальних виплат громадянам пенсійного віку за фактичним місцем проживання.
З урахуванням вище наведених норм права вбачається, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок, у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Отже, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем його проживання (реєстрації) (територіального органу Пенсійного Фонду російської федерації) згідно з пункту 4.12 Порядку № 22-1 покладається саме на орган, що призначає пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні позивачу пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV.
Також відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо припинення виплати пенсії позивача або про неотримання пенсії за місцем реєстрації позивача не може нівелювати відомості копії пенсійної справи та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.
Доказів того, що позивач отримала громадянство російської федерації та одержувала пенсію в органах пенсійного забезпечення російської федерації, відповідачами до суду не надано.
Водночас Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не заперечується той факт, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 року у справі № 308/3864/17 зазначив, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Суд також звертає увагу на те, що у разі, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону № 1058-IV).
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (з якої Україна на час виникнення спірних правовідносин не вийшла).
Відповідно до статті 5 Угоди ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1 Угоди).
Приписами статті 6 Угоди визначено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно зі статтею 7 Угоди при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.
Відповідно до статті 8 Угоди органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.
Отже, позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем її проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV.
Право на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутністю чи неможливістю витребування пенсійної справи й отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території російської федерації.
Отже, період роботи позивача з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року підлягає зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо посилання посадових осіб на те, що неможливо зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. У зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року, суд зазначає наступне.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До дати набрання чинності Законом України № 1058-IV, а саме до 01.01.2004 року стаж вимірювався часом роботи - трудовий стаж. Так відповідно до норм Закону СРСР Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР, який набрав чинності 15.05.1990 року, норм Закону України Про пенсійне забезпечення, що набрав чинності 01.01.1992 року та в редакції Закону від 11.02.1998 року, що діяла станом на 18.08.1999 року до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Угоди, обчислення пенсій відбувається із заробітку (доходів) за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У тому випадку якщо у державах-учасницях Угоди введено національну валюту, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до абз. 5 пп. 3 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1), особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що заробіток (дохід) за періоди роботи на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при обчисленні розміру пенсії за умови надання особою довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях).
Суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі - Постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на період роботи позивача в російській федерації.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 року російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні стражу позивача за періоди його роботи на території росії.
Отже, період роботи позивача на території рф з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року також підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Отже, Головним управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача за період з серпня 1982 року по червень 1997 року на посадах відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 №№ 1-12.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду ведення нею підприємницької діяльності з травня 1998 року по грудень 2003 року, оскільки відсутні дані про систему оподаткування, сплату страхових внесків або документи, передбачені п. 4 Порядку № 637, суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків.
Підприємець за спрощеною системою оподаткування може підтвердити свій стаж до 01 січня 2004 року на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», відповідно до абзацу 7 ч. 2 якого суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки, до пенсійного фонду - 42 відсотки, на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків.
Пунктом 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону такий період включається за наявності одночасно двох умов: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, або із застосуванням фіксованого розміру прибуткового податку (патентами); 2) наявність довідки про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Аналогічні вимоги містяться в Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637, та в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року за № 22-1.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа - підприємець 07.05.1998 року, номер запису в ЄДР 1954. Здійснювала підприємницьку діяльність з 07.05.1998 року по 24.12.2012 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 червня 2025 року представник позивача звернулася до Головного управління ДПС в Донецькій області (далі - ГУ ДПС) із заявою щодо надання інформації стосовно періоду здійснення підприємницької діяльності, системи оподаткування та сплати податків і зборів.
ГУ ДПС України у Донецькій області розглянуло вказану заяву від 16.06.2025 року, за результатами розгляду повідомило представника позивача про наступне: Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України (далі - ІКС «Податковий блок») ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа - підприємець 07.05.1998 року, номер запису в ЄДР 1954.
Взято на податковий облік у Головному управлінні ДПС у Донецькій області Мирноградської державної податкової інспекції (м. Мирноград), як платника податків за основним місцем обліку 18.05.1998 року, номер взяття на облік 370.
На підставі відомостей отриманих з ЄДР 24.12.2012 року було здійснено проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
За даними ІКС «Податковий блок» 28.12.2012 року знято з податкового обліку фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як платника податків ГУ ДПС у Донецькій області Мирноградської державної податкової інспекції (м. Мирноград).
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 24.12.2012 року № 1197 «Про введення в експлуатацію інформаційної системи «Податковий блок» починаючи з 01.01.2013 року в органах державної податкової служби введено в експлуатацію ІКС «Податковий блок».
Інформація щодо системи оподаткування до 2012 року відсутня, у зв'язку з тим, що інформаційні системи, які використовувалися органами податкової служби до 2013 року, велися на локальних серверах. Стан платника 16 - припинено (ліквідовано, закрито)… Враховуючи вище зазначене, надання інформації стосовно сплати податків ОСОБА_1 (РНОК1111 НОМЕР_1 ) за період з 18.05.1998 року по 28.12.2012 року не передбачається можливим.
Також представником позивача до Головного управління ДПС у Донецькій області було подано адвокатський запит № 1362 від 28.07.2025 року з проханням надати копії: документів про сплату страхових внесків ОСОБА_1 за період з 07.05.1998 року по 01.01.2004 року; документів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 діяльності за спрощеною системою оподаткування за вказаний період (свідоцтво про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, довідки про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою тощо).
04 серпня 2025 року на електронну пошту представника позивача надійшла відповідь ГУ ДПС у Донецькій області на зазначений адвокатський запит, у якій повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 була зареєстрована 07.05.1998 року, припинила діяльність 24.12.2012 року та знята з податкового обліку 28.12.2012 року. Надання запитуваної інформації та документів за період 07.05.1998 року - 01.01.2004 року є неможливим, оскільки адміністрування єдиного соціального внеску до 30.09.2013 року здійснював Пенсійний фонд України, строк зберігання відповідних документів (5 років) закінчився, а облікова справа платника відсутня.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що Пенсійним фондом не доведено факт не сплати позивачем страхових внесків в період ведення підприємницької діяльності з травня 1998 року по грудень 2003 року.
В свою чергу позивачем були надані усі можливі докази щодо ведення підприємницької діяльності в період з травня 1998 року по грудень 2003 року, а тому він підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо належного відновлення порушених прав позивача, суд зазначає, що вони можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахування висновків суду у даній справі та зарахуванням до її страхового стажу наступних періодів: з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року; з 01.09.1984 року по 27.07.1985 року (період навчання); з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року; з 01.02.1989 року по 10.11.1993 року; з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року; з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року; періоди підприємницької діяльності з 07.05.1998 року по 31.12.2003 року.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Приписами ст. 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що 24 липня 2025 року між адвокатським бюро «МОЛЧАНОВОЇ НАТАЛІЇ» в особі керуючого бюро - адвоката Молчанової Наталії Володимирівни та ОСОБА_1 укладено договір № 13\07\25 про надання правничої (юридичної) допомоги.
Розмір понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу складає 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок та підтверджується наступними документами: акт наданих послуг по договору про надання правничої допомоги № 13\07\25 від 24.07.2025 року; розрахунком витрат на правову допомогу по договору правничої допомоги № 13\07\25 від 24.07.2025 року та квитанцією до прибуткового касового ордера № 31\07 від 31 липня 2025 року.
Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу по договору правничої допомоги № 13\07\25 від 24.07.2025 року, сума 20000 грн за правничу допомогу складається з: 3500 грн за ознайомлення з документами; 4000 грн - складання та направлення адвокатського запиту № 1362 від 28 липня 2025 року; 10000 грн - складання позовної заяви про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії; 2500 грн - представництво інтересів позивача у суді першої інстанції.
Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 29.10.2020 року у справі № 686/5064/20), витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 року (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.08.2020 року по справі № 810/3213/16.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року, у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Вказаної позиції також дотримується й Перший апеляційний адміністративний суд, у своїх Постановах від 27 липня 2020 року у справі № 200/731/21-а та від 14.03.2023 року у справі № 200/3845/22.
Зокрема у Постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2023 року у справі № 200/3845/22, колегія суддів зазначила «суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн.
Такий розмір витрат є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову.»
Суд вивчивши надані позивачем та його представником докази, враховуючи складність справи, вважає, що сума витрат у розмірі 10000 грн на правничу допомогу відповідає характеру позову та складності справи, а саме за складання позовної заяви.
Крім того.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн (квитанція № 9208-9311-4102-5500 від 21.08.2025 року), який також підлягає стягненню на рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) від 04.07.2025 року № 052530004945 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу наступні періоди: з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року; з 01.09.1984 року по 27.07.1985 року (період навчання); з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року; з 01.02.1989 року по 10.11.1993 року; з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року; з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року; періоди підприємницької діяльності з 07.05.1998 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. та витрати на сплату судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко