24 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 757/69361/17-ц
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними,
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач1, Міноборони), Державної казначейської служби України (далі - відповідач2, Казначейство), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, пені, компенсації моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.07.2015 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок контузії та поранення, які пов'язані із проходженням та виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Дана заява була отримана ІНФОРМАЦІЯ_4 13.07.2015.
Відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), призначення та виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Міноборони. Проте, відповідач1 відмовив позивачу у реалізації його права на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із невизнанням за ним такого права.
Не погоджуючись з рішенням Міноборони, позивач оскаржив його до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2017 у справі №826/7403/16, яке набрало законної сили 30.05.2017, дії Міноборони щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, визнано протиправними та зобов'язано розглянути питання щодо надання зазначеної допомоги.
25.07.2017 Міноборони була виплачена позивачу одноразова грошова допомога в розмірі 243600,00 грн.
Оскільки відповідач1 на підставі поданих позивачем документів щодо виплати одноразової грошової допомоги повинен був здійснити таку виплату до 27.08.2015, то, на думку позивача, у період з 27.08.2015 по 24.07.2017 у Міноборони виникло грошове зобов'язання на суму 243600,00 грн. У зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання у визначений строк, з нього підлягає стягненню заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пеня відповідно до статті 625 ЦК України. Крім того, внаслідок неправомірних, винних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у суттєвих переживаннях та стражданнях. Моральну шкоду позивач оцінив в 50000,00 грн.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.11.2017 відкрито провадження у даній справі (т.1, а.с.20).
У відзиві на позов представник Міноборони вимог ОСОБА_1 не визнав та зазначив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження протиправності дій Міноборони, відсутні докази, які обґрунтовують спричинення матеріальної та моральної шкоди (т.1, а.с.48-50).
У заяві від 08.02.2018 позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів 63443,00 грн інфляційних втрат, 13955,8 грн 3% річних, 101094,80 грн пені, а всього 178493,21 грн солідарно. А також просив стягнути солідарно завдану моральну шкоду в розмірі 500000,00 грн (т.1, а.с.72-75).
Представник Казначейства у відзиві на позовну заяву вказав, що Казначейство не є стороною спірних правовідносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини та не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну діями інших суб'єктів. Оскільки правовідносини між сторонами не є договірними, до них не може бути застосовано положення статті 625 ЦК України. Вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтовані та не підтверджені доказами (т.1, а.с.79-82).
У відповідях на відзив ОСОБА_1 не погодився з доводами відповідачів та просив задовольнити його вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог (т.1, а.с.53-56, 87-90).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18.06.2019 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т.1, а.с.171-173).
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2020 провадження у справі ОСОБА_1 Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині вимоги про визнання заперечення Міністерства оборони України у визнанні та реалізації права позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни, на призначення і виплату одноразової грошової допомоги дискримінацією позивача за ознакою інвалідності закрито (т.1, а.с.250-251).
Постановою Київського апеляційного суду від 23.09.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2019 в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 63 443,13 грн інфляційних втрат та 13 955,80 грн 3 % річних. У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2019 залишено без змін (т.2, а.с.49-52).
Постановою Верховного Суду від 14.04.2021 (т.2, а.с.113-122) у вказаній справі касаційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково:
рішення Печерського районного суду м. Києва від 18.06.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 23.09.2020 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та компенсації моральної шкоди скасовано;
провадження у цивільній справі №757/69361/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині позовних вимог про стягнення пені та компенсації моральної шкоди закрито;
повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи №757/69361/17-ц в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, пені та компенсації моральної шкоди, віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2021 справу №757/69361/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення неустойки та відшкодування моральної шкоди, визнання дій дискримінаційними, передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва (т.2, а.с.134-136).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 прийнято справу №757/69361/17-ц до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (т.2, а.с.140-141).
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана справа передана на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (т.2, а.с.147-148).
Позивач подав додаткові пояснення, в яких підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити (т.2, а.с.153-156).
У відзиві на позовну заяву (т.2, а.с.166-170) представник відповідача2 позов не визнала та вказала, що Казначейство не є боржником, тому підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до положень статті 625 ЦК України, відсутні. Позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діяннями Міноборони та вини останнього в її заподіянні.
З огляду на викладене представник відповідача2 просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача1 у поясненнях додатково зазначила, що в даному випадку ні рішення Міноборони про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (листа від 19.02.2016), ні рішення про призначення одноразової грошової допомоги (прийняте на виконання судового рішення у справі №826/7403/16) не впливає на встановлення строку виплати одноразової грошової допомоги, оскільки законодавець не пов'язує строк прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги зі строком її виплати. Міноборони виконало перед позивачем покладену на нього державою функцію щодо соціального захисту військовослужбовців шляхом виплати йому гарантованої законодавством одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, а тому безпідставним є твердження про несвоєчасність виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975. Також зауважила, що норми статті 625 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки не поширюються на спірні правовідносини. Позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діяннями Міноборони та вини останнього в її заподіянні. Просила в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю (т.2, а.с.233-237).
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 10.07.2015 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок контузії та поранення, які пов'язані з проходженням та виконанням ним обов'язків військової служби (т.1, а.с.7).
Листом від 19.02.2016 № 248/3/6/74С Департамент фінансів Міноборони на лист Київського МВК надав відповідь, з якої вбачається, що підстави для виплати одноразової грошової допомоги позивачу відсутні (т.1, а.с.8).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2017 у справі №826/7403/16, яка набрала законної сили 30.05.2017, визнано протиправними дії Міноборони щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при виконані інтернаціонального обов'язку та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати йому, як інваліду другої групи, одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975 (т.1, а.с.9-12).
З платіжного доручення №1723 від 25.07.2017 вбачається, що Міноборони перерахувало ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 243600,00 грн (т.1, а.с.16).
Оскільки відповідач1 не виконав зобов'язання на суму 243600,00 грн у період з 27.08.2015 по 24.07.2017, позивач вважає, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання та наявність підстав для застосування положень статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідачів солідарно 63443,00 грн - інфляційних втрат, 13955,80 грн - 3% річних, 101094,80 грн - пені, а всього - 178493,21 грн, а також завданої моральної шкоди в розмірі 500000,00 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 1-1 Закону № 2011-XII).
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Положеннями частини другої статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; 9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина шоста статті 16-3 Закону № 2011-XII).
Згідно із частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тобто, з дати встановлення позивачу інвалідності 12.02.2015 останній отримав право на виплату одноразової грошової допомоги. Вказане підтверджується судовим рішенням у справі №826/7403/16.
При цьому, за правилами пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку № 975, подані заявником.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
У свою чергу, відповідно до пункту 14 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Разом з цим, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості відповідно до дати подання документів (пункт 20 Порядку №975).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення одноразової грошової допомоги. При цьому, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості.
Таким чином, законодавець не пов'язує строк прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги зі строком її виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а.
Тому в даному випадку ні рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, ні рішення про призначення одноразової грошової допомоги (прийняте на виконання судового рішення у справі №640/6449/20) не впливає на встановлення строку виплати одноразової грошової допомоги, оскільки законодавець не пов'язує строк прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги зі строком її виплати.
З урахуванням того, що у справі, яка розглядається, Міноборони виконало перед позивачем покладену на нього державою функцію щодо соціального захисту військовослужбовців шляхом виплати йому гарантованої законодавством одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності (25.07.2021 позивачеві виплачено на банківську картку кошти в сумі 243600,00 грн), то суд вважає, що в даному випадку безпідставно стверджувати про несвоєчасність виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975.
Що стосується застосування до даних правовідносин статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.
Крім того, у частині третій статті 549 ЦК України викладене поняття пені, відповідно до якого пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, несвоєчасно виплачена грошове зобов'язання є підставою для нарахування пені.
Разом з тим, у справі, яка розглядається, судом не встановлено факту прострочення виплати одноразової грошової допомоги. Відтак, відсутні підстави для стягнення з Міноборони на користь позивача 63443,00 грн інфляційних втрат, 13955,8 грн 3% річних, 101094,80 грн пені.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що навіть за наявності встановлення факту прострочення виплати одноразової грошової допомоги застосування до спірних правовідносин норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) не є можливим, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
В цій же статті встановлено перелік грошових доходів, які підлягають індексації, а саме: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат (частина третя статті Закону №1282-ХІІ).
Таким чином, зі змісту вказаної норми випливає, що в переліку виплат, що підлягають індексації, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті відповідно до статті 16 Закону №2011-XII, не передбачена.
Разом з тим, частиною другою статті 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Так, з метою реалізації положень Закону №1282-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.
Тобто, Кабінет Міністрів України також не включив суми одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Законом №1282-ХІІ, до переліку виплат, які підлягають індексації.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку №1078 Кабінет Міністрів України включив до складу грошових доходів населення, що підлягають індексації, грошове забезпечення військовослужбовців, але не одноразову грошову допомогу.
При цьому в пункті 3 Порядку №1078 наведений перелік виплат, які не підлягають індексації. В цьому переліку зазначається про соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Наведений в пункту 3 Порядку №1078 перелік виплат, які не підлягають індексації, не є вичерпним, про що свідчить використання законодавцем слова «зокрема».
Отже, основним критерієм для висновку про неможливість індексації одноразової грошової допомоги, виплаченої на підставі статті 16 Закону №1282-ХІІ є те, що вказана допомога має разовий характер і не включена ані Законом №1282-ХІІ, ані Порядком №1078 до виплат, які підлягають індексації.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі №640/14757/21.
Таким чином, оскільки судом не встановлено несвоєчасність виплати позивачу одноразової грошової допомоги, то відсутні підстави для покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності та стягнення на користь позивача 3% річних, інфляційних втрат, пені за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги.
Зазначена позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №160/1004/22.
Водночас позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди є безпідставними, оскільки на її підтвердження позивачем не надано жодного доказу про заподіяння моральної шкоди, яке було б пов'язане з протиправними діями відповідачів.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для відмови у задоволенні його позову.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій