25 вересня 2025 рокуСправа №160/13860/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/13860/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
14.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 24.03.2025 року №3564, про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначив, що має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тобто у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи. Як стверджує позивач, він є єдиною особою, яка може утримувати свою матір та здійснювати за нею постійний догляд. Незважаючи на наявність законних підстав для звільнення, відповідач відмовив у задоволенні рапорту про звільнення та в листі від 24.03.2025 року зазначив, що позивачем не надано документів, які підтверджують факт надання позивачем соціальної послуги у вигляді постійного догляду за особою, яка його потребує. Водночас, на переконання позивача, долучені до рапорту документи, є цілком достатніми для підтвердження наявності підстав, передбачених для звільнення його з військової служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13860/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
02.06.2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що документом, що підтверджує факт надання соціальної послуги у вигляді постійного догляду за особою, яка його потребує, може бути, зокрема, довідка структурного підрозділу з питань соціального захисту населення органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації, що підтверджує факт здійснення військовослужбовцем постійного догляду за особою, яка його потребує та призначення компенсації за надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. При цьому, позивачем не надано документів, які б підтверджували факт здійснення постійного догляду за своєю матір'ю. Відтак, заявник не набув право на звільнення, з підстав, наведених в підпункті «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
10.06.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
19.08.2025 року від відповідача надійшли додаткові пояснення.
21.08.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його матір'ю являється ОСОБА_2 .
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 158548, ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності з 20.11.2024 року за загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату, яка встановлена безстроково.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №442 від 18.02.2025 року КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Дніпровської міської ради» ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, не здатна до самообслуговування.
17.03.2025 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи.
До рапорту позивачем було надано нотаріально посвідчені документи: паспорт громадянина України ОСОБА_1 ; РНОКПП позивача; свідоцтво про народження позивача серії НОМЕР_2 ; паспорт громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 ; РНОКПП матері позивача; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 158548; копію висновку ЛКК №442; копію висновку про наявність порушення функцій організму №442; нотаріальну заяву ОСОБА_2 .
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2025 року №3564 позивачу повернуто рапорт на доопрацювання у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували факт здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю. Відтак заявник не набув право на звільнення з підстав, наведених в пункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позивач вважаючи протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з лав Збройних Сил України, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність наступних обставин: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи; необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно пункту 12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення, підпунктом 2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Так пунктом 26 додатку 19 до Інструкції передбачено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 17.03.2025 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив звільнити його з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу'у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи.
В даному випадку, з відповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2025 року №3564 вбачається, що підставою для відмови у звільненні позивача стала відсутність документів, які б підтверджували факт здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю. Відтак заявник не набув право на звільнення з підстав, наведених в пункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача, з огляду на наступне.
Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначає Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 № 2671-VIII (далі - Закон № 2671-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальні послуги», отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги; в свою чергу вразливі групи населення - особи/сім'ї, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників; складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров'я та розвиток особи, функціонування сім'ї, які особа/сім'я не може подолати самостійно.
Частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Однак, суд звертає увагу, що положення підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, в якості підстави для звільнення з військової служби, вказують на виникнення необхідності здійснення постійного догляду за членом сім'ї, а не на фактичне його здійснення в умовах, коли військовослужбовець проходить військову службу і об'єктивно в цей час не може здійснювати догляд, що і викликало необхідність звільнення з військової служби.
Суд погоджується з доводами позивача, що підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в якості підстави для звільнення вказує на виникнення у військовослужбовця необхідності здійснення постійного догляду за членом сім'ї а не фактичне його здійснення.
Викладені обставини свідчать про протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом від 24.03.2025 року №3564, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Одночасно суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 року.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим часитини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
В даному випадку, судом під час дослідження матеріалів справи встановлено, що позивачем до рапорту про звільнення були надані документи, які не були розглянуті відповідачем належним чином, а рапорт було повернуто на доопрацювання у зв'язку з відсутністю документів які підтверджували б факт здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю.
При цьому, оскаржуване рішення не містить оцінки іншим наданим документам до рапорту про звільнення та предмет їх підтвердження зокрема таких обставин як відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, вимога про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не підлягає задоволенню як передчасна.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.03.2025 року з урахуванням висновків суду.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 24.03.2025 року №3564, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.03.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська