25 вересня 2025 рокуСправа №160/23442/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.07.2024 року №041401 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що оскаржуваною постановою до позивача протиправно та безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III), оскільки, хоча позивач і власником транспортного засобу Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , рейдову перевірку якого було проведено посадовими особами відповідача, проте, в діях позивача відсутній склад такого правопорушення, з огляду на те, що позивач не є автомобільним перевізником та фізичною особою-підприємцем і взагалі не провадить будь-якої господарської діяльності з автомобільних перевезень, а водій цього транспортного засобу - ОСОБА_2 , який є батьком позивача та керував транспортним засобом за довіреністю позивача, здійснював перевезення власного вантажу, а саме: 8 вівець для домашнього господарства, за власний рахунок для особистих потреб. Натомість, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників, тобто адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються відносно автомобільних перевізників, якими є фізичні або юридичні особи, що здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. При цьому законодавець не пов'язує настання відповідної адміністративно-господарської відповідальності із фактом перебування транспортного засобу у власності відповідної фізичної чи юридичної особи. Відтак, оскільки позивач не є перевізником у розумінні Закону №2344-III, не зареєстрований як підприємець і не є суб'єктом, який здійснює господарську діяльність з автомобільних перевезень, а тому і не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого Законом №2344-III, тим паче, що, з огляду на саму суть виявленого правопорушення, яка зазначена в акті, тільки автомобільний перевізник повинен виконувати ті вимоги, які зазначені в цій статті.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23442/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
07.10.2024 року до суду надійшов відзив Державної служби України з безпеки на транспорті на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваною постановою до позивача обґрунтовано та на законних підставах застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення ст.48 Закону №2344-III, оскільки під час перевірки було виявлено, що в порушення ст.34 Закону №2344-III перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих актів і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES-BENZ AE3740IP, чим порушено вимоги п.3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24 червня 2010 року №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за №946/18241 (далі - Інструкція №385), відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст.48 Закону №2344-III, відповідальність за яке передбачена вимогами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III (перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону №2344-III, а саме відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES-BENZ AE3740IP, відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж). При цьому відповідач не погоджується з позицією позивача відносно того, що він не є автомобільним перевізником, з огляду на наступне. Так, у розумінні приписів ст.1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями. Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб. При цьому за змістом статей 1, 3 Закону №2344-III визначення особи автомобільним перевізником не ставиться у залежність від наявності чи відсутності в особи статусу юридичної особи. Разом з тим, статус суб'єкта господарювання зазначається як обов'язковий за змістом статей 29, 33 цього Закону лише при здійсненні перевезення пасажирів та вантажів на договірних умовах. За сукупним аналізом вказаних норм закону слід дійти висновку, що автомобільний перевізник - це насамперед особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а наявність статусу юридичної особи/суб'єкта господарювання необхідно лише при здійсненні певних видів перевезень. Позивач зазначає, що він не є фізичною-особою підприємцем, а тому не може вважатися автомобільним перевізником. Але та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів. Враховуючи положення Закону №2344-ІІІ, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, тож відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки не звільняє його від відповідальності. Щодо твердження позивача щодо безоплатної передачі транспортного засобу у користування іншій особі (його батьку), то надавши іншій особі транспортний засіб на будь-якій правовій підставі, за винятком договору купівлі-продажу, власник, як і раніше, несе відповідальність за предмет власності.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 13.06.2024р. №000146 посадовими особами Укртрансбезпеки 19.06.2024 року проводилась рейдова перевірка на автомобільній дорозі М-30, Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, 916 км + 897 м.
Під час проведення рейду 19.06.2024р. був зупинений транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатами перевірки посадовими особам Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2024р. №039739, згідно з яким проведеною перевіркою встановлено, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 (серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 ), а також виявлено порушення ст.34 Закону №2344-III у зв'язку із тим, що перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих актів і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES-BENZ AE3740IP, чим порушено вимоги п.3.3 Інструкції №385, а також відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст.48 Закону №2344-III, відповідальність за яке передбачена вимогами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III (перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону №2344-III, а саме відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES-BENZ AE3740IP, відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж).
Акт перевірки від 19.06.2024р. №039739 підписаний водієм ОСОБА_2 без зазначення зауважень.
Листом Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.07.2024 року №55993/23/24-24 позивача повідомлено, що розгляд справи відбудеться 17.07.2024р. Також вказаним листом позивачеві направлено копію акта перевірки від 19.06.2024р. №039739.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.07.2024р. №041401, якою за порушення ст.48 Закону №2344-III до ОСОБА_1 на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00грн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд заважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III.
Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363), також визначено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Відповідні до вимог частин 1, 2 статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Одночасно, суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону №2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно з приписами абз.2 ч.2 ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010р. за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція №385).
Згідно з пунктом 1.3 Інструкції №385 ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (пункт 3.1 Інструкції).
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відтак, згідно з вимогами пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов'язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, а у водія повинен був бути в наявності протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
За санкціями, визначеними в оскаржуваній постанові, а саме: абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм також дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.
Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі №600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.
Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Водночас, доказів того, що позивач є автомобільним перевізником вантажу, який перебував у транспортному засобі під час проведення перевірки, матеріали справи не містять.
Так, судом встановлено, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 (серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 ), при цьому за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 .
У позовній заяві позивач зазначає, що водій - ОСОБА_2 , є батьком позивача і транспортний засіб знаходився у нього в тимчасовому користуванні відповідно до довіреності на право керування, при цьому ОСОБА_2 перевозив товар (8 вівець) для власних потреб, а підприємницьку діяльність, в тому числі щодо перевезень автомобільним транспортом, ані позивач, ані його батько не здійснюють.
Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі №300/4673/22.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №420/3371/21, а також в подальшому підтримано Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі №520/11723/23.
При цьому матеріали справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не містять доказів, за яких відповідач дійшов висновку, що перевізником був саме позивач - ОСОБА_1 , як то договір перевезення із замовником, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна тощо.
Також ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем), господарська діяльність якої б була пов'язана із здійсненням перевезень автомобільним транспортом, що могло б вказувати на причетність позивача до такого перевезення.
Судом встановлено, що, хоча ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 і є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 , перевірку якого було проведено, проте, в день такої перевірки безпосередньо ОСОБА_1 цим транспортним засобом не керував, а водієм був його батько - ОСОБА_2 .
Той факт, що саме батько позивача - ОСОБА_2 керував цим транспортним засобом у день перевірки зафіксовано актом перевірки та визнається сторонами.
Водночас, жодних доказів того, що в день перевірки перевезення вантажу здійснювалося саме позивачем матеріали справи не містять.
Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд погоджується з доводами позивача про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.
Та обставина, що власником транспортного засобу є позивач, має значення для з'ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2024р. №039739 щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Разом з цим, в позовній заяві позивач стверджує, що відсутність зазначених у цій постанові документів не може вважатися порушенням вимог законодавства України, оскільки 19.06.2024р. транспортний засіб (який зареєстровано за ним як за фізичною особою, а не як за фізичною особою-підприємцем) не використовувався ним для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності, а експлуатувався водієм (батьком позивача) для власних потреб.
Також позивачем зауважено, що водій ОСОБА_2 не є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, не здійснює підприємницьку діяльність, не перебуває у господарських чи трудових відносинах з позивачем.
Вказані обставини відповідач зобов'язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу того, що під час проведення рейдової перевірки 19.06.2024 року автомобільним перевізником був саме ОСОБА_1 , тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводів щодо безпідставності застосування саме до позивача адміністративної відповідальності за встановлене порушення.
Також слід зазначити, що посадові особи відповідача в акті перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.06.2024р. №039739 не вказали на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивача та чи було їм надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання водієм ОСОБА_2 транспортного засобу на договірних умовах.
Щодо посилання відповідача на те, що підставою притягнення позивача до відповідальності стала відсутність у водія ОСОБА_2 товарно-транспортної накладної, наявність якої передбачено положеннями Правил №363, та протоколу перевірки та адаптації тахографа відповідно до вимог пункту 3.3 Інструкції №385, суд зазначає, що вказані документи належать до документів, обов'язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону № 2344-III та ця вимога є обов'язковою для тих суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
За таких обставин, суд доходить висновку про помилковість притягнення позивача спірною постановою до відповідальності, з огляду на те, що останній є власником транспортного засобу, а не перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, тому не має відношення до подій, які описані в акті перевірки та спірній постанові.
Суд наголошує, що обов'язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі №300/4673/22.
Наведені висновки суду також відповідають загальним підходам, сформованим Верховним Судом стосовно належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №440/9668/22 та від 22 грудня 2023 року у справі №140/6451/22.
Відтак, беззаперечні підстави вважати, що саме позивач був перевізником у цьому випадку відсутні.
Таким чином, на переконання суду, відповідачем у даному випадку не здійснено належного установлення автомобільного перевізника і, як наслідок, необґрунтовано визначено у якості такої особи саме позивача та, відповідно, безпідставно застосовано до останнього адміністративно-господарський штраф.
За наведених обставин у сукупності, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваної постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.07.2024 року №041401 та про наявність підстав для її скасування і, відповідно, для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн., а тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягненню на користь позивача з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20грн.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Воскресенська, буд.24, м. Дніпро, 49000), Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: вул. Фізкультури, буд.9, м. Київ, 03150) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.07.2024 року №041401.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: вул. Фізкультури, буд.9, м. Київ, 03150) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова